Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях
Шрифт:
Українці ж свою державу мають. І демонструють у сучасних умовах російської агресії волю до її збереження. Чого не скажеш про наших північних сусідів – білорусів, які близькі до інтеграції з Росією.
Тобто не такі ми вже «пропащі» й «бідні», як це нам дехто подає чи хоче подати. За плечима маємо значну етнічну, а також державну традицію. Інша річ, що про останню знаємо не так багато. До того ж часто уявлення наші про неї викривлені.
Українська держава й держави на українських теренах
Держава – це сукупність інституцій політичного, адміністративного, воєнного, судового, релігійного й культурного характеру, за допомогою яких здійснюється управління певною територією й населенням, яке проживає
Важливим елементом держави є існування фіксованого письмового права.
Поняття держава в різних народів має різну етимологію, яка відображує їхній політичний досвід. У Стародавній Греції державу іменували політією. Це слово походило від слова поліс, тобто місто. Приблизно те саме спостерігаємо в англосакських народів. І справді, на початкових етапах держави часто виникали як укріплені поселення (міста), що контролювали навколишню місцевість. Хоча не обов’язково. Треба мати на увазі, що існували різні типи держав. Державність полісного типу формувалася переважно в осілих, землеробських народів. Дещо по-іншому здійснювалося її формування в народів кочових і морських. До того ж із часом державні організми зазнали значної еволюції.
Існували й існують різні форми держав, які залежать від низки чинників:
– розвитку технологій, зокрема інформаційних;
– географічного становища;
– економічної діяльності населення;
– його етнічного складу та ментальних і культурних особливостей;
– історичного й політичного досвіду народу.
В українській мові утвердився термін «держава». Саме це слово має давньослов’янське походження. У «Лексиконі словенороському» (1627) українського філолога Памво Беринди держава визначається як сила, вельможність або зверхність, а відповідником їй у грецькій мові є слово «кратос», тобто влада. У цьому ж словнику слово «державствую» трактується як паную, справую [2] .
2
Беринда П. Лексикон славеноросскій. К., 1627. С. 29.
Термін же «держава» в сучасному розумінні прийшов до нас під впливом російської культури. У середньовічні часи державою називали символ влади московських царів у вигляді кулі, яка увінчувалася хрестом. Правителі Московії тримали державу в руках під час офіційних церемоній. Сам же цей символ перейшов до них від ромейських (візантійських) імператорів. Відповідно, у росіян держава персоніфікувалася з верховним правителем.
Приблизно таке ж розуміння зустрічаємо в українців. Навіть зараз вони часто пов’язують уявлення про свою державу з особою президента. Щоправда, росіяни в плані персоніфікації державної влади й верховного правителя, схоже, пішли далі наших краян. Вони зазвичай мало вживають слово «держава», а переважно користуючись терміном «государство» – від слова государ, правитель.
Також в українській мові були й інші терміни для означення держави. Наприклад, у текстах ранньомодерних часів зустрічаємо термін «панство». Його широко вживає автор анонімного твору «Пересторога» (початок XVII ст.). У зазначеному творі читаємо, що «поляці руськії панства [держави, князівства – прим. автора] поосідали» [3] . Тобто держава – це сукупність панів, людей, що мають власність, доступ до влади. Таке розуміння відповідало духу шляхетської демократії, яка існувала в тогочасній Речі Посполитій. Також у ранньомодерних українських текстах зустрічаємо означення державного організму як «речі посполитої», що є буквальним перекладом латинського терміну республіка (справа народна).
3
Пересторога. Українська
Можна говорити про наявність низки державних утворень на теренах України за період майже трьох тисяч років. Функціонували тут також ранні державні утворення, що не мали певних елементів державності. Зокрема, у ранніх державах не було сформованого адміністративного апарату й писаного права.
Не чіпатимемо питання про Трипільську цивілізацію. Чи мали трипільці ранню державу – це питання. Писемних джерел, які б давали уявлення про неї, не збереглося.
Одними з перших ранніх держав на теренах України, про які є свідчення у писемних джерелах, можна вважати держави кіммерійців та скіфів. Про них, зокрема, писав Геродот у своїй «Історії». Те саме можемо сказати про ранню державу сарматів.
Також першими державами на українських землях варто вважати грецькі міста-держави й елліністичне Боспорське царство. Частина українських земель входила до складу Римської імперії, а потім – імперії ромеїв, яку в нас звично іменують Візантією.
У період «великого переселення народів» на теренах України існувала низка ранніх держав. Це – держави готів, гунів, булгарів, слов’ян тощо. Згодом тут з’являються доволі розвинуті держави імперського типу – Аварський та Хозарський каганати.
Зрештою, у часи раннього Середньовіччя (у Х – на початку ХІ ст.) формується ще одна держава імперського типу, в якій домінантним було слов’янське населення і яка отримала назву Русі (в літературі часто для її означення використовується кабінетний термін «Київська Русь»). Цій державі протистояли кочові протодержави печенігів та половців.
Геродот, будинок Австрійського парламенту, Відень
Після Батиєвої навали 40-х років ХІІІ ст. частина земель Київської Русі опинилася під контролем кочової імперії Золотої Орди. Землі ж нинішньої Правобережної України входили до складу відносно незалежного державного утворення, яке варто було б називати Руським королівством, але яке в літературі традиційно іменується Галицько-Волинським князівством. Остання назва є кабінетним терміном і не має серйозної документальної підстави. Руське королівство можна розглядати як наступника Русі Київської.
У середині ХIV ст. відбулася дезінтеграція Руського королівства. Його землі були захоплені Польським, Угорським королівствами, а також Великим князівством Литовським. На землях південно-східної частини цього державного утворення сформувалася Молдавська держава, де значну частину населення становили слов’яни, а державною мовою була руська мова на старослов’янській основі.
У ХV ст. відбулася дезінтеграція Золотої Орди. Її спадкоємцем стало Кримське ханство, територія якого розташовувалася в межах сучасної України. Ця держава опинилася під протекторатом Османської імперії. Сама ж ця імперія захопила землі на південних теренах сучасної України, створивши еялети Кефе, Сілістрійсько-Очаківський та Кам’янецький.
1569 р. за Люблінською унією відбулося об’єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського. Наслідком цього стало виникнення держави федеративного типу, яку називають Річчю Посполитою, тобто Республікою. Саме тоді більшість земель, населених етнічними українцями, увійшли до складу цієї держави як підпорядковані Королівству Польському.
Тоді на теренах Наддніпрянщини та Поділля, що були околицями Речі Посполитої, йшло формування нової соціальної спільноти – українського козацтва. У першій половині XVII ст. козаки заявили про себе в плані воєнно-політичному, піднявши кілька повстань і вимагаючи для себе більших привілеїв. Вони витворили військово-політичну структуру – Запорізьку Січ, яку дехто ладний трактувати як державу. Ця структура виникла поза Річчю Посполитою фактично в опозиції до неї. Вона стала зосередженням анархічних елементів, які не сприймали чинні тоді державні порядки.