Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Козаки, що прийшли на Тор варити сіль, оповідали в травні валуйським станичникам: Сього року після великоднього тижня ходив Тимофій, син Богдана Хмельницького з своїм військом, з Запорозькими козаками за ріку Дунай (!) против угорського короля, за тестя свого, волоського князя. Ходили з Тимофієм два полковники з козаками, та два кримські царевичі з кримськими й ногайськими людьми, і за городом Молдавою (!) вони побили богато угорських людей. А був у них бій з угорським королем тому, що угорський король хотів людей волоського князя привести в свою віру і йти в поміч польському королеві й Ляхам (против козаків, очевидно).-Там же с. 322. Ріжні недокладности сього оповідання треба покласти мабуть на рахунок не стільки козаків-солянників, скільки валуйських станичників, що були післані до них на розвіди і потім переповідали сю історію перед воєводою в Яблонові; оден з них був звісний уже нам отаман Сидір Забабурин.

ТИМІШ В ЯСАХ, ВРАЖІННЯ ВІД ТИМОШЕВОГО ПОХОДУ

Перехоплені листи Хмельницьких послужили осторогою

для нових хазяїв Волощини, і зараз по тім, 26 квітня ¹) ми маємо лист воєводи Стефана до Стан. Лянцкороньского, одного з пограничних маґнатів (тепер воєводи руського), з запевненнєм, що він візьме свої способи против заповідженого наступу Тимошка-за котрим, мовляв, треба сподіватись і наступу гетьмана, по тім як він упорається з Поляками-як то заповідає в своїм листі до Лупула. “Ми теж не спимо, і виправивши тепер на берег своє військо, приготовимо з п. Кеменем, Бог дасть, за тиждень більшу силу, а кільканадцять тисяч доброго війська сподіваємься від й. м. господаря мультанського”. Висловлює побажаннє, щоб і Поляки взяли участь в сій боротьбі з спільним ворогом, та добре пильнували замислів “лукавого невтраліста”, себто Лупула,-“бо як він якоюсь штукою вислизне з Камінця, то неминучо приведе Корону Польську до всякого змішання-як показують листи Хмельницького до нього” ²).

Але Тиміш “не дав противникам часу приготовитися до відпору! Слідом за своїми листами, спішно висланими наперед, він поспів з своїм військом в яких небудь 6-7 днів на молдавську границю. Кутнарский каже, що з ними був Богун і Глух, полковник уманський ³),-коли так, то богато в орґанізації сього ефектного походу можна покласти на долю Богуна; але очевидно і Тиміш не був у нім лялькою. Навпаки, се інтересно, що в усіх реляціях не полковники, а він являється властивою фіґурою. Молодий гетьманич показав себе. Могла Лупулова двірня закидати йому немовність і незнаннє чи легковаженнє панських манєр, але де-що він умів. Його похід на поміч тестеві пройшов з швидкістю цікльону. За оден день він з Чигрина опинився за 100 кілометрів у Вязовку, як бачимо з дати його листу. Потім переїзжі Греки стріли його під Корсунем-се вказує його дорогу. Оповіданнє Могилівців ілюструє перехід через Дністер на Молдаву: Тиміш війшов до Сороки, побив Стефанову залогу і став обозом. Відси рушив на Яси і розбивши висланий против нього відділ військ, 30 квітня став над Прутом, в милі від Стефанового обозу ⁴). Другого дня вдосвіта наступив на неприятеля. Стефан і Кемень виступили против-але не могли витримати козацького наступу і почали спішно відступати. Козаки напирали далі, на переправі через річку Жіжію сильно погромили їх військо, і побачивши таке Кемень не рішився боронити Яс, щоб цілком не стратити свого війська, а взявши з собою Стефана, став тікати за Карпати. Волоське ж військо Стефана побачивши се пустилось і собі навтіки, кому куди було ближче. “Не по вояцки, а по жидівськи тримались, і хоч не ставилися против козаків, а як жиди утікали, але до дому не всі вернулись, лишивши на місці 20 тис.” (!)-пише П. Потоцкий на підставі звідомлення сього післанця, що був очевидцем сеї битви ⁵). 2 травня Тиміш був в Ясах, і вислав Лупулового конюшого, що був при нім, до свого тестя з оповіщеннєм про “очищеннє” Молдави, закликаючи його прибувати до Яс і приймати владу наново. Так оповідає в своїй реляції королеві про таку блискучу зміну обставин секретар Лупула Кутнарский ⁶).

Протягом одного місяця марш на Молдаву Кеменя і контрмарш Тимоша з Чигрина се дійсно операція не абияка. За два тижні поспіти з Чигрина до Яс, і вигнати семигородського посаженця-tour de force високої марки, що мусіла зробити сильне вражіннє. Незвичайно заімпонувало всім, що козацький гетьман, сам загрожений польським військом, не побоявся вирвати з своїх рядів і кинути в таку далеку і рисковну експедицію значний корпус, і сей корпус під носом ворожого польського війська пройшов на Молдаву і так блискучо погромив семигородсько-волосько-молдавську коаліцію. Престиж Козацтва піднісся знов незвичайно високо. Після сього від ного можна було всього сподіватись-бо все йому було можливе.

Підканцлєр Тшебіцкий в своїй записці поданій німецькому соймові місяць пізніш так підчеркує се вражіннє:

“Нераз уже поясняв й. кор. вел., що війна з козаками і Татарами не тільки загрожує загибіллю Польщі, але стягає величезну небезпеку і на провінції імперії, і на них упаде вся буря, коли виснажені вже сили Польщі не зможуть відбивати таку силу ворогів. Бо й справді не можуть-з огляду на несчислиме множество сих варварів й бунтівників, що переходить за 300 тисяч (!). Коли буде побите і те військо, що ще лишилося-не буде ніякої надії на ратунок. Бо в Польщі нема гір, ніяких твердинь і передових укріплень, які могли б затримати неприятеля, тому ясно, що вся та небезпека і подібні ж нещастя, які тепер терпить Корона Польська, впадуть на провінції цісарські і всю імперію. Тепер небезпека ся ще збільшилася з перемогою бунтівників (козаків) на Волощині, коли 10 тисяч козаків побило легко, з першого ж наступу 30 тисячне військо Ракоція, воєводи Валахії і нового господаря Волощини. Треба по-перше, міркувати, яка то величезна козацька сила-наскільки більша від попередніх років, коли вони відважилися свої сили розділити на двоє-чого иншими роками не робили. По друге-що сей неприятель буде ще безоглядніший, підбадьорений новою побідою. По третє-переможений Ракоцій і воєвода Валахії, бачучи слабосилість Польщі, безсумніву, ратуючи себе війдуть в порозуміннє з Хмельницьким против короля і Корони.

Ніколи козаки і Татари не вдоволяться, завоювавши Польщу, але впадуть у сі провінції, які їм найближчі. На початку війни козаки говорили, що вони воювали тільки за своє визволеннє, і тоді самі воєводи Семигорода, Валахії і Волощини тішилися, що

Польща нищиться такою війною. І от тепер ті ж козаки напали на Волощину, цілком не оглядаючися на цісаря турецького... Так вони покладаються на свої сили! Вже і на Семигород грозять походом-і тепер уже, хоч і запізно, ті князі жалують, що не прилучили своїх сил до королівських від початку, щоб запобігти такому лиху. І як тут можна сподіватись, щоб сі татарські й козацькі народи-хижі і сміливі одні й другі-не напади й на Німеччину, а перед усім на дідичні володіння цісарські: Моравію, Шлезк, Богемію, а особливо Угорщину, найближчу до Руси й инших провінцій Польщі, а також на Мархію (Бранденбург) і Поморє. Не буду нагадувати старі приклади Гуннів, Готів, Вандалів, що так страшенно знищили й опанували Германію, Італію, Гіспанію. Татари й козаки до них подібні, і з огляду на їх величезне множество нема чого сподіватись від них ліпшого-коли не дасть ся їм швидка одсіч. З Польщі такий легкий приступ до Шлезку і Богемії, що не тільки до Одри, але й до самої Лаби можна дійти легко і без труду. Так само від Кракова до Відня-ні гори, ні твердині не боронять Шлезк і Моравію від Польщі. А який легкий приступ з Руси й инших частин Польщі до Угорщини-показав 1594 рік, коли Татари легковажачи собі малу скількість Поляків, що боронили їм перехід, пройшли через Русь в поміч Туркам, і два літа там пробули ⁷).

Примітки

¹) Ян Кемень відіслав перехоплені листи до Камінця 25 квітня, воєвода писав другого дня.

²) Жерела XII ч. 239, з ориґіналу польського коронного архиву, що був тоді в моск. архиві загр. справ.

³) Як побачимо далі (с. 538), Хмельницький казав, що з Тимошем на Волощині були два полковники. Кутнарский в своїй реляції королеві каже, що гетьман вислав з Тимошем “Богуна, Глуха з полком уманським, Носача з полком браславським і четвертого полковника корсунського” (Жерела XII с. 204). Може бути так, що Хмельницький розумів двох мобілізованих полковників, що мав при собі: прилуцького. Носача і корсунського, а Богунові і Глухові дав наказ прилучитись до експедиції як пограничним полковникам.

⁴) Ся дата в листуванню Ракоціїв, XXIV стр. 453, Trans, c. 249. В реляції Лупула з 3 травня (Acte c. 220) Тиміш 1 травня переходить Прут і дає битву, 2 травня Стефан тікає з Яс.

⁵) Theatrum Europaeum c. 414.

⁶) Жерела XII ч. 247. Ракоцій так інформував палятина угорського про се фіяско, 21 травня: “Лупул діставши від козаків деяку поміч, з нею пішов на Молдаву, щоб вернути собі владу, і насамперед став табором під Ясами. Януш Кемень, не сподіваючись більше ніякої небезпеки, відіслав більшу частину свого війська з Молдавії до Семигороду, і лишився в Молдавії тільки з 600 кінноти. Довідавши ся про наступ неприятеля, він хотів йому по можности противстати, і взявши з собою нововибраного господаря і молдавське військо, пішов на ворогів. Але неприятель, довідавшися про невеликі їx сили, сміливо напав на них, і хоч не прийшло до загального бою, але молдавське військо-в котрім було богато бунтів і зради, спішно відступило, і коли б не обстало те невеличке військо Я. Кеменя, все молдавське військо і сам той нововибраний воєвода попав би в велику небезпеку. Але з огляду на своє мале число воно не могло мірятися з сильнішим неприятелем і мусіло відступити рятуючи себе і нового воєводу. Від неприятельської зброї в семигородськім війську і десятьох не згинуло, але таких що потонули в водах-які були незвичайно розлилися, і від голоду погинули, або подекуди селянами позабивані,-таких до сотні рахувалось”.-Жерела XII ч. 251.

⁷) Маємо два друковані варіянти сеї записки, але обидва мабуть скорочені: старий текст Рудавского, с. 134, що поясняє при тім: summam legationis refero, quam ipsemet (Тшебіцкий) Ratisbona tum vulgaverat, vel ab ipso conceptam, і новий витяг д-ра Кордуби з ориґіналу віденського державного архиву (Жерела XII с. 227-8); я збираю з обох.

ПОЛЬСЬКІ АЛЯРМИ В ЕВРОПІ, ВАГАННЯ ПОЛЬСЬКОЇ ПОЛІТИКИ, ВОЄННИЙ СОЮЗ З РУМУНСЬКОЮ КОНФЕДЕРАЦІЄЮ.

Одержавши від Тимоша вісти про побіду над військом воєводи Стефана і евакуацію Яс, Лупул заспішив вертати до своєї столиці. Польській адміністрації було неясно та раз пустивши його на польську територію, годиться його пускати назад за границю? Але що твердих інструкцій від уряду в сій справі не було, а Лупул, очевидно, арґументував на кождім кроці золотом, тож кінець кінцем робив, що хотів. До того ж він був нобілітований шляхтич Корони Польської, і при високих поняттях шляхетської свободи ніяково було братам шляхтичам обмежувати його свободу рухів. Маємо з 3 червня його лист з Жванця-він повідомляє Петра Потоцкого, камінецького старосту, що отримав лист від зятя про побіду і утечу Стефана, і виберається завтра до Хотина, а жінку просить вислати з Камінця за ним. Другого дня він дійсно пише королеві вже з Хотина, дякує за прислану амуніцію і прихильні поради, і почувши свій ґрунт під ногами вертається до справ перерваних його утечею з Волощини: до даного йому доручення посередничати у Хмельницького. Обіцяє переслати Хмельницькому королівські пропозиції, а зараз-побачивши Тимоша в Ясах, говорити з ним в справах замирення з Польщею. Те ж саме писав Кутнарский додаючи згадані вже вище свої скептичні міркування про можливість договоритися до чогось з козаками. Він і господар підчеркували свою незмінну, ніскільки не порушену останніми подіями вірність Польщі й її інтересам, бажання використати свої звязки з козаками в інтересах Польщі,-тим часом як Ракоцій з Басарабою не хочуть польсько-українського замирення: бояться, що тоді козацькі сили звернуться против них, і Лупул з козаками здобуватиме Валахію і т. д. ¹).