Історія України-Руси. Том 1
Шрифт:
Поява сього ґрандіозного ледівця в сих сторонах, як і скрізь, мала величезний вплив на тутешнє житє. Топленнє величезних мас леду і снігу, особливо в періоди, коли ледівець інтензивнїйше топив ся і відступав, творило величезні маси ґрунтової води. Бурні потоки лили ся з під ледівця, несучи маси осадів — каміння, піску і глини. Глибокі і широкі річні долини, тепер безводні, або з течіями мінятюрними в порівнянні" до великости долин — се памятки тих бурливих, могутних вод часів топлення ледівця; верстви ділювіального піску і жовтої ділювіальної глини (так званого льосу), часом грубі на кілька метрів — се намул тих ледових потоків; наші озера, болота, мочари — останки тих мас води, що застоювали ся, не маючи виходу. Вся фізіономія нашого краю дістала новий вигляд від сеї доби, під впливом сеї маси опадів, сих мас води. Можна сказати, що весь пізнїйший час до нинїшнїх днів був одним процесом повільного висихання від великих мас вохкости ледової доби.
В звязку з сим переходили великі переміни і в орґанічнім житю. Які б не були причини того розросту
Разом з сими змінами міняли ся й обставини житя чоловіка.
Примітки
1) Для необзнайомлених пригадаємо ґеольогічну термінольоґію, з котрою прийдеть ся нам мати дїло. Верхні верстви землї звуть ся а л ю в і є м, себто „наносом” ділювіальних вод; верстви сї утворили ся в часи, коли фізичні обставини земної поверхнї і її житя не відріжнялись значно від сучасних. Під алювіальними ідуть верстви д і л ю в і я л ь н і („потопові”-назва ся, дана під впливом біблійних традицій про потоп і передпотопове житє, відповідає в дїйсности великим водам, коли топили ся тодїшнї гігантські ледівцї); сї верстви носять сліди великих кліматичних перемін: сильного охолодження температури в звязку з широким розповсюдненнєм ледівця в центральній Европі, а за тим — і сильних перемін в фльорі і фавні сих країв. Алювій і ділювій разом становлять формацію т. зв. ч е т в е р и ч н у; під нею лежать верства формації т р е т и ч н о ї , спідня (давнїйша) часть й зветь ся еоценом, друга — олїгоценом, третя міоценом, верхня плїоценом. Тому що ділювіальні верстви не відріжняють ся різко від верхніх третичних, ділювій часом прилучають до третичних верств, як найвищу й останню з них (плейстоцен) — тим більше що й хронольогічно взявши четверична доба являєть ся сорозмірно коротким епільоґом далеко довших третичної доби — як і третична доба що до часу далеко коротша була від старших доб: крейдяної та юрської.
2) Звичайно причину бачать в самім пониженню температури, але тепер дослідники не вважають можливим пояснити сим одним отсе явище і шукають ріжних причин метеорольогічиих і навіть тектонічних (змін в поверхнї землї). Зрештою саме се явище не було чимсь зовсїм новим, і в старих ґеольоґічних епохах стрічають слїди ледових періодів, анальогічних з нашим ділювіальним. Про сю ділювіальну ледову добу новійші працї: Penk u. Brьckner, Die Alpen im Eiszeitalter, 1901-9. Hess, Die Gletscher, Брауншвайг, 1904. F. Geinitz, Die Eiszeit, 1906 (в серії Die Wissenehaft, вип. 16, Брауншвайг, F. Wieweg). Wahnschaffe, Verflachengestaltung des Norddeutschen Flachlandes, 1909. Також Kayser Lehrbuch der Geologie т. II, вид. 1908 p.
3) Ось так близше означають границї ледівця на підставі матеріалу, зібраного Нїкітїним: від верхівя Висли на Овруч, звідти на Умань або Звенигородку, Кремінчук, потім, від Полтави на північ до Козельска і Лихвина і знов на полудень до Острогожська і Роздорської стан. на Дону.
4) Такі підозріння були висловлені проф. С. Рудницьким, Коротка географія України, с. 72.
5) Гільдебрандт напр., приймаючи чотири ледові періоди рахує їх так:
1 ледовий період 20 тис. лїт.
1 межиледовий період 85 тис. лїт.
2 ледовий період 40 тис. лїт.
2 межиледовий період 120 тис. лїт. (в тім 50-60 тис. лїт ледівець топить ся).
3 ледовий період 15 тис. лїт.
3 межиледовий період 195 тис лїт.
4 ледовий період 25 тис. лїт.
післяледовий період 30 тис. лїт.
Разом 530 тис. лїт. Але напр. Пільґрім обчисляє сю добу в двоє більше. Пор. новійший перегляд питання: Penck: Das Alter des Menschengeschlechtes, Ztschr. f. Ethn. 1908. Але в ґеольоґічній лїтературі відзивають ся голоси й против таких щедрих обчислень періодів розширення і уступання ледівцїв і всю взагалі ледову добу вони вважають можливим рахувати далеко коротшими періодами, не десятків і сотень тисяч, а простих тисяч і десятків тисяч лїт.
6) Не треба собі представляти одначе, щоб природа в близшім сусідстві ледівця набирала вповнї вигляду північних тундр. В недалекім сусїдстві сучасних ледівців бачимо пастівнї і сїножати, рослинність і звірят уміркованого пояса. Не конче мусїли стелити ся самі тундри і коло старих ледівцїв, особливо коли вони убували.
7) Одним з характеристичних проявів сього процесу — важним для археольоґічної хронольоґії находок, була напр. зміна і вигасаннє слоневих пород Европи: EIephas Meridionalis
ПОЧАТКИ ЛЮДСЬКОГО ЖИТЯ, СЛЇДИ ДІЛЮВІАЛЬНОГО ЧОЛОВІКА НА ЗАХОДІ, ЙОГО ПОБУТ, СЛЇДИ ПАЛЄОЛЇТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА УКРАЇНІ, ВАЖНЇЙШІ СТАЦІЇ, ПАЛЄОЛЇТИЧНА КУЛЬТУРА.
Ледова доба має ще той інтерес, що се перша безсумнївна доба чоловіка, задокументована вповнї ясними і безперечними слїдами його істнування. Що перед тим — все більш або менш гіпотетичне або й сумнївне.
Чоловік перебув довгий процес розвою від чоловікоподібної мавпи до того що ми називаємо людиною, homo sapiens. Третична доба, як звичайно приймають, була власне добою сього розвою, що полишив нам свої слїди в видї бічних галузей родословного дерева чоловіка — чоловікоподібних пріматів сучасних (шіпманзе, гібон, оранґ) і вимерших, звісних тільки з находок, як pliotithecus, dryopithecus, і нарешті знайдений тому кільканадцять лїт т. зв. pithecanthropus erectus з острова Яви, найбільш дорогоцінний переходовий тип від мавпи до чоловіка. Розумієть ся, тільки приблизно і більше менше конвенціонально можна означити момент, коли з поміж чоловікоподібних приматів, чи „гомінїдів”, як їх ще називають, виступає сотворіннє, яке можемо признати л ю д и н о ю. Неясним зістаєть ся і се, я к д а в н о се настало 1). Останнїми роками се питаннє трактувало ся дуже живо, і до рішення його крім спостережень антропольоґічних та палєонтольоґічних пробувано підійти дорогою археольоґічною, за помічю т. зв. еолїтів, камінних виробів з третичної доби (назва досить кучерява, від грецького еоs, розсвіт, і lithos, камінь, камінн’ з розсвіту людського житя). Се старе питанє останнїми роками дебатувало ся з небувалим ще завзятєм, з великим накладом наукової енерґії, і теорія третичного чоловіка придбала собі багато прихильників. Ряд дослїдників признав в кремінних фраґментах ділювіальних верств ріжних місцевостей знаряди, штучно вироблені (т. зв. артефакти), уживані чоловіком, й істнованнє чоловіка в другій половині третичної доби — в міоценї та плїоценї 2) став уважати фактом. Але критична оцїнка доказового матеріалу не залишила поставити ряд сумнївів і що до штучного оброблення того що оборонцї еолїтичної культури вважали людськими „артефактами”, і що до третичної приналежности найбільш інтересних еолїтичних находок 3). В результатї культура третичного чоловіка зістаєть ся гіпотезою і в теперішнїй хвилї, як і чвертьвіка тому, і безсумнївно задокументованою зістаєть ся тільки культура чоловіка ділювіального, особливо з доби ледової. Розумієть ся, тут маємо вже документи досить високого розвою людського житя, людської культурности — через те тільки слїди людського житя й стають замітними і безсумнївними; а рrіоrі треба прийняти довгий період попереднього людського житя на границях третичної і делювіальної доби, але се попереднє не піддаєть ся близшому дослїду і констатованню, принаймнї-поки що.
На заходї Европи особливо богато заховало ся слїдів житя ділювіального чоловіка в печерах, що служили йому оселями; там часом в верствах землї й смітя можна слїдити цїлий повільний розвій сїєї ґеольоґічної культури, окрім тільки найстарших типів, що в пече- рах не стрічають ся 4). Особливо на території Франції, де ледівець і під час найбільшого свого розвою полишав великі простори людському житю, останки найстаршої, ділювіальної культури найбогатші, й найлїпше вистудіовані, так що дають доволї повний образ житя і культури ділювіального чоловіка, а навіть історію її розвою 5). Бачимо, що в сїй добі чоловік не мав ще зовсїм домашніх звірят, не вмів виробляти глиняних начинь, був кочовим звіроловом і рибалкою, позбавленим всяких релїгійних ідей (се виявляєть ся в повнім браку похоронного обряду) 6). Самим фізичним виглядом мусїв він відріжнятись від сучасного чоловіка, маючи деякі відміни в формі костей (вправдї — другорядні) і визначаючи ся взагалї грубійшою і тяжшою фізичною орґанізацією. Але в матеріальній культурі під кінець ділювіальної доби поступив вже богато, не вважаючи на те що розпоряджав тільки деревом, кістю і каменем для своїх виробів. Техніка сих виробів стоїть високо, і в орнаментації своїх виробів тодїшнїй чоловік підіймаєть ся навіть до артизму. Тому що головним ресурсом сеї культури був камінь (особливо кремінь), вона зветь ся палеолїтичною (себто старо-камінною, в відміну від новійшої камінної культури пізнїйших часів).
Але на нашій території камяних печер взагалї дуже мало, а на відкритих місцях останки людського житя тільки особливим щастєм могли заховатись, тож і не диво, що такі останки трапляють ся досить рідко. Всеж таки досї відомо їх на Українї з десяток: в Київі (кілька), коло с. Селища над Днїпром (в Канїв. пов.), в Полтавщинї на р. Удаю (в. с. Гонцях), в Чернигівщинї над Десною коло с. Мізиня, на Поділю російськім в двох місцях: коло Камінця і коло м. Студеницї, на Волини коло Рівного 7). До сьогож можна додати ще сумежні нахідки над Вислою, коло Н. Александрії (Пулав), на р. Воронежі (в с. Костенках), і в печерах Крима 8). Далї на північний схід слїдів ділювіального чоловіка не викрито.