Таємниця двох океанів
Шрифт:
– Ця квітка жива, – сказав зоолог. – Актинія – тварина. Вона – хижак, справжній, страшенний хижак. А під нею в черепашці справді рак, але не звичайний, а рак-самітник. Дивись, він зовсім виліз із черепашки. Бачиш: власна шкаралупа вкриває лише його груди, голову і клешні. Решта його тіла м'яка і зовсім беззахисна. Тому рак завжди намагається знайти порожню черепашку якогось молюска, щоб заховати в ній своє довге голе черевце.
І він всюди тягне цю черепашку за собою, як хатку, а за найменшої небезпеки ховається в ній цілком.
– Дивіться, дивіться! – закричав Павлик. – Рак вилазить із своєї хатки! Який він смішний! Одна клешня величезна, а друга маленька.
Павлик
– Яка вона красива, ця актинія! – захоплювався далі Павлик. – Вона схожа на айстру. Правда, Арсене Давидовичу? Тільки у неї пелюстки набагато довші, звивистіші і зовсім фіолетові… таких айстр не буває.
– Правда, правда, бічо. Тільки це не пелюстки, а щупальця. Живі, рухливі. Бачиш, як вони гойдаються навколо рота актинії, на верхівці її стовбура? Та ти поглянь навкруги: їх тут багато, цих актиній, і найрізноманітніших.
Павлик підняв голову. Справді, всі скелі і уламки каміння були вкриті цими яскравими, пишними підводними квітами. Високі, до тридцяти-сорока сантиметрів, і низькі, майже плоскі, то з довгими, що розвівалися, як розпущене волосся, то з короткими, немов підстриженими щупальцями, червоні, зелені, пурпурні, фіолетові, жовті, з усіма відтінками і переходами цих фарб, – вони являли собою живий, неймовірно яскравий квітник.
Навкруги шугали або повільно і поважно пливли риби незвичайних, найфантастичніших і несподіваних форм. Кілька невеликих губанів з усього ходу раптово, мов пс сигналу, зупинились над прозорим шоломом зоолога. Червонуваті боки риб по всій довжині від довгастої голови до широкого закругленого хвоста, були розмальовані тем-носиніми смугами, довгий спинний плавець з гострими, колючими променями рябів різноманітними фарбами. Ледве ворушачи хвостом і плавцями, повільно розкриваючи і закриваючи свої товсті, немов припухлі губи, губани ніби про щось радились, потім спустилися нижче і повисли непорушно з усіх боків навколо шолома зоолога. Здавалось, вони уважно розглядали і вивчали це дивне, незвичайне в підводному світі створіння, ліниво ділячись думкою з цього приводу.
Павлик не знав, на що раніше дивитись, чим більше захоплюватись. Він зробив мимовільний рух руками. В одну мить губани розлетілися і загубилися в невеликому табунці своїх родичів, які ретельно віддирали черепашки від сусідньої скелі і задумливо перетирали їх своїми тупими, плоскими зубами.
Поволі пропливла прозора, ніби вилита з найчистішого скла, рожевофіолетова медуза. Її холодцювате дзвоноподібне тіло внизу було облямоване ніжною бахромою, а з середини нього спускались, розвіваючись, мов пучок різнокольорових шнурків, довгі щупальця. Медуза плавно неслась, безперервно стискуючи і роздуваючи краї свого дзвона.
Біля одного з них ніжних створінь промайнула маленька срібляста рибка – і вмить картина змінилася. Щупальця прилипли до спини рибки, рибка завмерла, наче паралізована: жалкі нитки, викинуті з щупальців, вп'ялися у її тіло, впущена отрута одразу ж оглушила її. Щупальця стиснулись, підтяглися під дзвін, до рота медузи, і в наступну мить Павлик бачив уже крізь її прозоре тіло темні обриси рибки; вся вона не вмістилася в шлунку медузи, і хвіст стирчав ще через рот назовні.
– Бічо, глянь, що робить рак-самітник!
Павлик оглянувся. Рак зовсім виліз із своєї загнутої, як ріжок, черепашки. Згинаючи і розгинаючи голе рожеве черевце, він підповз до іншої такої самої черепашки, але більшої, засунув у неї клешню і витяг кілька піщинок.
– Що він робить? – спитає Павлик.
– Сам зрозумієш зараз, бічо. Мені також вперше доводиться бачити цю операцію не на малюнках, а в натурі, на власні очі.
Рак-самітник знову дослідив клешнею всередині черепашки і, очевидно, лишився задоволений. Він вповз черевцем вперед у черепашку і посидів у ній трохи, немовби влаштовуючись там. Потім він виліз і підповз до попереднього свого житла. Красуня-актинія, з невисоким циліндричним стовбуром, пофарбованим у темночервоний колір, з чорнильними смугам» і плямами, стояла свіжа, розкішна, то стискуючись, то розширюючись і далеко розпустивши навколо себе свої довгі фіолетові, з червонуватими кінцями щупальця. Щупальця грали, ворушились, звиваючись, оточуючи верхівку стовбура букетом гнучких барвистих змійок. Дві маленькі рибки, весело граючись чи ганяючись одна за одною, майнули сріблястими краплями, зачепивши щупальця актинії. В одну мить обидві рибки виявилися обплутаними клубком щупальців – безпорадні, не маючи змоги навіть поворушити хвостом.
У наступну мить клубок із здобиччю зник у ротовому отворі, що широко розкрився на верхівці стовбура, в центрі вінця щупальців. Ще мить – і над актинією знозу розпустилася чарівна квітка з красивими, ніжними, слабими на вигляд пелюстками.
Вражений цим небаченим полюванням, цією підступністю, схованою за красою і витонченістю, Павлик, з палаючими очима, машинально повторював:
– От здорово! Яка красива злючка! Яка злючка красива!
Зоолог спробував знизати металевими плечима.
– Не зла, бічо, і не добра. Вона просто живе і бореться за життя. А до капусти і кондитерського печива її ніхто не привчав.
У цей час до актинії підповз рак і, піднявшись на лапках, почав клешнею обмацувати краї її плоскої круглої підошви, якою актинія прикріпилась до черепашки. Потім він спритно і з великим знанням справи з допомогою своїх ніжок почав відокремлювати підошву актинії від черепашки. Він немало попрацював, перш ніж актинія, яка зовсім не перечила діям свого співжителя, опинилася в його обох клешнях, високо піднята над дном. Рак поволі повз до нового житла, обережно несучи свою красуню. Наблизившись до черепашки, він поставив на неї актинію, міцно придавив її підошву до вигнутої поверхні і довго притримував її клешнями в такому положенні. Павлик стежив за цим переїздом на нову квартиру, затаївши дихання, боячись поворухнутися. Хвилин через десять, коли рак прийняв клешні, чудова актинія міцно стояла на новому місці в усій красі, розпустивши навколо себе свої гнучкі ніжні щупальця.
Ставало дедалі світліше. Прямі промені сонця легко пронизували води Саргассового моря, найпрозорішого в усьому світовому океані. Підйом був досить крутий, але добре відрегульовані повітряні мішки робили майже нечутною вагу скафандрів і людей. Повітря в мішках лишалося якраз стільки, щоб було достатньо для ходьби по дну і для переборення опору води. Рухатися було легко, невтомливо.
– Що ж не таке, Арсене Давидовичу? – спитав Пав-лик зоолога, як тільки, залишивши рака-самітника з його актинією справляти новосілля, вони вирушили далі вгору по схилу підводної гори. – Навіщо цьому ракові його актинія? Невже він так любить квіти?
Зоолог взяв Павлика під руку і пішов поряд з ним.
– Справа не в квітах, Павлику. Це – симбіоз. Сим-бі-оз… Спільне життя тварин або рослин, що належать іноді до зовсім різних класів. Метою симбіозу часто є захист, допомога під час добування їжі і різні інші послуги – отже, співробітництво в боротьбі за існування. Кожен із товаришів допомагає іншому деякими своїми здібностями, яких цей інший позбавлений.
– Чим же допомагає актинії рак? Адже вона й сама уміє так спритно полювати.