Ставка більша за життя. Частина 3
Шрифт:
Мацей, звичайно, вислухав це мовчки, а потім сказав, що приїде через два дні.
— Тільки вдягнися інакше, — кинув Клосс. — Ага… І спробуй довідатись про все, що можна, про радника Гебардта з Берліна. Схоже, що він тут був колись…
Клосс навіть не поглянув на Мацея і пішов до виходу. Коли відчиняв двері, у вікні, що виходило на перон, помітив обличчя Ганни Бойзель. Воно тієї ж миті зникло. Тоді Клосс захвилювався і мав для цього всі підстави. Ганна Бойзель стежила за ним. На варшавському пероні, щоправда, було досить темно, але характерна постать
У будинку відпочинку, навіть не зазираючи в свій номер, він постукав до кімнати Ганни. Вона вже прийшла. Показала йому на стілець, а сама примостилася на бильці крісла. Вона була дуже приваблива, але Клосс вбачав у ній уже тільки небезпечного ворога, якого в разі потреби…
— Ну як — пощастило тобі вчора? — запитав він.
— Пощастило, — відповіла вона холодно. — З паролем і явкою все гаразд, зустріли мене як свою. Невдовзі я дістануся до Конрада.
— Ти вважаєш, що той ще не з’явився?
— Напевно, ні. Але ти не турбуйся, я дізнаюся, хто це. — Вона сказала “я дізнаюся”, а не “ми дізнаємось”. Клосс кивнув у відповідь головою. — А ти? — запитала Ганна. — Що ти можеш мені доповісти?
— Я домовився з агентом Лангнера — Плюшем. На сьогодні, на восьму вечора.
— Де?
— На старій пристані.
— Гаразд. А більш нічого не хочеш мені сказати?
Клосс завагався. Як зіграти? Удавати щирість було вигідно, але… Він не обміркував жодного плану дій.
— Навіщо ти вчора стежив за мною?
Коли вона помітила? Як входила до будинку? А може, визирнула у вікно? Надто довго він стирчав біля цієї руїни на вулиці Рибній, чотири.
— Здається, це мій обов’язок, — відповів Клосс. — Хтось мав тебе охороняти. Якщо ти сама цього не розуміла…
— Я вже тобі казала, — відрубала Ганна, — щоб ти робив лише те, що тобі наказують.
— Я подумав, — його голос був такий же байдужий, — що Лангнер ніколи не подарував би мені, якби тебе ліквідували. А могло статися, що той, їхній справжній агент, раніше налагодив би зв’язок… Я боявся за тебе…
Вона мовчала, а Клосс чекав, чи згадає вона про зустріч на вокзалі. Ні, жодним словом… Було гірше, ніж він думав. Почувся стукіт.
— Іди до ванни, — наказала Ганна. — Я не хочу, щоб тебе бачили в мене.
Вхід до ванни був з коридорчика. Клосс замкнув за собою двері і майже відразу почув голос Гебардта.
— Ви обіцяли випити зі мною чарку, панно Бойзель.
— Я обіцяла і вже готова. Ідіть униз, я незабаром прийду.
Отже, вона цікавилася Гебардтом, але йому, Клоссові, ні слова про це не сказала. Чи вона вже встигла надіслати до Берліна якийсь рапорт?
Клосс думав про все це, чекаючи на Плюша. Хмари затулили місяць, і стара пристань потонула в мороці. Зірвався вітер, над річкою шуміли дерева. Клосс закурив цигарку й подумав, що його можуть помітити зі стежки. Але Плюш прийшов не стежкою. Він несподівано з’явився поруч, очевидно, була ще якась дорога між заростями дерев. Вони подали один одному руки, долоня агента була волога й слизька.
— Генерал висловлює вам подяку, — сказав Клосс. — Ваші інформації підтвердились, і цим ви зробили велику послугу Німеччині. — Знов зашуміли дерева. Клосс почув шелест, неспокійно роздивився довкола, але знову запала тиша, пристань була порожня й темна.
— Я повинен сказати вам, — нервово почав Плюш, — дуже важливу річ.
У цю мить пролунало два постріли, один за одним, на такій близькій відстані, що Клосс побачив вогняні спалахи у кущах над річкою… Плюш зойкнув і поточився: спочатку ніби ставав навколішки, а потім гепнувся обличчям у пісок… Клосс теж упав на землю, вихопив із кобури зброю і вистрелив не цілячись, — зрештою, він не знав, хто й чого напав на них. Вони стояли поруч, Плюш і він, обидва курили, обох було видно, але ж влучили в Плюша, а не в нього. Хто? Люди Конрада? Вони не могли знати про зустріч на пристані. Хіба що стежили за Плюшем, підозрювали його в зраді… Малоймовірно.
Клосс схилився над німецьким агентом, намацав пульс. Плюш був мертвий. Що ж, він заслужив на цей безславний кінець, але Клоссу від того легше не буде. В його присутності вбито агента німецької розвідки. Виправдатись буде важко, особливо якщо додати сюди ще й підозри Ганни Бойзель… Він обмацав кишені Плюша, дістав гаманець, цигарки, навіть кельнерський записник, — все це треба буде ретельно вивчити. Тіло залишив на землі. Знову виглянув місяць і вихопив із мороку річку, луки, мертву пристань…
Клосс повернув ключ у замку і ввійшов до своєї кімнати. Він був змучений, але не міг дозволити собі перепочинку: на нього чекала розмова з Ганною, її не можна було відкладати до завтра. Не засвічуючи в кімнаті, сів на ліжко. Які в нього шанси в цій грі? Йшлося вже не тільки про Конрада і зведені нанівець плани абверу, а й про себе самого.
Клосс заплющив очі й тієї ж миті почув:
— Запали світло, Гансе. — Голос Ганни Бойзель. Отже, вона була тут? Перш ніж схопитися і повернути вмикач, він подумав про валізи. Чи не було там нічого такого, що його б викрило? Ні, здається, ні. Безперечно, вона порпалась у його речах, і в кишенях костюмів. Пачка “Juno”. Всередині однієї цигарки був шифр. Необачно було залишити пачку в номері: це новий шифр, він ще не вивчив його напам’ять. А якщо зараз її застрелити? Це, безперечно, кінець, тоді вже можна йти лише до партизанів…
Він примружив очі, коли спалахнули лампочки. Ганна Бойзель була в кутку кімнати, повільно рушила до нього. Вона була в халаті…
— Ти не дуже чемно вітаєш мене, Гансе. Досі не можеш отямитись.
— Даруй, я дуже знервований.
— Що повідомив Плюш?
— Плюш нічого не повідомив, — відповів Клосс. — Плюш мертвий…
— Що? Яким чином?
Клосс докладно розповів про події на пристані.
— Я нічогісінько не міг вдіяти. Розумієш? Убивця зник у кущах — напевно, добре знав місцевість.