Історія української літератури. Том 1
Шрифт:
Такий нервовий, прискорений темп індоєвропейської еволюції дає ключ до зрозуміння того факту, що пережитки примітивного життя у сих племен виступають сорозмірно слабо. Не кажучи про таких молодших членів родини, як народи слов’янські і латишсько-литовські, але греки, індуси, іранці, від яких маємо традицію, зафіксовану о тисячу літ скорше, так само не виявляють у своїм житті і споминах скільки-небудь ще живих форм тотемного культу, передпатріархальних родових відносин і т. д. Те, що помічено досі, виступає так спорадично і слабо, що деякі дослідники (як, напр., О. Шрадер) готові були покласти се на рахунок тих різних примітивних народів, які асимілювались індоєвропейським розселенням.
Форми примітивного колективізму тотемної доби були пережиті індоєвропейськими племенами, мабуть, задовго перед їх останнім розділом, в різних культурних і етнічних
Перед сими бурхливими розселеннями мислимо собі більш консервативний період життя на «правітчині». Як територія передостаннього розселення для багатьох племен, в тім і для наших, те, що зветься через се слов’янською чи індоєвропейською правітчиною, виступає з комбінації всякого роду матеріалу східноєвропейська рівнина. Одну з найбільш глухих, менше приступних для культурних впливів і стичностей частин її займали племена слов’янської і литовсько-латишської групи, приблизно в поріччях горішнього Дніпра, Двини та Волги, як можна міркувати — між германськими племенами балтійського помор’я, з одного боку, між фінським розселенням горішнього Поволжжя та великих озер — з другого. Тут ми бачимо слов’янські й литовські племена в часах коло християнської ери, перед останнім великим розселенням, в звістках і чутках, які доносились до грецьких і латинських письменників.
Сей глухий кут, де ми сі племена застаємо і з усякою правдоподібністю мусимо приймати, що вони пересиділи тут досить довгі, як на нашу нинішню хронологічну міру, часи і віки, мусить нам об’яснити деяку відсталість і архаїчність життя сих народів, з котрою вони потім виступають в часах розселення, в порівнянні навіть з племенами германськими й іранськими, своїми найближчими сусідами. Невважаючи на не розірвану ще до решти язикову спільність з ближчими і дальшими індоєвропейськими родичами, культурний і соціальний процес в слов’яно-литовській групі виявляв себе в формах значного запізнення, в темпах значно повільніших, ніж у народів, ближчих або краще зв’язаних з Середземним культурним районом. Іранські і тракійські племена, що товклись по наших українських степах, безпосередньо стикаючись з чорноморським розселенням, і племена германські, що сусідували з кельтським розселенням, здавна захопленим впливами адріати-цької і Середземної культури, стояли з сього погляду в відносинах кращих. Вони йшли передом в розвою матеріальної культури і в соціальнім процесі в порівнянні з своїми слов’янськими сусідами; служили для них посередниками в знайомості з культурними новинами, такими, напр., як уживання металів та різні технічні винаходи. Упереджуючи їх в розвою соціальної диференціації, формуванні воєнних організацій і ватажківства, сі германські, іранські й ін. племена, правдоподібно, й підбивали собі слов’янські племена, експлуатували їх економічно і заразом — давали їм взірці нового, більш диференційованого соціального ладу: служили провідниками і взірцями в культурнім і соціальнім процесі.
Різниця культурна і соціальна мусила бути дуже значна між індоєвропейськими племенами, які в околицях Чорного і Егейського моря ввійшли в сферу впливів вавилонської й егейської культури, і тими, які зіставалися ще в глибині східноєвропейських лісів, хоча язикова і культурна спільність між ними ще не зовсім розірвалась. Згадане вище вавилонське ім’я міді — се інтересний промінь металічної культури, що йде від передовиків індоєвропейського походу в глибину східноєвропейського розселення, в місцеву кам’яну, неолітичну культуру, в котрій переходив сей процес розділу східноєвропейської язикової спільноти на поодинокі галузі. Назви інших металів уже різні в групі західній і східній. Загальнослов’янська назва для міді (медь), найстаршого з металів, який ввійшов в технічне уживання, філологічно зв’язується з німецьким пнем smida (відповідає слов’янському кузнь, метал взагалі) — се характеристична вказівка на німців як посередників в розповсюдженні початків металічної техніки серед слов’янських племен після відділення від них інших індоєвропейських груп. Характеристика Таціта (з оповідань німецьких, очевидно) крайньої культурної бідності «естіїв», мало обізнаних з металами навіть в початках християнської ери, мусить бути приложена однаково до литовської і слов’янської групи. Відблиски Середземної і чорноморської культури, що тисячу літ перед тим пережила розцвіт бронзової техніки, долітали сюди в ослаблених і запізнених формах, лише поверхово відбиваючись на тутешній
Ся бідність металічної техніки, одначе, не повинна викликати хибних представлень про дуже низьке, «дике» життя взагалі. Метал і пізніше ще довго був досить рідким гостем серед «деревляної культури» Полісся, котра, одначе, при тім не була вже примітивною. Хліборобство стало поширюватись іще в часах культурної спільності індоєвропейських племен, і вже перед слов’янським розселенням воно стало підставою господарства і орудувало розмірно високими технічними засобами (не тільки ралом, але може і плугом, запряженим худобою). Була домашня худоба і хазяйство молочне. Були різні способи оброблення шкіри, вовни і ростинних продуктів. В житті соціальнім уже панувала патріархальна родина, — рід уступав своє місце родинному зв’язку. Загалом ті культурно-соціальні вказівки, які ми маємо для праслов’янського життя, перед розселенням, відповідають пізньому родоплемінному побутові, вже рушеному економічною і соціальною диференціацією 2.
1 Див. про се ширше в I т. Історії України-Руси, ст. 49 і д. 3 вид.
2 Як виглядало пізнє родоплемінне життя, рушене розвоєм соціальних класів, власності, воєнних організацій, ватажківства, див. в «Початках громадянства», с. 170 і д.
Примітивний тотемізм і комунізм міг тоді вже існувати тільки в пережитках, котрі подекуди слідні й потім, а як реальні, домінуючі форми соціального ладу були вони вже й тоді давно перейдені. Тому помилкою супроти історичної перспективи було, коли деякі дослідники (як М. Ковалевський, а у нас Ф. Вовк), приймаючи ритуальні пережитки за реальні форми життя, допускали існування у українських племен, навіть в київській добі, сексуальної сумішки, цілком реальної умички дівчат і т. д. Все се й тоді, без сумніву, існувало тільки як обряд, а як реальні форми життя пройшло задовго перед розселенням 1.
1 Про се в «Історії України», т. І, с. 339 і д., і в «Початках громадянства», с. 306 і д.
Незважаючи на загальний консерватизм сього життя на правітчині в порівнянні з прискореним темпом пізнішої доби розселення і бурхливого життя по розселенню, «праслов’янську добу», себто останні віки перед розселенням, теж не треба собі уявляти чимсь інертним і зовсім нерухомим. Не кажучи вже про ті впливи вищої техніки і більш диференційованого суспільного укладу, що приходили від західних і полудневих сусідів, успіхи господарства, з одного боку, колонізаційні переміни — з другого, творили неустанний рух навіть в періодах затишку між великими колонізаційними катаклізмами, може, непомітний, так би сказати, з дня на день, але дуже важливий своїми результатами в довшій перспективі.
Протягом останнього тисячоліття перед великим слов’янським розселенням, що зробило кінець слов’янській спільноті, пройшли великі колонізаційні зміни, які не зістались без впливу і для наших племен. В головних рисах з певною правдоподібністю можна намітити такі явища:
Кельтські племена, які колись займали центральну Європу, Подунав’я і, може, навіть східні Карпати, відійшли на захід.
Фракійські племена з наших сторін сунули на полудневий захід, в балканські краї, затримавшися довше тільки місцями в Карпатах.
Іранське розселення з Чорномор’я уступалося почасти на захід, почасти на полудневий схід під натиском середньоазійських орд.
Германські племена з балтійських країв, де вони сусідували з слов’янськими, литовськими і фінськими племенами, поступали на захід і полуднє, тіснячи своїми передовими ватагами кельтів.
Вони, правдоподібно, втягали в сей рух і слов’янські племена, які дуже розмножились на правітчині. З другого боку, се слов’янське розселення використовувало відлив іранської й фракійської людності для свого розпросторення на полудні.
Новий рух германських племен на захід і полудневий захід, що дає себе відчути римським провінціям більш відокремленими ударами в столітті перед нашою ерою і по ній, а потім в II в. по Хр., налягає як хронічний, постійний тягар на подунайські і рейнські краї, в самих римських кругах оцінювавсь як вислід колонізаційного напору від півночі 1 і мусить уважатись покажчиком також і слов’янської експансії (поширення). Більші і менші маси слов’янські, правдоподібно, втягались в орбіту свого руху самими германськими ватагами; просторони, ними опорожнені або розрізнені, використовувались слов’янською експансією.