Таємниця гірського озера

Ананян Вахтанг Степанович

– Ого!… – здивувався старий. – Чому ж так багато? Він погладив бороду, зніяковіло подивився на Баграта і заперечливо похитав головою: – Ні, брат, не треба. Знову не спатиму. Ні, не хочу… А втім, знаєш що: вирішимо цю справу по нашому, мисливському звичаю. Адже я, брат, за все своє життя, скільки б не стріляв, собі тільки на шашлик залишав, решту віддавав сусідам. Це дідівський мисливський закон. Ну й що ж? Накажеш мені тепер цей закон забути, порушити? Ні, мисливець Асатур не такий. І це, брат, моє мисливство,

а це – моя в ньому доля… – Дід простяг руку і взяв зі столу одну пачку грошей. – Це мій «шашлик», а решту розподіли між колгоспниками, школі дай, дитячому садку… Сам знаєш, кому краще, – додав старий і вийшов.

Він ішов задоволений і радісний, і так легко було йому, наче скинув з плечей важкий тягар…

***

Була погожа, сонячна осінь.

З полів прилітали зграями і, гелгочучи, крякаючи, посвистуючи, розміщувались по своїх місцях вихованці птахоферми: гуси, качки, чирки.

«Завідуюча фермою» Асмік з допомогою свого «заступника» Сето оглядала птахів, відбирала кращі екземпляри гібридів і поміщала їх в спеціально підготовлені для відправки клітки.

На пасіці Грикор виймав з вуликів наповнені золотим медом соти і голосно примовляв:

– Ну й медок!

Армен і Камо приймали соти від Грикора і діловито вкладали їх у ящики, ви^но, теж в дорогу.

Хлопці гарячково готувалися до від’їзду в Москву. їх запросила до себе в гості Центральна станція юних натуралістів.

Старий мисливець курив і говорив задумливо:

– Так, значить, завтра їдете, мої левенята?…

На другий день вранці клітки з птахами і ящики з медом діти повантажили на грузовик. Юним натуралістам голова колгоспу Баграт дав нову, блискучу легкову колгоспну машину.

Усі, хто від’їздив, поцілувались з рідними, обняли діда Асатура і сіли в автомобіль.

Сона, поцілувавши сина, підійшла до діда Асатура, цмокнула його в руку і сказала зворушливо:

– Пробач, дядьку Асатур! Нехай мої прокльони в серці твоєму не залишаться…

Раптом, обернувшись, Сона побачила рахівника Месропа, зневажливо махнула на нього рукою і вмить розкрила свій «мішок прокльонів»:

– У всьому винна ця жовта черепаха… Ця чорна душа… Щоб на нього бог коросту наслав та нігтів позбавив – щоб не було чим почухатись!…

Колгоспники весело сміялися.

Машина рушила з місця і помчала гладеньким берегом Севану, випускаючи чадний дим. Колгоспники махали вслід машині хусточками і шапками.

– Поїхали-таки? Ах ви, мої левенята, що ж я без вас робитиму? – заохкав дід Асатур і витер папахою очі…

З автомашини, що мчала берегом Севану, долинула, завмираючи в далечині, радісна пісня:

Встало

сонце в вінку золотім

Над усміхненим краєм моїм.

Єреван, 1949 рік.

Примітки

1

Вішап – дракон.

2

Дев – чудовисько.

3

Нані-джан – матуся, люба.

4

Озеро Севан ділиться на дві частини: Великий і Малий Севан. Поверхня Великого Севану дорівнює 1032 квадратним метрам.

5

Джейран – красива степова коза, газель.

6

Карс – великий глечик з широким горлом.

7

Айрик – пестливе від слова «айр» – батько.

8

Шампри – рожен.

9

Мутаки – циліндричні подушки, валики.

10

Фархад – герой узбецького епосу, який розбивав скелі та будував канали у Вірменії.

11

Архалук – верхній одяг.

12

У старому вірменському селі забобонні селяни вважали, що коли «зорати» воду, то піде дощ.

13

Наірі – стародавня назва Вірменії.

14

Ашуги – народні співці.

15

Кірва – друг.

16

Лаваш – тонкий прісний хліб.

17

Сатаел – сатана, диявол.

18

Полювання на бекасів, коли писалася повість, у Арменії навесні дозволялось.