Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

На сім секретна розмова скінчилася; гетьман приймав послів обідом, і прийнятим звичаєм підчас його стріляно з гармат, і гетьман за кожним вистрілом проголошував тост за здоровлє і побіду царя. Потім частував послів і пив їх здоровє, а після почастунку показав їм честь: “з світлиці проводив до коней”, і велів провести до господи писареві, його братові Данилові, Бурлієві з Мужилівським і всім хто приводив послів на обід. Матвеев з Фоминим після сього частували всю сю компанію у себе в господі (л. 97-116).

Наступного дня, 15 н. с. липня вони знову мали розмову з Виговським. Спитали його, чи Бурлій з Мужилівським повернули Радивилові пункти, прислані Лупулом- що Виговський з ними присилав

цареві? Виговський потвердив, і розповів притім про останнє посольство гетьмана в справі Лупула до Ракоція: “Як гетьман Б. Хмельницкий стояв під Бедриховим Городком, посилав до Мутьянської й Венгерської землі послів своїх: полковника паволоцького ¹⁵), Михайла Сулитича-аби вони замирилися з волоським господарем”. А далі сказав: “За ласку в. государя скажу вам, щоб дали знати п. величеству. Писав турецький султан до кримського хана і всіх мурз, аби були готові з усею ордою, бо хоче йти сам літом, або на весну на донських козаків, щоб їx викорінити-аби ix там і не було, а на тім місці поставити город; тому що велику тісноту роблять йому на морі, і кримським юртам”. На запитаннє послів пояснив, що він се чув від перекопського боя Батирші. Оповів іще про лист полк. Глуха, що Лупул кличе його на поміч, “він (Глух) питає гетьмана чи йти-і гетьман не велить” ¹⁶).

Потім, тогож дня прийшов Мужилівський і розповів, що гетьман того дня одержав від Лупула безпосереднє проханнє-прислати йому в поміч 2 тис. козаків і тисячу Татар, бо наступає на нього мунтянський господар з угорськими Німцями і Ґеорґіца з наємним військом. Але гетьман “думає” (мабуть в розумінню: радить раду з старшиною)-посилати чи не посилати, а післанцеві тим чином велів затриматися в Чигрині.

Прийшли нарешті Виговський, Мужілівський, Волеваченко, Мисько, Ф. Пашкевич і 6 гетьманських дворян: повідомили послів, що на завтра їм гетьман визначив “відпуск” і просить на обід.

16 липня прийшов Мужилівський з Миськом і 6 дворянами-потвердити послам, щоб приїхали до гетьмана. Згодом прийшов Мужилівський з Волеваченком, Пашкевичем і 12 гетьманськими дворянами і привели коней для Матвеева, Фомина і його сина Івашка. Cим разом гетьман стрів їx з сином Тимошем. Виговский приніс уже готового листа до царя; гетьман його поцілував і передаючи послам висловив побажаннє, щоб Біг ласку свою показав і так справи обернув, як гетьман в секретній авдієнції говорив. Віддавши листа “поклонився до землі” (торкаючись рукою землі), за ним Тимофій, Виговський і всі присутні повторяли се побажаннє і кланялися “в землю”. По сім сіли за обід (тостів сим разом не згадується). По обіді гетьман з Тимошем провели гостей з світлиці, а ті що їх привели-провели до господи. Там посли знову честували всю компанію, а гетьман прислав їм до господи прощальні дарунки: Матвееву коня, лук ядринський і грошима 40 єфимків (талярів), від Виговського також ядринський лук і пару “ольстр” (піхов) для пистолів. Фомину коня і 25 єфимків грошима, синові його коня, а людям 25 єфимків. Посли дякували- і на сім уривається їх звідомленнє.

Примітки

¹) Теки Нарушевича 147 с. 221-2.

²) Видано з двох копій-з Щорсівської бібліотеки в Памятниках III ч. 13 і з збірки Міхаловского ч. 253. Theatrum Eur. (415) додає, що Хмельницький післав королеві два цуґи гарних коней; посла він називає Antus, Антусь!

³) Лист Колонтая з Котюжинець з 21 липня до кн. Заславського-бібл. Осоліньских ркп. 3257 л. 46.

⁴) Теки Нарушевича 147 с. 248.

⁵)

Акты Москов. гос. II с. 333-4.

⁶) Польські сп. 1653 р. ст. 1 л. 397 дд.

⁷) Польські справи 1653 ст. 1 л. 425-6, зізнання в Путивлі 3 липня с. с.

⁸) Тамже л. 371, заява зложена 24 с. с. червня.

⁹) Осол. 3257 л. 46.

¹⁰) Акты Москов. госуд. II с. 334.

¹¹) “чтоб онЂ были в згоде против договору, какъ был договор под Збором (!). А будетъ згоды такой не будетъ, и они Украину всю покинутъ и пойдутъ в городы к великому государю вашему, его царскому величеству, врознь, гдЂ кому податнее”-л. 86.

¹²) “да которые живут при гетьмане ближние люди 7 чел”.

¹³) На л. 123-4 маємо такий реєстр полковників:

“Да по Артемонову ж и Іванову провЂдыванью, у гетмана и у писаря и у иных знатныхъ людей и канцелярии (!)-сколько ныне у гетмана полковъ ратных людей учинено и хто у нихъ полковников имяны:

Полкъ Чигиринской-полковникъ Карп Трушенка.

Полкъ Черкаской-полковникъ Яско Порхоменко.

Полкъ Каневской-полковникъ Федор Стародуб.

Полкъ Корсунской-полковникъ Максимъ Нестеренко.

Полкъ Белоцерковской-полковникъ Семен Половець.

Полкъ Уманскиі-полковникъ Есипъ Глухъ.

Полкъ Бряславскиі-полковникъ ТимофЂі Насачь.

Полкъ Кальницкиі-полковникъ Іванъ Бугунъ. Полкъ Киевскиі-полковникъ Онтонъ Ждановичь.

Полкъ Переяславскиі-полковникъ Павел Тетеря.

Полкъ Кропивенскиі-полковникъ Филонъ Ждалалы.

Полкъ Прилуцкиі-полковникъ Яско Воронченко.

Полкъ Миргородцкиі-полковникъ Григорей Сохновичь.

Полкъ Полтавскиі-полковникъ Мартин Пушкарь.

Полкъ Черниговскиі-полковникъ Степан Побудайло.

Полкъ НЂжинскиі-полковникъ Іван Ничипоренко.

Полкъ Паволоцкиі-полковникъ Михайло Сулитичь.

ВсЂхъ 17 полковъ, а в нихъ со 100 тысячь козаковъ”.

¹⁴) В московськім протоколі, розуміється, “холопство”.

¹⁵) В ориґіналі “павловского” — л. 118.

¹⁶) Про сей лист нижче с. 571.

ЦАР ПРИЙМАЄ УКРАЇНУ, РАДА В ЧИГРИНІ ПРИ КІНЦІ ЛИПНЯ, ЛУПУЛ У ГЕТЬМАНА, ДРУГИЙ ПОХІД ТИМОША

Тільки що виправили Матвеева, аж приїхав до Чигрина инший посол-стольник Ладиженский, що привіз гетьманові царську грамоту з 22 червня с. с., що мала бути корективом надмірної здержливости, виявленої московським урядом супроти попереднього козацького посольства (Бурлія-Мужилівського). В сій грамоті 22 червня навпаки в цілком катеґоричній формі заявлялось, що цар приймає Запорозьке військо під свою зверхність і збирає військо для оружної інтервенції-“хотЂлъ ихъ царское величество принять подъ свою государеву высокую руку въ вЂчное холопство и своихъ государевыхъ людей на помочь на Ляховъ имъ дать”-переказує зміст сього посольства гетьман в звідомленню Фомина ¹). Змусили московський уряд до сього останні слова гетьмана перед путивльським післанцем Яциною, що як цар далі протягатиме з сею справою, то козакам прийдеться стати підданими Порти. Московський уряд, що вже в принципі рішивсь іти на інтервенцію і тільки для форми хотів ще раз проробити пропозицію посередництва, очевидно злякався, що тим часом Україна справді може піддатися султанові і поспішив з такою категоричною заявою ²):