Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Чому козацькому гетьманові не було своєчасно відоме се проханнє гетьмана коронного, пояснює нам звідомленнє Матвеева: 29 н. с. червня повідомив його білоцерківський полковник, що погранична козацька сторожа в Коростишеві затримала 25 т. м. і приставила до Білої Церкви ченця Унівського монастиря Теофіла, що їхав до Київа з листами гетьмана Потоцкого; сі листи забрали для передачі гетьманові Бурлій і Мужилівський, а старець Теофіл сидить тим часом в господі білоцерківського попа Івана. Матвеев і Фомин поінтересувалися з старцем побачитись, і він їм розповів, що їздив він до Потоцкого з дорученнями від свого архимандрита Теодосія, і Потоцкий післав його з листами до митрополита Сильвестра й архимандрита печерського Йосифа, щоб вони його справили до гетьмана Хмельницького з листами до нього. На запитання Матвеева і Фомина, чи не знає він, який зміст тих листів, Теофіл сказав, що

Потоцкий шукає згоди з гетьманом, і так само король і пани рада хотіли б замиритися на тім,“щоб церкви божі були по давньому, і шкоди ніякої православним не чинилось, і козаки були за попереднім договором, і кровопролиттє припинилось” (л. 32-6). Листи сі-коли були б передані гетьману своєчасно,-дали б, як бачимо, відповідне оправданнє його посольству до короля до глинянського табору, перед сподіваним приїздом короля, себ то коло 15 червня.

Перед тим поворотові війська давалось, очевидно, таке поясненнє, що гетьман вертається з огляду на поворот своїх послів з Москви і приїзд з ними московського посольства з важними вістями.

Таке поясненнє дає 9 н. с. липня гетьманський швагро полковник Іван Золотаренко сівським вістунам в Чернигові. Оповіданнє доволі характеристичне для сього моменту, і я наведу його в скороченню. Вістун, Стародубець Іван Олександрів застав в Чернигові “в зборі” трьох полковників: чернигівського Пободайла, ніжинського Золотаренка, і прилуцького-не названого по імени, очевидно наказного, “і з ними 30 т. козаків”. Полковники свідчили свою велику відданість московському цареві, і висловляли побажаннє, щоб він прийняв військо козацьке під свою руку. “Турецький султан прислав до гетьмана своїх послів і просив гетьмана, полковників і все військо, щоб вони були йому підданими. Хан кримський здавна пристав теж, щоб козаки були у нього в підданстві. Але козаки ані в гадці того не мають, щоб їм бути в підданстві у бісурмен-хіба що в самій крайній неволі. Як що государ не зволить їх прийняти, то вони всі готові померти за православну віру грецького закону, а в підданстві султанові або ханові бути не хочуть. З Поляками і з литовським гетьманом Радивилом згоди у них ніяк не буде, бо і перед тим не раз Поляки з козаками мирились, але договору і присяги своєї не тримались: православну віру нищать, жінок і дітей, і “ссущих младенців” убивають-щоб віру християнську до решти знищити. “Тому як їм стало відомо про приїзд московського посла до гетьмана, полковники дуже втішились, що цар їх приймає. Золотаренко зараз післав спішного гінця під Камінець до гетьмана, про сей приїзд, а сам виїздив до Переяслава, щоб побачити Матвеева, і вибравши 300 кращих козаків для охорони, вирядив його з ним до гетьмана. Але 27 с. с. вони отримали вість, що гетьман прийшов задля посла до Корсуня, і тепер Матвеев з ним у Корсуні. Польського війська в зборі нема-гетьман хоче відправити Татар до Криму, давши їм плату. Радивил стоїть під Речицею, і з козацького боку їздять туди під'їзди безнастанно; але така чутка, що він битися з козаками не хоче, тепер же поїхав до короля з огляду на приїзд московського посольства ⁵).

Кілька день перед тим приїздили до Чернигова дворяне з Почепа, розшукувати селян-утікачів; Золотаренко закликав їx до себе на учту, запросивши також Пободайла і післанця від Радивила, що приїхав на той час. Пили здоровє царя Олексія, і всі встали, а Радивилів післанець сидів; ті почепські звернули свою увагу: “Що ти за чоловік, що сидиш, коли пють здоровє вел. государя” і т. д. Той відказав: “Я вашого звичаю не знаю”, і пішов геть, а “чернигівському судії сказав потиху: “Чого милі вставати? у нас з московським царем і війна скоро буде”. Золотаренко ж звелів на віват цареві заграти в труби, “в музики грати” і в котли (литаври) бити, і полковники повторяли все ті ж слова, що вони бажають бути в царськім підданстві, а під Турка і хана не хочуть, хоч би навіть їм довелося згинути за віру християнську”, і т. д. ⁶). Очевидно, се вже стало шаблоном-принаймні в зносинах з Москвичами.

Поза тими офіційними фразами чернигівських полковників мало маємо відомостей про українські настрої. Путивлець Внуков, побувавши в Переяславі в початках липня, чув там від козаків, що гетьман повернувся з-під Камінця тому що Поляки не виступили против нього (от Поляков ему встрЂчи не было), і польського війська в зборі нема ніде. Тих козаків, що стояли “на заставі” в Чернигові з трьома полковниками, гетьман теж велів “звести з застави”, лишивши тільки невеличку скількість, “не вірячи Радивилові-щоб він несподівано не напав”. Але згоди у козаків з Поляками не буде, бо з польської сторони і підчас замирення

діється неправда, і трактатів вони не додержують. А підчас коли гетьман ходив під Камінець, виявлялися під Чигрином підпалячі (поджигатели): підпалюють потайки козацькі городи невідомі люде-думають, що то підпалячі від Поляків. Гетьман велів розшукувати і приводити до нього, а декого смертю карають ⁷).

Тиждень перед тим згадуваний уже сівський архимандрит чув такі балачки на сю тему від київського міщанина в Сосниці, що був у гетьмана ще підчас походу очевидно. Присилав, мовляв, король свого посла, договоритися про згоду з гетьманом, але гетьман відписав королеві, що він готов договорюватися з ним тільки при московських послах, аби їх договір був відом у царській стороні, аби Поляки після договору більше церков божих не руйнували, православної віри не ламали, козаків в лядську віру, папежську не переводили, і зачіпок і неправди ніяких нікому не було. Тільки як хоче король миритись, нехай мириться скоро і без проволоки-аби йому, гетьманові, якась инша справа тим часом не зайшла; а яка саме справа-того той міщанин так і не сказав ⁸).

Про сам поворот згаданий висланець кн. Заславського в своїй реляції переказує такі відомости, зібрані в середині липня: Хмельницький поставив Богуна “на залозі” або в “передовій сторожі” в Оратові з 2 тисячами козаків і кількома сотнями Татар; решту війська відпустив на два тижні, щоб готовили поживу, а за два тижні щоб ставилися під Білою Церквою. Орда йдучи понад Дністром з-під Городка починила великі шкоди-не тільки тут, “але й на Україні”: не попускали ні своїм братам козакам ані хлопам. “Кажуть запевно, що Орда ся стоїть під Чорним Лісом, за Синєю Водою” ⁹)

В цитованих вище обозових авізах Ґоліньского се оповідається трохи в иншій формі: Хмельницький розіслав універсали до черни (козаків), наказуючи їм сидіти дома, “а те поспільство, що до них чіплялося, відправити”; ті що здатні до бою, щоб прибували до Білої Церкви, запасшися хлібом. Инші відомости оповідали, що Хмельницький сильно укріплює Білу Церкву, і чернь збирає як і попереду, приготовляючись на всякі зміни фортуни (с 629-30).

Про поворот Тимоша з Волощини Колонтай записує: “Тиміш тільки з 50 кіньми, з полковником Носачем, їдучи з Волох (переїздив) через Кублич. Хлоп п. Миславського, що повернув з України, бачив (його) й оповідав. І військо йому розгромлено напевно на Волощині, між Дзідзею і Прутом”

Вражіннє з контексту таке, що Тиміш мало що випередив батька, і з сим сходиться, що Золотаренко на вище згаданім зібранню в Чернигові 9 н. с. липня говорив, що Тиміш з Волощини ще не вернув, і батько йому посилає нове військо ¹⁰). Але Матвеев, приїхавши 7 н. с. липня до Смілої в дорозі до Чигрина-застав уже Тимоша там: з Тимошевого розпорядження виїздив на зустріч послам смілянський сотник і городовий отаман з 300 козаків, але сам Тиміш з послами не бачився, тільки його “дворянин” розповів їм, що Тиміш вибирається з великим військом на Мунтян, і Татар бере з собою, при нім у Смілій з 300 Волохів, “а в похід піде мабуть після розговин” (9 н. с.)-себто зараз слідом. Але ми далі побачимо, що се не сталося так скоро.

Чи заїздив Тиміш до батьківського табору, ні з чого не видно, і треба думати, що не їздив: ніде в звістках про незадоволеннє в подільськім таборі з його поведінки не видно, щоб він був тоді там, і коли він навіть мав замір туди їхати, то мабуть своєчасно діставши осторогу, з військом роз'їхався. Але можливо, що й не було вже часу заїздити-гетьман вертав, і Тиміш поїхав наперед до Чигрина, чекати повороту.

Про гетьмана послам сказали в Чигрині, як вони туди приїхали 9 н. с.,-що він в Корсуні з дружиною, а приїде до Чигрина 1 (11)-го По дорозі від Ставища до Чигрина, від 3 до 9 н. с. посли бачили скрізь козаків, що вертали з гетьманського війська, “чоловіка по 100, 200, 300, 10000 і більше-йшли в день і в ночи безнастано до ріжних городів, де хто живе”.

Перед гетьманом прибув до Чигрина Виговський 9 н. с. липня-“приїхав з Умани, відправивши турецьких послів”. Другого дня був у московських послів, сказав, що прислав його перед себе гетьман-привитати, “спитати про здоровлє”; “а про гетьмана сказав, що буде з Корсуня скоро”.

Секретної розмови сим разом не було, бо з Виговським був чигринський полковник (Волеваченко), Бурлій і богато инших людей. 11-го прийшов до послів Виговський сам, і тоді вивязалася довга й змістовна розмова, докладно записана в звідомленню; дещо з неї я вже вибрав і тепер не буду повторяти, але все таки перейду її в цілости: се ж оден з найбільш цінних документів сього року.