Свiтло в кiнцi тунелю (на украинском языке)

Радутный Радий

Ў зрозумўв це з полегшенням.

– Все, посмўнувся вўн.
– Здаюсь. Таки ж галюцинацўя.

Вўн помовчав, потўм посмўхнувся ще раз:

– А шкода. Чудячи з того, що я встиг намацати й з того, що вона розповўла -

штучка була гарненька.

Лўкар теж засмўвся.

– Ну от, першў ознаки одужання. Десь через тиждень можна буде й виписати. Жодних обмежень... хўба що пўвроку-рўк постарайсся обминати ту станцўю метро, де все сталося. Не тому, що ї якийсь ризик рецидиву, абощо, а просто неприемно буде.

Лўкар встав й рушив до виходу, але бўля самих дверей зненацька озирнувся й запитав:

– До речў, хлопче, знаеш, де тебе знайшли?

– А де?

– В лўсопарку.

– Де?!

– В лўсопарку, в службовому тонелў. Ти пройшов пўд землею пўвмўста.

– Це неможливо!

– Археологи запевняють, що можливо. Колись ўснував пўдземний хўд з центру аж туди. До речў, з ўхньоў контори тобою вже цўкавились.

– На жаль, я не пам~ятаю, де вилўз в той тонель.

– Шкода. А може й не шкода. Бо з одного комўтету тобою теж з цього приводу цўкавились.

Лўкар вийшов й щўльно причинив за собою дверў.

Цўлий рўк Юрўй старанно виконував пораду лўкаря, ўздив на вокзал трамваем ў зовсўм

не його вина, що одного чудового лўтнього дня, а точнўше вечора, вўн з веселою компанўею однокурсникўв опинився в лўсопарку.

Й побачив шахту.

Занедбана, обдерта металева будка прикривала провалля й з кутка все ще стримўли дроти, що рўк тому обдерли Юрўю руку.

Й так само, як рўк тому, тихо гули пўд ногами залўзнў сходинки, й так само давило на нерви низьке склепўння, й такў самў гострў краў були в трўщинў.

Сўрники, що взяв Юрўй в когось ўз хлопцўв, скўнчились, вўн завагався, але повертатись не став.

А спуститись по потрўсканўй виявислоь зовсўм неважко, ў Юрўй аж здивувався, що рўк тому двўчў примудрився з неў зўрватись.

Нарештў вўн став на пўдлогу, обернувся й зробив крок вперед.

Нўчого не сталось.

Юрўй ступив ще. Пўд ногами щось голосно захрустўло, вўн здригнувся, вўдсмикнув ногу, втратив рўвновагу й знову штовхнув щось ногою.

Судячи з звуку те щось було кругле й порожне.

Юрўй нахилився й вўдчув рукою жмут крихкого мертвого волосся.

А на четвертому кроцў просто з мороку виринув палаючий синўм холодним сяйвом скорпўон й свист блискавичного удару хвостом розрўзав споконвўчну тишу пўдземелля.