Історія України-Руси. Том 4
Шрифт:
23) Воскр. II c. 76.
24) Arch. Sang. І ч. 14 і 15, пор. вище c. 135; див. ще записку в Rationes curiae Vladislai c. 165 (вересень 1393).
25) Voigt Codex dip. prussicus VI ч. 57.
26) Найновійша проба роздїлити між ними звістки — Radzimi'nski Monografia xx. Sanguszk'ow, І c. 141 і далї, але він при тім вимишляє ще третього Федька, сина Федька Ольгердовича.
27) Жидачівські грамоти Любартовича переважно зібрані в книзї Kronika domowa Dzieduszyckich, Льв. 1860, також Akta grodz. i ziem. III ч. 84, Przeglad archeologiczny 1882, І. Про них критичні замітки Ж. Козіцкого в книжцї: Z. Radzimi'nski, B. Gorczak i Z. D.-Kozicki Sprawa poczatk'ow rodu Sanguszk'ow,
28) Длуґош IV c. 446, 454. Радзімінский (1. c.) виступив против сього погляду, вказуючи, що у Длуґоша Ягайло дає Володимир nepoti germano; він прикладає сей факт до того гіпотетичного Федька, Федькового сина, але підстав до того нема властиво.
29) Судячи з записки Посільґе, походи на Витебськ і на Новгородок мали місце зимою 1392/3 р. — Scr. rer. pruss. III c. 185: похід на Корибута десь в сїчнї, а похід на Витебськ нїби перед тим, хоч русько-лит. лїтопись оповідає історію з Витебськом по походї на Корибута.
30) Item Sbroschconi pixidario dni regis, qum (sic) ad expedicionem versus Kyoviam ipsum dnum regem (читати dnus rex?) direxit, ad mandatum dni regis pro balista l marc. l gr. Item pro balista Arnoldo socio ipsius Sbroschconis ad predictam expedicionem ad mandatum dni regis l marc. l gr. — Rationes curiae Vladislai c. 167-168.
31) Codex Vitoldi ч. 109. Стаднїцкий (Bracia c. 117-8) клав окупацію Київа навіть на 1395 р., і його датованнє прийняв і я в Історії Київщини (c. 499), й дехто иньший, от як Вольф (R'od c. 100, Kniaziowie c. 337). Стаднїцкий опирав ся на тім, що мовляв в р. 1393 і 1394, аж до сїчня 1395 р. Скиргайло переважно перебував на королївськім дворі. Тепер коли завдяки пок. Пєкосїньскому ми маємо польські двірські записки в далеко повнїйшій формі, я сконтролював висловлене Стаднїцким спостереженнє й переконав ся, що покійний історик помилив ся.
32) Ученыя зап. c. 45: в кодексї вид. Поповим читаєть ся „какъ ж и предь тымь послушна не была”, в кодексї вид. Даниловичом „какже предъ тымъ послушна была”. Безперечно, не тут безпотрібне. Цїле оповіданнє лїтописи про похід Витовта на Федора Кориятовича, як я вже згадував (c. 90), пробував викинути за вікно др. Прохаска в своїй статї Podole lennem korony гл. II; критика його арґументів в згаданій моїй рецензії — Записка .т. XIII.
33) Theodorus dux Podoliae et dominus de Munkacs ignoscit Vladislavo regi et subditis eius offensam arrestationis anno 1403 — цитата з інв. Кромера у Стаднїцкого Synowie І c. 179.
34) Тільки Стрийковский, переповідаючи лїтопись, додав, що Витовт взяв в неволю й самого Федора й відіслав його до Вильна. По словам Стрийковского, за його часів в околицях Камінця була традиція про Витовтову облогу (mogily, urocysca i sza'nce Witoldowe), але й тут не знати, чи не додав чогось Стрийковский від себе.
35) Давнїйше до уставлення хронольоґії притягала ся ще грамота Витовта Василю Карачевському на селище Княжу Луку на Поділю, що в одній відписи має дату 5/V 1393. (Виданнє її в Актах Зап. Россіи І ч. 6 і Codex Vitoldi ч. 205, новійше факсімілє в Палеограф. снимках ч. 17), Але ся грамота і перед тим будила великі сумнїви (див. про неї моє Барское староство c. 53-4, Прохаска Podole c. 6), тепер же, по виданню її факсімілє (з датою 1383 р.) не лишаєть ся нїякого сумнїву в її фальшивости: крім
36) Про його побут на Угорщинї новійші працї Lehoczky Beregv'armegye monographi'aja, 1881, Петровъ i Холоднякъ Матеріалы по історіи Угорской Руси, III: О подложности грамоти кн. Федора Коріатовича 1360 г. (1906), Ся остання праця усуває грамоту, на якій опирала ся гадка, що Федір ще перед своїм конфлїктом з Витовтом володїв Мукачовом. Документальні звістки про се володїннє починають ся тільки від р. 1398.
37) Давн. рус.-лит. лїтоп. c. 40 і 45.
38) Див. іще до сеї хронольоґії прим. 28.
39) Даниловича Skarbiec ч. 746. мої Акты Барскаго староства І c. 264-5.
40) Давн. русько-лит. лїтоп. c. 39, Pomniki do dziej'ow litewskich c. 61, Raczy'nski Kodes dypl. Litwy c. 256.
41) Даниловича Skarbiec ч. 649, з інвентара Варшевіцкого. Любавский (Обл. дЂленіе c. 16), потім Прохаска (Podole c. 8) прикладають се до Камінця литовського, але таке обясненнє неможливе. Перед усїм той Камінець сам по собі грав тодї занадто малу ролю, аби служити предметам такого осібного надання, а головно — що Берестейська земля вже перед тим мусїла цїла належати до Витовта як його батьківщина; Любавский, твердячи противне, попав в похибку, хибно покомбінувавши відомости з Starozytnej Polski. Зрештою Кромер, що бачив сю грамоту in extenso, не вагав ся її прикласти до Поділя — Хронїка вид. Туровского с. 739.
42) Давн. русько-лит. лїтопись c. 46, грамота Спиткови — Codex Vit. ч. 115 і Arch. Sang. І ч. 19, грамота Федька — Собраніе Круповича ч. 16. На сїй Федьковій грамотї опираєть ся звістка Стрийковского, що східнїм Поділєм володїв Корибут; про неї див. вище c. 168.
43) Pleno iure ducali, quo ceteri nostri duces Lithuanie et Russie frui soliti sunt... regibus Polonie prout alii nostri duces Lithuanie et Russie servire teneantur... ipsum Spithconem prout ceteros duces nostros Lithuanie et Russie defendemus.
44) Про се див ще прим. 29.
45) Quae quidem donatio Hedvigi reginae et toti consilio gravis, iniuriosa et onerosa ab omnibus etiam odio et ludibrio habita est — Длуґош III, c. 519.
46) Про дату смерти див. прим. 28.
47) До давньої поголоски про строєннє Скиргайла новійшими часами попробувано пришити нову: що постарав ся про се отроєннє не хто як Витовт — Барбашева Витовтъ с. 71, за ним Kochanowski Witold с. 99. Розумієть ся, на такі здогади історик не має найменьшого права.
48) Див. прим. 30.
49) Codex ер. saec. XV т. II ч. 26.
50) Voigt Codex dipl. Prussiae V ч. 124 і 125, Codex Vitoldi ч. 249, Dlugosz III c. 354-5.
51) Длуґош каже, що Спитковій було виплачено по умові 5000 гривен чеських грошей. З дня 9/V 1403 р. маємо поквітованнє Спиткової на 3000 кіп, „одержаних за Поділє від п. Рафала, старости подільського”, — Starodawne pomniki prawa polskiego т. II. Може се була тільки частина умовленої суми — перша рата.
52) Про відібраннє Поділя Ягайлом Посільґе (Scr. rer. pruss. III c. 260) — під р. 1402 і Длуґош III c. 360 — під р. 1405. Див. ще Codex Vitoldi c. 966 — звідси видко, що в 1403 р. з Поділя прибували в Прусію до Свитригайла вістники — значить були у нього там партизани. 6 серпня надає він францїшканам камінецьким грамоту в Камінцю. 9 серпня надає Камінецьке війтівство в Червоногородї — Akta gr. і ziem. т. X. і мої Матеріали до історії західньої України ч. 11