Суперклей Христофора Тюлькіна, або “Вас викрито - здавайтесь!”
Шрифт:
Дорогою Васько знову спробував розпитати у друга про таємницю, але той лиш вiдмахнувся:
— Пiсля урокiв розповiм, почекай!
Васько погодився — бiльше чекав! — i вже не" чiплявся до Христофора.
А пiсля урокiв Христофор, як i обiцяв, розкрив нарештi друговi таємницю свого генiального винаходу.
— Ну, ти даєш! — захоплено вигукнув Васько, дослухавши Тюлькiна. — То давай скорiше експериментувати! — Вiн, щиро кажучи, в глибинi душi дещо сумнiвався в необмежених можливостях суперклею, тож хотiв на власнi очi пересвiдчитися, що Тюлькiн не помиляється.
За кiлька хвилин хлопцi вже були в садку у Васька. Вони хутко розкидали бадилиння й заходились просто руками розгрiбати пухку землю. Вони гребли та гребли, але з кожною пригорщею землi їхнi обличчя видовжувались i видовжувались.
— Здається, нема… — ледь вичавив iз себе Христофор, коли яма була їм уже по лiктi. — Ми так глибоко не закопували.
— Може, ми помилилися? — не вiрив очам своїм Васько. — Може, вона там? — непевно показав на другу купу бадилиння, крокiв за десять вiд першої, хоча й вiн сам, i Христофор чудово пам'ятали, що закопували клей саме тут.
— Давай перевiримо, — погодився Христофор, аби не стояти на мiсцi.
Певна рiч, пошуки нiчого не дали. I коли Тюлькiн уже от-от мав заплакати, Васько раптом вигукнув:
— Та це ж, мабуть, Бевзь поцупив!
— Точно! — так i пiдскочив Христофор i раптом жахнувся: — Негайно бiжiмо! Треба його розшукати, щоб не сталося бiди! Адже коли вiн спробує скуштувати клею або намастить ним руку й прикладе до чогось — йому кiнець!
Васько аж сiпнувся з переляку, побачивши стривожене обличчя свого друга. Хлопцi стрiмголов вискочили на вулицю.
Роздiл шостий
"ВАШ ПЛЕМIННИЧОК ЖЕНЯ…"
В цей час у тринадцятому номерi мiстечкового привокзального готелю сидiв за столом огрядний сивовусий та сивобородий чоловiк рокiв п'ятдесяти i щось старанно виводив на маленькому аркушику тонкого паперу.
Нарештi вiн поставив крапку, гигикнув, задоволено потер руки й перечитав написане, виправляючи граматичнi помилки:
Люба тiтонько!
Племiнничкiв поки що я не бачив. Але скоро ми зустрiнемося i приїдемо до вас погостювати.
Обнiмаю та цiлую.
Ваш племiнничок Женя.
Радiсно мугикаючи, сивовусий поклав папiрець на стiл, пiдiйшов до дверей, перевiрив, чи замкненi вони, i зник у ваннiй кiмнатi.
За кiлька хвилин там задзюрчала вода i почулося хекання. Та ось вода перестала бiгти, по пiдлозi зашльопали босi ноги, дверi ванної прочинились, i на порозi з'явився рудий, кирпатий чолов'яга без жодної волосини на обличчi i в трусах з яскравими соняхами. Тiльки зростом вiн був такий же, як сивовусий.
Вiн прочалапав до стiнної шафи, дiстав чемодан i, розгорнувши рушника, якого тримав у руцi, видобув з нього… борiдку й вуса! Потiм старанно струсив з них краплi води, вiдкрив чемодан i засунув усе те причандалля на саме денце. Тодi витяг з-пiд подушки невеличку пластмасову коробочку i знову сiв за стiл. Зробивши зi свого папiрця малесеньку кульку, вiн розкрив коробочку. Звiдти вiдразу ж випурхнув горобець, стрибнув на стiл, спритно дзьобнув паперову кульку, голосно цвiрiнькнув — i вилетiв крiзь кватирку за вiкно.
Напевне, треба було б упiймати нахабного горобця — адже той проковтнув листа тiтоньцi! Та рудий i вухом не повiв, а лише весело реготнув i коротко кинув:
— Технiка!
I коли б хто почув його, певне, не зрозумiв би, що вiн мав на увазi. А рудий мав на увазi горобця, бо той був нiякий не справжнiй, а — електронний!..
Тут, мабуть, час уже пояснити, хто ж вiн насправдi — цей рудий чолов'яга. А був вiн надсекретним агентом iноземної розвiдки! Справжнього iменi вiн не мав, лише код — "агент Z-003". Цей код помiж агентами його країни вважався одним iз найпочеснiших. Лiтера "Z" означала повну довiру начальства, гарантувала щомiсячну надбавку до основного заробiтку й давала право мрiяти раз на тиждень без усякого контролю. А таке право в його країнi мали навiть не всi мiнiстри. Адже коли людина почне мрiяти безконтрольно, вона неодмiнно намрiє щось дуже й дуже хороше, потiм захоче це хороше втiлити в життя — а тут уже один крок до революцiї! Цього ж слова у тiй країнi боялися гiрше вiд вогню, тому й тримали величезний штат рiзноманiтних агентiв i не дозволяли нiкому мрiяти.
Звичайно, надсекретнi агенти класу Z були винятком: за них нiхто не боявся, бо вони мрiяли тiльки про найстрашнiшi й найогиднiшi речi.
Цифра 3 означала, що цей суперагент був не звичайний, а потомственний, третiй в роду, тобто шпигунством заробляли на хлiб i його батько та дiд. Два нулi перед цифрою свiдчили, що цей агент усе бачить i помiчає, бо дивиться завжди тiльки в обидва ока.
Z-003, який за своє шпигунське життя викрав три тисячi сто п'ятдесят сiм секретних документiв, поцупив у агентiв-конкурентiв сiмсот тридцять одну таємницю, засадив до в'язницi сто сiмдесят вiсiм безневинних людей, котрi дозволили собi помрiяти без дозволу верховної влади, й власноручно влаштував дев'яносто дев'ять державних переворотiв у далеких пiвденних країнах, зараз повертався додому пiсля здiйснення ювiлейного, сотого перевороту i радiсно очiкував на пiдвищення.
Ви, любi читачi, напевне, дивуєтесь: а яким чином цей суперагент опинився в нашому райцентрi? Що ж, послухайте!
Колись давним-давно, ще до революцiї, у мiстечку мешкав дiд агента — помiщик i ледар. Вiн тiльки те й робив, що спав, їв та обдирав бiднякiв. Тож коли вибухнула революцiя, вiн вiдразу второпав: йому не простять його здирства. Не встигнувши навiть скласти валiзу, дiдуган чкурнув за кордон. А там, аби якось прохарчуватися — працювати ж вiн не вмiв! — i подався в шпигуни, тим самим започаткувавши родинну професiю. Коли ж помирав, то розказав онуковi, що, тiкаючи, закопав у саду свого маєтку скарб: золотi прикраси, дiаманти й чимало iнших коштовностей.
Вiдтодi Z-003 марив ними раз на тиждень, коли було дозволено. Тепер, коли в нього випало кiлька вiльних днiв пiсля останньої операцiї, вiн вирiшив, гарненько замаскувавшись, зазирнути до нашого райцентру та розшукати дiдiв скарб.
Вiн прикинувся туристом, що хоче познайомитися з нашою країною, й опинився в готелi Христофорового мiстечка. А щоб не марнувати час, суперагент за своєю шпигунською звичкою перш за все послав свого електронного горобця стежити за мiсцевими хлопчаками: раптом узнає щось цiкаве!
То був один з його улюблених i перевiрених методiв шпигунства: хто ще, окрiм хлопцiв, хоч де б вони мешкали, знає всi найпотаємнiшi таємницi, а то й навiть бiльше?!
Горобець, зрозумiло, стежив не за всiма хлопцями пiдряд. Вiн вибирав тих, котрi ховалися подалi вiд дорослих i про щось таємниче шепотiлись. Саме тому вiн почав нишпорити по околицях — i натрапив на Христофора й Васька!
Пiдслухавши й записавши на мiкромагнiтофон усi їхнi розмови про клей, горобець примчав до хазяїна. А той, коли прослухав запис, аж затанцював" по номеру: от так щастя, от так радiсть! Хiба мiг вiн сподiватись на таку дорогоцiнну знахiдку у маленькому райцентрi! Та вiн i не уявляв собi ранiше, що такий суперклей може iснувати!