Історія України-Руси
Шрифт:
10) Див. с. 519.
11) Кулїша Матеріали с. 158.
12) Він зветь ся в сїй копії і в листї послів „Яцком Острожанином”; я думаю що се Острянин (Ostrzanin, відти Острожанин).
13) Уривок друкований у Голубева П. Могила І с. 276, з старої копії збірника київської лаврської біблїотеки доп. кат. 20 л. 72; я користав з сього збірника; інструкція має тут підпис Andrzey Krzywoblocki pisarz woyska iego kro. m. Zaporozkiego, печать описана: chlop z samopalem na ramieniu.
14) Wielka dokuke w braci naszei narodu ruskiego relligiey starozytney greckiey y posluszenstwa wschodniego tak korony iako y i w. x. L. do woyska naszego cogodzina miewaiac, iako na kozdym seymie tak y dopiero o uspokoienie oney y potwierdzenie duchownych naszych, metropolita y wladykow, od cerkwie wschodniey poswieconych za przyczyna wm. naszych m. panow u i. kr. m. pana naszego m. pokornie y placzliwie proszac zebrzac, iako pokornie y slusznie zebrzemy, niech by nam wiecey tych unitow na karki cerkwi ruskiey (z) wielka krzywda y naruszenie praw y wolnosci naszych nie nasadzano, gdyz ich sluchac nie bedziemy y nie mozemy. —
15) Лист м. Йова у Голубева П. Могила І с. 273.
16) Лавр. бібл. доп. № 20 л. 72 об. (так читаю я сей досить нечиткий — тому й неопублїкований досї лист).
17) Кулїша Матеріали с. 159-60.
18) Zbi'or pam. IV с. 101.
19) П. Могила II дод. с. 298-9. Жукович в своїй працї (IV с. 145), в останнє обговорюючи сю справу, звістки про якісь ворожі виступи Ходики вважає перебільшеними, і хоче вихідною точкою київського руку вважати поголоски про номінацію на печерську архимандрію і насланнє на Київ тих жовнїрів. Одначе се вже крайність. По-перше, з документу сього виходило б, що коли під Київ рушили дві роти жовнїрів, викликавши підозріннє, що вони йдуть силоміць забрати Печерський монастир — козацьке військо вже було в Київі, прислане перед тим. По друге — післанцї козацькі, що їхали через Київ, нїчого не знають про печерську архимандрію як причину київської історії, тільки Ходикині вчинки. Так само говорять козаки і перед слїдчою комісією. Рух жовнїрів під Київ міг послужити безпосередньою причиною смерти Ходики. Але справа почала ся таки за якусь запечатану церкву — мабуть туж воскресенську.
20) П. Могила 1. с., Матеріали Кулїша l. c., Zbi'or pam. VI с. 180, записка Рутского — переклад в Rocznik — y towarzystwa hist.-liter. w Paryzu за р. 1868 с. 55. Кілька документів в Матеріалах для исторіи кіев. митроп. Лебединцева (Кіев. епарх. вЂдом.1873 ч. 17).
21) П. Могила І дод. 42.
22) Архивъ Ю. З. Р. І, VII с. 571.
23) Публ. бібл. Пол. F. IV. 138 л. 5.
24) Попереднїй неприхильний для козачини настрій правительства віддає інструкція на соймики — Жерела VIII ч. 176, і листи до сенаторів — як напр. до Сопіги, Публ. бібл. автоґрафи 177 л. 30.
25) L. с. ч. 430.
26) Isz wiedza, ze w. k. m. raczyl wziac przymierze z cesarzem tureckiem przez posla swego, ale nie oni. — Жерела VIII ч. 119. Про сю відповідь кн. Збаразький мав звістку вже 20/VII н. с. Значить, міркую з того, Пачановский на Запорожу був мабуть не пізнїйше середини червня (юня) н. ст., а вислано його на вість про перший похід козаків на море.
27) Матеріали Кулїша с. 229. Оповідання Филипа взагалї мають не в однім слїди антиціпації; напр. як він каже, що Пачановский казав козакам зменшити військо до 6 тис. Не потрібний также наказ козакам не ходити на кримського хана, що був союзником козаків. Се все каже нам не дуже покладати ся на докладність Филипового оповідання, і воно нїяк не може іти в конкуренцію з звісткою Збаразького
28) Жерела VIII c. 285.
29) Сборникъ лЂтописей с. 253, Listy с. 97 (в обох копіях вставна фраза розбиває оповіданнє). Сї Подробицї не приймали ся під увагу в оглядах морської кампанії 1625 р., нї в давнїйших, нї в новійшій працї Рудницького; а вони досить зміняють погляд на сю кампанїю.
30) Депеші Rое у Цінкайзена с. 496.
31) Депеші французькі — Hist Russiae mon. I с. 429.
32) Ibid. c. 430.
33) Міркую з того, що про се читаємо в депеші з 13 липня, як подїю останнїх днїв, 1. с. с. 430.
34) Collectanea l c. 179-181. Мегмет-Дяк, сердар (начальник) військ чорноморських, так описує сю морську кампанїю козацьку в листї до Конєцпольского: Naprzod przyszli pod Samson sczescia probowac; tam sromotnie stanei y ze wstydem odeszli. Stamtad poszli pod Trapezont y przes try dni bawiac sie tam, trzy tysiace swoich zostawili y stamtad takze sromotnie odeszli. Potem przyszli pod Oliwar y tam dwa dni y dwie nocy pod zamkiem bawieli sie, y tam ze trzy tysiace ich zostolo, ktorych teras ciala krucy iedza. Tam kilka proznych okretow spaleli
35) Депеші французькі с. 430, Rое у Цінкайзена с. 497.
ПЕРЕД КАМПАНЇЄЮ 1625 Р.: ПОЛЬСЬКІ ПРИГОТОВАННЯ ДО КАМПАНЇЇ — ЗАВЗЯТЄ НА КОЗАКІВ, ПЕРЕШКОДИ, НЕМОЖЛИВІСТЬ ВІДНОСИН ДО КОЗАКІВ В КОРОЛЇВСЬКІМ ПРЕДСТАВЛЕННЮ, НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ КРИМСЬКА, КОНЄЦПОЛЬСКИЙ ЗАБЕЗПЕЧУЄ НЕВТРАЛЬНІСТЬ ОРДИ Й ТУРЕЧЧИНИ, ВИЗНАЧЕННЄ КОМІСІЇ Й ІНСТРУКЦІЯ ЇЙ, НАСТРІЙ ШЛЯХЕТСЬКИХ КРУГІВ (ЛИСТ Ю. ЗБАРАЗЬКОГО).
Як ми знаємо, уже слїдом по Хотинській війнї, коли козачина, сповнивши що від неї хотїла шляхетська річ посполита, не хотїли покоритись і утишитись, як того та собі бажала — в правительственних сферах принято було рішеннє новим кровопуском прискромити козачину. Наш землячок кн. Збаразький своїми листам і промовами дає характеристичну ілюстрацію, як сей мотив — потреба козацького кровопуску незмінним провідним мотивом, шляхетським praeterea censeo звучав ycї сї роки. „Не успокоювати їх, а цїлком визволити ся від тої біди”. „Не комісарами з ними дїло вести — бо через те вони тільки що більше надували ся і набрали ся фальшивої величи, що з ними як з якою сторонньою нацією, через найвизначнійших людей Польщі, трактатами, а не воєнною силою ведено справу” 1). Так пише сей український маґнат, віддаючи тим, безперечно, настрій цїлої своєї верстви.
Та біда була в тім, що власних рук своїх приложити до „визволення від сеї біди” він і вся та верства були не скорі, і коли король кличе його до участи в оружній комісії, що має задавити ту козацьку біду, сей пан знаходить уже безконечний ряд „консідерацій” на ту тему, що козачина стала великою силою, до війни з нею треба добре приготувати ся, а не виривати ся з чим небудь. „Боронь Боже, легкодушно вирвавши ся, якоїсь катастрофи війську! Побіда не повздержна, найгірша бестия, як то кажуть. Скільки то в руках тих людей (козаків)? Всї руські краї, що по части вважають себе пригнобленими панським правом, по части через ту унїю і релїґію в дурнім своїм завзятю нарікають, — безсумнїву підняли ся б потім і разом з ними хотїли б помстити ся. А тут в Коронї придавлені своєвільні купи 2) і всї хто мають апетит до такого хлїба, зараз би зявили ся і кинули ся... Ваша кор. мил. не маєш в тій державі нїяких сил, які міг би двигнути, ратуючи гідність і безпечність своєї держави: унїверсалами певно не міг би анї утихомирити анї побудити когось до оборони — тільки плач і лемент і перестрах зістали б. І недай Боже пророкувати — затім і заграничні і внутрішнї противники вашої кор. милости, які є — захотїли б мішати ся і ловити рибу в скаламученій водї” 3). І останнїй вивод з того всього — не поривати ся з якою небудь збираною дружиною на козачину. Лїпше ввести коронне військо в центр схід. України і „не дражнячи тої гадини, а примилюючись”, розложити його на зимові кватири, навести на них страх і потім, на випадок, з новими силами наступити на них 4).
Оттакі благорозумні „консідерації”, безперечно на ріжні мотиви повторювані панами на королївські поклики до участи в оружній комісії, служили головною перешкодою для того щоб сповнити те рішеннє. Рік за роком минав серед порожнїх погроз з боку річи посполитої, непослуху і викрутів з боку козачини. Воєнні сили Корони з початку були паралїзовані конфедерацією. Потім відтягала їх сторожа границь від Татар. Тай мало було того війська коронного, щоб з тими кількома тисячами наступати на військо козацьке, раховане тепер на 40-80 тис. Небезпечно було викликати його на боротьбу на житє і на смерть. А остання зима принесла нові трудности в видї формального союзу козачини з Кримом, зносин її з Москвою. В офіціальних кругах трівожно обговорювано ту обставину, що під час останньої морської війни (1625) козаки знаходили поміч і опіку в кримських містах 5). Можна було бояти ся, що виступивши з військом на козаків, можна наскочити на козацько-татарську лїґу 6).