Шрифт:
Володимир Заєць
СВIТОВЕ ЗЛО
Оповiдання
У своїй однокiмнатнiй квартирi на складаному похiдному стiльцi сидiв 15/01 БВ Тремпс й чекав сина. Квартира була обставлена найнеобхiднiшим, як i належить солдатському житлу: три стiльцi для кожного члена сiм'ї i стiл, покритий грубим сiрим пластиком. На стiнi, на рiвнi людського зору, - червоний ?удзик термiнової сигналiзацiї для виклику полiцiї; трохи вище - портрет Великого Батька всiх солдатiв у повнiй параднiй формi.
15/01 БВ Тремпс побожно подивився на Великого Батька й прошепотiв:
– Даю тобi священне слово солдата А, що син мiй буде гiдний славного iменi солдата В.
Початок
Додому 15/01 БВ Тремпс мав iти тiльки завтра. Та о 10 годинi 43 хвилини начальник дому-казарми викликав його до себе i сказав з докором:
– Ось погляньте, що нам передали по службовому каналу про вашого сина - солдата В 16/01 ВГ Тремпса.
15/01 БВ Тремпс стояв струнко й читав iнформацiйне повiдомлення для службового користування. Всерединi у нього наростав страх, проте жоден м'яз на обличчi не здригнувся, бо саме так мав триматися справжнiй солдат великого мiста-iмперiї...
Раз на квартал у школi-казармi проводили заняття з лiтератури й пропаганди. На минулому заняттi розглядали написане генералом-письменником оповiдання, в якому йшлося про те, як розумний i вiдданий iдеалам мiста-iмперiї солдат В запiдозрив матiр - солдата Б - у симпатiях до ворожого сусiднього мiста-iмперiї. Вiн доповiв про свої пiдозри начальству. За виявлену пильнiсть солдатовi В оголосили подяку перед строєм.
I ось маєш! Син 15/01 БВ Тремпса написав у своєму творi: "Я не знаю, як би я вчинив у такому випадку".
Нечувано! Неймовiрно! I це його син, якого вiн виховував у кращих традицiях. Добре, якщо мати не дiзнається про це. Така новина буде для неї великим ударом. Але ж усе це можна поправити. Адже вiн знає свого хлопчика! Швидше додому!
Начальство спiвчутливо поставилось до рапорту 15/01 БВ Тремпса i надало йому дострокову вiдпустку.
I ось вiн сидить дома, з нетерпiнням чекаючи на сина. Син має прийти через двi години. Двi години! Скiльки часу! Треба використати його продуктивно.
15/01 БВ Тремпс заходився складати донос, який збирався надiслати наступного дня. Згiдно з наказом "Про загальнодержавну значимiсть доносiв", а також додатком до наказу, в якому давалися чiткi органiзацiйнi вказiвки, письмовий донос складався в кiнцi мiсяця i здавався у Вiддiл нацiонального здоров'я. Усну iнформацiю рекомендували подавати щодня. Дружина здавала доноси у своїй органiзацiї, а син, повiдомляючи в своєму учбовому доносi про розмови мiж батьками, здавав його за мiсцем навчання.
Солдат А любив порядок i стежив за тим, щоб усi члени сiм'ї писали i здавали доноси своєчасно.
Вiн сiв за стiл i, широко розставивши лiктi, почав писати. Донос виходив докладний. 15/01 БВ Тремпс зумiв навiть провести психоаналiз деяких ситуацiй, i це трохи заспокоїло його. Йому навiть спало на думку, що, якби не цей вчинок сина, вiн мiг би найближчим часом чекати просування по службi.
Вiн став перечитувати написане i раптом злякано здригнувся. Як вiн мiг написати таку фразу: "...I якщо навiть виникнуть вагання, вiдданi солдати iмперiї рiшуче подолають їх i стануть стiною, готовi захистити Високi iдеали i Благороднi цiлi на перше слово Великого Батька всiх солдатiв"? Якби цю фразу прочитав офiцер взводу аналiзу, то довелося б авторовi пережити чимало прикрих хвилин. Всiм вiдомо, що саме слово "вагання" має бути виключене з лексикону справжнього солдата. Наказ начальства - iстина в найвищiй iнстанцiї. Найменший сумнiв у його доцiльностi - це злочин, тому й треба виконувати накази без роздумiв. Загальновiдомо, що саме здатнiсть коритися без роздумiв - одне з найголовнiших достоїнств справжнього солдата. Рипнули вхiднi дверi, i 15/01 БВ Тремпс, вихопивши пiстолет, наставив його на дверi, як того вимагала iнструкцiя ("...ворог не повинен захопити зненацька солдата А, який перебуває в домашнiй обстановцi"). Дверi вiдчинились, i в кiмнату зайшов син. Солдат А сховав зброю.
– Добридень, тату!
– з радiсним здивуванням вигукнув син, але, вiдразу ж узявши себе в руки, чiтким кроком пiдiйшов до батька, вiддав честь, тричi вдаривши себе кулаком у груди, i голосно доповiв:
– Солдат В 16/01 ВГ Тремпс прибув додому!
– Кругом!
– наказав батько. Погляд його був суворий, брови нахмуренi: - Менi треба поговорити з тобою вiдверто. Вийдемо. Прогуляємось. Нiщо так не прояснює думки, як прогулянка пiшки.
Батько почав бесiду без довгих передмов. Солдат повинен висловлюватись точно i ясно.
– Вчора ти писав твiр. У ньому ти написав, що не знаєш, як повiвся б, якби мати виявилася шпигункою. Як ти мiг? Чому ти написав таке?!
Син винувато опустив голову.
– Кажи, чого мовчиш?
Син не озивався.
– Я наказую: говори!
– Тому, що я дуже люблю маму, - ледь чутно прошепотiв солдат В 16/01 ВГ Тремпс...
Так само, як i його предки, _воно_ нiколи не зустрiчало собi подiбних. Але у всiх них iмена були схожими: Зло, Нещастя, Жах, Кара Небесна тощо.
Воно було ще недосконале i беззахисне. Вiдчуття його були грубi й примiтивнi, зараз ним володiло одне бажання - їсти. Воно причаїлось у центрi площi Переможної Зброї, бiля гусеницi танка, поставленого як пам'ятник. Створiння iнстинктивно вiдчувало, що тут йому нiчого не загрожує, адже воно мало воiстину фантастичну властивiсть: бути невидимим для людей жорстоких, брутальних i обмежених. Воно не могло дати свiдому оцiнку таким людям, але особливостi їхнього бiовипромiнювання були такi, що викликали у Створiння безумовнорефлекторну вiдповiдь - викид випромiнювання, яке iнтерферувало з рядом хвильових процесiв у зоровому центрi людини, Внаслiдок цього виникала "психiчна слiпота" i Створiння ставало невидимим. Його не бачили.
– ...Любиш маму?!
– почервонiвши, вигукнув 15/01 БВ Тремпс.
– Так, - вiдповiв син, намагаючись не дивитись на розгнiване батькове обличчя. Вiн розглядав спочатку кiнчики своїх черевикiв, потiм перевiв погляд на шосе, понiвечене гусеницями танкiв, потiм подивився на танк у центрi площi й розкрив рот вiд здивування: бiля правої гусеницi, швидко пульсуючи чорним драглистим тiлом, причаїлось маленьке, з кулак завбiльшки, створiння, схоже на восьминога. Вигляд цiєї невеличкої тварини викликав чомусь вiдчуття крайньої вiдрази, змiшаної з страхом.
– Тату, - ледь чутно промовив син.
– Дивись, он там...
– Що "он там"?!
– гаркнув солдат 15/01 БВ Тремпс, дивлячись у той бiк, куди показував палець зблiдлого хлопчика.
– Нiчого там немає! Що за вигадки? Ти мене зовсiм не слухаєш! Наказую слухати уважно!
– Слухаю!
– звичка до покори виявилася дужчою вiд цiкавостi.
– Тож слухай. Я все постараюсь розтлумачити тобi коротко i зрозумiло. Ти любиш Великого Батька всiх солдатiв?
– Так!
– А своїх соратникiв?