Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

⁴) Польські справи 1650 р. столб. 8, посольство Протасієва і Богданова.

⁵) Акти Ю. З. Р. VIII с. 360-1.

⁶) Вістовий білгор. столбець 1650 р. (N 323) л. 603 і дд.

⁷) Тамже л. 611 і далі.

⁸) Вище с. 71-2.

⁹) Жерела XVI с. 90.

¹⁰) Transsylvania et bellum boreo-orientale c. 112-3.

¹¹) Міхаловский с. 581.

¹²) Архив Ю. З. Р. III. IV с. 513 і 518.

¹³) rzeszy.

¹⁴)

Про сей інцидент згадує й Єрлич, тільки не так докладно — мабуть про се богато говорилося на соймику. Ротмістр Каліньский записує в обозі: “Вість прийшла з Задніпровя, від п. воєводи київського, що по виході Хмельницького шляхту за Дніпром побито: п. Самуіла Заленского з десятьма, п. Харжовского підсудка новгородського й инших богато. Слуг князя воєводи руського (Вишневецького) кільканадцять убито: п. Семашка, п. Шпота й ин., а кількадесять їx в однім манастирі обложено. Біг зна що з ними діється” — Осол. 224, л. 321.

“П. Томашевский, слуга князя (Вишневецького), тікаючи з-за Дніпра, казав: “Ніякої надії на спокій, хлопи пекельною їддю заражені, так що плюють на Ляхів (сhlору sa iadem piekelnym zarazeni, ze pluia na Lachy). Слуги князя, коли повтікали до Литви — пропали. І того Томашевского мало що не видерли у митрополита: утопити хотіли, з великою відвагою утік”. Далі ще: Niema dawnych polakow. Ukraina stracona. Nulla fides pietasque u Chmiela. Осол. 225 л. 321. “Панові краківському (Потоцкому) в Ніжині сорок чоловіка вбито, і підстароста не знати де дівся”, дописує в обозових вістях войський галицький (Ос. 2346 с. 70).

¹⁵) Місце попсоване.

¹⁶) Вишневецького.

¹⁷) Нечитке слово.

¹⁸) Нечитке слово.

¹⁹) Брата Кисіля.

²⁰) Себ то шляхта.

²¹) Теки Нарушевича 144 с. 969.

²²) Теки Нарушевича 144 с. 971. Комарицький драгун Жуков, побувавши в Новгородсіверському повіті в 20-х днях серпня, оповідав, що він чув там: урядники як Сосновский, і з Сосниці Харжевский, й инші урядники й Поляки, кидаючи городи, повтікали з України до польських і литовських дальніх городів, і тікаючи побивають козаків, а козаки Поляків і Жидів (Акти Ю. З. Р. VIII с. 361). Теж саме чув згаданий путивльський піп у Київі: “Котрі Поляки були прислані урядниками до черкаських городів, тих Поляків Черкаси грабують і побивають на смерть” (Білгор. вістовий столбець 1650 р. л. 611).

²³) Лист Тишкевича — як вище. Такі заспокоюючі вісти привезли з України Греки в середині вересня н. с. “Сент. 8 дня (с.с.) приЂхалъ изъ литов. города Красного прежняго державца Греченина Кондратья Юрьева племянникъ Михайло Ивановъ и сказалъ: гетманъ Б. Хм. съ Черкасы и Ногайскими татары пошли войною на Молдавскую землю, а крымскій де царь турскому солтану учинился непослушенъ и далъ гетману Татаръ на помочь. А что де Черкасы сказывали, будто у нихъ война съ Поляками и будто Ногайскіе Татары пришли на помощь къ Полякамъ, — и то де слово Черкасы вмЂщали”, а Черкасы съ Поляки мирны, и урядники въ Черкаскихъ городЂхъ на урядахъ сидятъ по прежнему”. БЂлгор. вЂст. столб. 1650 р. л. 491.

²⁴) Білгород. вістов. столбець 1650 р. л. 524.

²⁵) Тамже л. 539.

ПОХІД НА МОЛДАВУ — СУЧАСНІ ТОЛКУВАННЯ, ПОЛІТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ ВИСУНЕНІ МОЛДАВСЬКОЮ КАМПАНІЄЮ, СТАНОВИЩЕ ПОРТИ, ДІЙСНІ МОТИВИ.

Що Хмельницький замісць Польщі звернувся на Молдаву, се було для всіх повною несподіванкою. Сучасне вражіннє від такої недовідомости гетьманських

замірів донесла до наших часів дума, з отсею фразою, що могла б бути поставлена епіграфом всього сього розділу:

Тільки Бог святий знає,

Що Хмельницький думає-гадає!

О тім не знали ні сотники,

Ні отамани курінниї, ні полковники...

Навіть історикові сей демарш гетьмана зістався в значній мірі загадковим: дійсні мотиви його не викрились і після факту!

Наведу перед усім кілька пояснень, котрими толковано сей епізод на Україні:

Як Петро (Протасієв) і піддячий (Богданов) їхали з Київа до гетьмана (в вересні), в дорозі богато козаків ріжних полків оповідали, що гетьман пішов воювати Волоську землю, тому що волоський господар перед тим, як у них була війна з Поляками, помагав Полякам, у кримського царя корунного гетьмана Миколая Потоцкого, Каліновского й инших полоняників викупав і через свою землю перепускав. І тепер теж у нього з Поляками справа за одно, й у всім їм він хотів помагати: похвалявся козаків воювати. Кримський хан пішов воювати Волоську землю наперед гетьмана і прислав своїх послів, щоб гетьман з усім своїм військом ішов нашвидку на Волоську землю. А гетьман з дороги писав Потоцкому, що він пішов воювати Волоську землю за їх неправду: нехай гетьман корунний війська Запорозького не зачіпає. А кола б зачепив, то гетьман з усім військом і з кримськими людьми піде на нього і воюватиме Польську землю, як попереднього разу ¹).

23 вересня ст. ст. приїхав до Лубень московський посол Унковский, і довідавшися, що єсть тут козаки з штабу Хмельницького, стали їх розпитувати. Козаки Федько Ігнатів з товаришами сказали їм, що вони приїхали від гетьмана з Волощини тому 12 днів ²). І чули вони таке:

Польські гетьмани хотіли своїм військом учинити поміч князю Василю волоському, бо він їх, польських гетьманів, викупив із Криму, а гетьман Богдан і військо Запорозьке через те й воювали Волоську землю, що кн. Василь викупив польських гетьманів з Криму. А кримський хан тому воював, що як минулого року кримські люди йшли повз Волощину з литовським полоном, то Волохи богато відбили у них Литовського полону ³), — про се кримський писав на Волохів до турецького царя, і турецький цар велів йому самому управитися з Волохама ⁴).

Потім 5 жовтня с. с. ⁵) той же Унковский розпитував в Чигрині козака Івана Волеваченка ⁶), що його гетьман посилав був до калґи і мурз, і він того дня приїхав з Волощини до Чигрина, тижнем перед гетьманом. Питав його: “Як ти був післаний від гетьмана до калґи, то чи тобі відомо: турському царю та війна, що калга ходив на Волоську землю, “не в грубость ли”? Волеваченко повторив те саме, що говорив Федько Ігнатів: господар волоський одбив у Татар “литовський полон”, турецький султан велів їм управитися з волоським господарем, "і ми з наказу турецького царя Волоську землю розвоювали, за їх неправду”. А калґа Волеваченку так говорив: "Тепер ми розвоювали Волоську землю, а на весну брат, сам цар (хан) конче хоче з усіми людьми йти на Московське государство, і Запорозьке військо теж з нами йде”.

І так в старшинських кругах ініціятиву походу на православну Волощину рішено було зложити на Татар: козаки тільки мусіли йти з ними як союзники. Хоча й мали свої причини незадоволення на господаря, як польського прислужника і союзника проти козаків, але не ходили б на нього, коли-б не татарське військо: воно, мовляв, випросило у хана сей похід на Волощину, коли вияснилося, що не буде походу на Москву, куди се татарське військо було вибралося. Се козацька старшинська редакція, призначена для внутрішнього вжитку: вона вдаряла в струни противпольські і переносила одіозну ініціятиву руйнування православної країни на Татар.