Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Розуміється, польське правительство навмисно ударяло в найбільш зловіщі ноти; але, очевидно, польський посол не став би себе осмішувати і брати такі тони, коли б не припускав у своєї авдиторії певних суголосних настроїв: свідомости дуже поважної небезпеки з боку татарсько-козацької спілки, при такій активности, яку виявило козацтво в останніх подіях. Хіба припустити, що текст Тшебіцкого писався ще перед останніми вістями про погром під Тарговиштем!

Безсумнівне натомість сильне і прикре вражіннє, що зробив він у війську. Вся мунтянська авантура Тимоша, його поведінка і погром, взагалі вісти принесені козаками-поворотнями, в звязку з віроломним поведеннєм покликаних гетьманом Татар викликали сильне незадоволеннє на гетьмана і трохи не привели до отвертого бунту в війську. Про се незвичайно цікаві відомості принесло нововідкрите посольське звідомленнє Матвеева і Фомина з місяців червня-липня ¹⁷). Се незвичайно цінне джерело до сього часу було незвісне, тим часом і саме посольство

було не без значіння в розвою подій, а вісти в нім уміщені виїмково цікаві; тому нам треба можливо повно використати все що воно дає для освітлення моменту.

Примітки

¹) Так називається се місто в наших відомостях, етимольоґічно правильно, в румунській транскрипції Targoviste, Tergovistea.

²) В мунтянськім поході, чи в Барі, де Яцина застав гетьмана? Мабуть друге.

³) Акты Москв. гос. II с. 325-6.

⁴) Оповідав в Переяславі 13(23) червня, а казав, що “тиждень тому сьогодня” як післав його гетьман до Чигрина спід Камінця.-л. 8-12.

⁵) Яломіца, або Яломніца.

⁶) День сходиться з календарем.

⁷) Пер. Муркоса с. 97-103.

⁸) Оповіданнє Кравса було вже подане вище с. 512.

⁹) dupru obiceiul nostru.

¹⁰) Жерела XII с. 231.

¹¹) Жерела XII ч. 261, реляція Реніґера з 9 червня.

¹²) na Timoszka Hmielnicenka.

¹³) Текст в сім місці видимо несправний, я його перекладаю приблизно.

¹⁴) Ґолінський с. 631-2, з помітою, що ті конфесати вислано з-під Глинян 12 мая (!), а в Кракові отримано “дня 17 сього місяця” (червня чи липня, не ясно).

¹⁵) Реляція нунція з 29 червня-Жерела XVI с. 178. Краві підчеркує реквізіції, що тоді поробив Лупул, “грабуючи церкви й монастирі щоб зібрати нові кошти на військо”-с. 212.

¹⁶) У Рудавского (с. 135): Praetextus ipse libertatis augeret potentiam kosakorum. В тексті віденського державного архиву, в справах поданих в Жерелах XII с. 228: Praetextus ille libertatis religionis. Се текст ориґіналу.

¹⁷) Звідомлення знайшлося в так званих “Безгласных столбцах” Розрядного приказу Московського архиву, № 74 ч. 1. Початку нема, починається днем 5 с. с. червня, коли посольство виїхало з Конотопа.

ОПОВІДАННЯ ЗІБРАНІ МАТВЕЕВИМ І ФОМИНИМ, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ І МУЖИЛІВСЬКОГО В МОСКВІ, ПОХІД ГЕТЬМАНА НА ПОДІЛЛЄ, ГЕТЬМАН В БАРІ, РОЗМОВА З ЯЦИНОЮ 3 (13) ЧЕРВНЯ 1653.

Як я вже згадав, сих послів Матвеева і Фомина післано до гетьмана разом з Бурлієм і Мужилівським, відправляючи їх при кінці травня. Після свого “розговору” з боярами 2 н. с. травня Бурлій і Мужилівський довго зіставалися без відповіди, 14 травня н. с. подали проханнє цареві на письмі, що їм треба дати знати гетьманові через свого товариша Михайла Телепню, яка буде відповідь царя на перше питаннє-“чого він має триматись” (в відносинах до Поляків), і друге-чи будуть вони перепущені до Швеції? Коли їх перепустять, то вони напишуть про всі справи гетьманові і дадуть свої листи “для перегляду в приказ в. ц. вел.”, а до Швеції просять виправити їх негайно, щоб вони могли вернутися до повороту царських послів з Москви ¹). Не вважаючи на те, що московський уряд уже принціпіяльно рішив вмішатися в польсько-українські відносини, і 5 (15) травня були розіслані запросини на новий собор в українській справі, що мав ще раз санкціонувати розрив з Польщею й інтервенцію на користь її православних підданих (про се далі),-супроти запитання сього посольства, Бурлія-Мужилівського, він поставився знову незвичайно, просто таки незрозуміло здержливо. Маємо брульон царської грамоти, що мала бути доручена їм на відправі-з датою 7 с. с. травня ²). В ній тільки згадувався приїзд послів і дане їм жалуваннє; цар похваляв гетьмана і військо за те що вони шукають його милости, “а в тих справах, що просили ваші посланники, ми післали дворянина нашого Арт. Матвеева та піддячого Фомина”, та й годі. Того ж 7 травня записано відпуск, але посли не поїхали і просили нового “розговору”. Після довгих безуспішних заходів-на які потім гірко жалувався більш експансивний Мужилівський, як зараз побачимо,-визначено їм новий “розговор” з иншими боярами на день 22 н. с. травня: попереднього року делєґований був Прозоровский, а сим разом Гр. Пушкин. Маємо протокол розговору.

З нього видко, що посли були незадоволені з даної їм відправи і ставили ріжні побажання в доповненнє даної їм царської грамоти. Просили, щоб гетьманові написали відповіди на його листи ті бояре, котрим він писав; щоб патріярхові нагадали його обіцянку-дати чигринському манастиреві св. Трійці (що ставив Виговський) ризи і сосуди;

щоб нагадали цареві проханнє гетьмана, аби їх перепушено до Швеції, і коли вже на те нема волі царської, щоб цар про се написав гетьманові- “аби се на нас не лежало, наче ми й не просились”. Заносили також ріжні жалі що їм не дають належного утримання, то що; вийшло тут маленьке слідство з приводу того, шо Мужилівський нарікав, мовляв бояри прозивают їх “худими людьми”, “а вони люди не худі-завсіди і у Поляків у воєнних ділах бували” ³). Так свідчив на Мужилівського Лихарев, а Мужилівський відмовлявся, що він тільки жалівся, що їм дають їжу гіршу против попередніх послів, видко, що “ставлять залегко”, а що як може понад то що зайве сказав “со пьяна”, то в тім просив вибачення.

В шведській справі бояре послам сказали, що їх не перепускають, аби не вчинити перешкоди згоді: згідно з проханнєм попередніх послів, Сам. Богдановича з тов., цар посилає до короля великих послів, щоб умовлятися про з'їзд для заспокоєння козацько-польської усобиці; коли Поляки довідаються, що козацьких послів перепущено до Швеції, з того “буде недружба”: коли московські посли договоряться з Поляками про згоду, то не буде по що до Швеції їхати; коли згоди не буде, то до Швеції перепустять ⁴).

Бурлій і Мужилівський одержали листи від патріярха і від Милославского- може були ще якісь, тільки нема їх в актах. Патріярх писав, що цар свою відповідь посилає через своїх послів Матвеева і Фомина, а він, патріярх, буде й далі всяко клопотатися про сповненнє “доброго бажання” гетьмана і війська-очевидно в справі царського протекторату; що ж до прохання писаря переказаного через Лихарева в справі сосудів, риз, книг для його церкви, патріярх то все у царя випросив і посилає з Матвеевим, Бурлієм і Мужилівським ⁵). Дата сеї грамоти, 14 с. с. травня орієнтує нас що до часу виїзду обох посольств-якийсь час був потрібний на те, щоб всі сі пожертвовані річи з послами експедіювати.

Продовженнє дають балачки Матвеева і Фомина з Мужилівським в дорозі. Як було завважено, він уже в Москві висловляв невдоволеннє з трактовання їх посольства, і ще свобідніше говорив на сю тему тепер на Україні. Він показав Матвееву і Фомину свої реляції гетьманові й писареві, написані в дорозі, в Борзні, і там було написано, що “цар. вел. не велів пропустити (послів) до шведської королеви, тому що почув про нашу незгоду з волоським, мунтянським і венгерським (володарем) і чекав вістей від післанця, висланого від путивльського воєводи до гетьмана. На инші річи від думних людей й. цар. вел. не було відповіди. Пристава нам дали ледачого-сотника Бориса Бабаєва, котрий нічого не знає: з чим пошлемо до думних людей й. цар. вел., що хотіли б бути з ними на розговорі в гетьманських ділах, той Борис відмовляється, каже: “у нас того не ведетца”, та й бував у нас через день і через два”. Прочитавши се Матвеев і Фомин почали сваритися з Мужилівським, що він невірно інформує гетьмана і писаря-хоче царя з гетьманом “ссорити”. Цар, мовляли, зовсім не чекав ніяких вістей, “розговори” були дані послам своєчасно, Мужилівський ніяких жалів на відпуску не заявляв і т. д. Пригадали йому “многие, затейные и непристойные слова и преж сего”, за які йому був від царських думних людей “виговор”, і грозилися розповісти то все гетьманові й писареві. Його товариш Бурлій також став по московській стороні-що Мужилівський “дурным обычаем и пьянством что говорит то и забывает”, так що Мужидівський кінець кінцем своїх слів зрікся. Заявив послам, що він ті листи написав був по пяному, а проспавшися другого дня написав наново, “без всякое затЂйки”,-тут він звернувшися до ікони перехрестився і сказав: “А коли я се вам кажу неправду і перехрестив лице своє на неправді, то нехай я буду на поганській шаблі”, і вийнявши шаблю приложив її до своєї шиї. На се Матвеев і Фомин йому сказали, що нехайже він надалі такого не пише і слов “затЂйных никаких” не говорить; бо коли гетьман або писар буде їм щось закидати з того, що він написав, то вони найдуть що на те відповісти, “так що від того тобі заболить (будет в болЂзнь)”.

Всім сим займатися московські посли мали досить часу, бо переїзд їх через Україну відбувався досить мляво. Спочатку їх затримали на кілька день в Переяславі, потім в Білій Церкві, так що від Конотопа до Ставищ в напрямі гетьманової кватири їхали вони 18 день, і в Ставищах 3 липня н. с. затримали їх знову, тому що гетьман з походу завернув і буде сам в Ставищі; а потім прийшов наказ справити їх на Чигрин. Причиною всіх тих проволок була небезпека від Поляків, бо ще не було ясно, чи їх рейд припинився: були вісти, що вони стоять у Коростишові і відти приходили під Ходорків. А потім пішла трівога від Татар, що йдучи до гетьманського війська в місяці червні розпустили загони на правім боці: говорили, що йде сам хан і татарські загони показалися під Чудновим, Любаром і Лабунню, багато людей на полях, по селах і місточках порубали і в полон забрали більше 30 душ, в днях 25-26 червня н. с. ⁷). Так що з Білої Церкви до гетьмана, що стояв з військом на Поділлю, виряжено послів московських і своїх, Бурлія і Мужилівського, тільки після того як зібрано сильний караван купців і війська, і підвод з провіянтом для армії-разом до 1000 людей, і з тим усім вони рушили до Ставища, а там дістали наказ чекати далі з огляду на небезпеку від Орди вже поворотної (л. 41).