Суєта
Шрифт:
Макар і Акіла.
Макар.
Акіла. Кіндрат!
Макар. От твар нечувственна! Таку особу осмілився вдарить.
Акіла. Єрунда, він не розбірає особ. Тепер для вашого сина одкриється вакансія - директора.
Макар. Одному - горе, другому - радість, одному - смерть, другому благополучіє й почести.
Акіла. Одно слово - єрунда!
Макар. Чудне, незрозуміле життя людське.
Входить Наташа й Михайло.
Наташа. Даша, шляпу!
Акіла. А що директор?
Михайло. Прийшов до пам’яти, повезли додому.
Даша хутко вносить шляпу. Наташа надіва перед дзеркалом.
Наташа. Пальто! (Даша хутко йде й вертається з пальтом; Наташа надіва.)
Акіла. Так я туди!
Михайло. І ми туди.
Наташа. Чого ж стоїш, Миша? Одягайся!
Михайло. Я зараз... А ви, тату, вибачайте, посидьте тут самі, ми тільки подивимося, що там з директором.
Виходить Наташа попереду, за нею Михайло.
Акіла, до Макара.
– Три копійки програв у карти й так сердився, що достав параліча. (Повертається.) От, єрунда. (Вийшов.)
Тетяна, на дверях, переодягнена у свою одежу.
– Куди ж це вони ? Покинули нас, а самі повтікали ?
Макар. Тікаймо й ми звідсіля мерщій у старе своє гніздо! Там гарно все - і ясно, і просто, і спокійно, як небо й земля! А тут, кругом, як бачу, одно: суєта суєт і всяческая суєта!
Завіса.
1903