Талан
Шрифт:
Лучицька (розчулена, усміхається, сльози течуть по виду). Хороший мій!.. Дорогий!.. (Тисне руку Безродного).
Безродний. Ви любили багато і все оддали тій любові; а любов - найбільша на землі сила, найвища сила й на небі: вона ніколи марно не гине; вона - і джерело, і весь розум життя!
Лучицька (усміхається щасливо). Так, так... Ви примирили мене... розважили...
Безродний. Та ще й жити будемо... Он і я, який дохлий, а ще сподіваюсь потрудитись... Вірте, вірте!
Лучицька.
Безродний і Маринка (піднімають її). На бога надійтесь! (Всі плачуть).
Ті ж та Жалівницький, Лемішка й хористи.
Жалівницький (кладе вінок до ніг Лучицької). На довгий вік! На наше всіх щастя! (Цілує руку).
Лучицька. Друже мій! Вірний мій! (Обніма).
Жалівницький. Ось і Котенко... (Дає гроші).
Лучицька. Спасибі йому... І в його добре серце... Одслужу... (Маринці). Сховай! (Передає гроші).
Лемішка (теж з вінком). Благодійці нашій!.. Неньці нашій!.. Сонечку нашому!..
Лучицька (обніма його, не допуска до руки). Таточку мій, ріднесенький! Мені у вас... цілувати руки... Спасибі, спасибі... Стільки мені радості! (Чим далі все більше іритується, швидше диха, дужче захоплюється радістю).
Хористки й хористи (з тортами і рушниками). Од хору з повіншуванням і пожаданням всього кращого, а найпаче здоров'я! (Передають Маринці).
Лучицька. Спасибі, спасибі!.. І дітки не забули... Всіх, всіх обнімаю... (Цілує їх).
Ті ж і Юркович.
Юркович (вбігає весело). Непорівнянній, диві нашій до самої землі! (Цілує руку). Хворобу - набік, ворогів - під ноги, а славою покотить по всьому світі.
Лучицька. Спасибі! І цей згадав... Тільки ворогів... не топтати... а добром вітати... то їх і не буде...
Юркович. Ну, не кажіть: ось я свого хазяїна як не вітаю - не прибавля копійки на строчку та й не прибавля!
Лучицька. Уже з своїми... строчками... і мене розсмішив...
Юркович. Ще й не так розсміємось... Ще гопака з вами вшкваримо... Як маму кохаю... А може, й я свого кину... та до вас? (Запримітивши міни, обривається).
Маринка дає знову лікарство.
(Одходить вбік, вийма граматку і почина щось там писати). Материал хороший: два фельетона и три воспоминания.
Ті ж і студенти.
Перший студент (кладе до ніг Лучицької вінок). Од усіх українців - товаришів вітаю наше сонце, що зійшло і освітило славою рідний край! Хай же воно сяє ще довго і огріває теплом всіх обійдених і задуб-лих! (Цілує шановно їй руку).
Лучицька. Дякую... всіх обніма... не можу вимовити... радість забиває дух... (Усміхається щасливо, плаче, чаще хапається рукою за серце).
Другий студент (кладе до ніг вінок). От имени товарищей великороссов приношу дорогому и родному всем нам таланту искренний привет и наилучшие пожелания. Работая на благо возлюбленной родины, вы тем самым украшаете и венок отечественной славы. Живите же и пленяйте нас и наших южных братьев вашей дивной игрой, вашим симпатичным призванием!
Лучицька (задихається). Надміру... над силу... сьогодні мені щастя... Благодарю... всех, всех... Видите, как я тронута... (Хапа за руку Безродного). Так... ви праві... ось вона, любов... Ось воно... найвище щастя!..
Ті ж і Кулішевич та Палажка.
Кулішевич (з галасом). Зозулечко моя! Сидиш? (Обнімає). Поздравляю, поздравляю з менинами! Будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як... знаєш хто? (Підморгує). Ось тобі від мене! (Надіває на шию хрест).
Лучицька. Сестрице!.. Ріднесенька!.. (Обнімає). Не забула... Яка я сьогодні щаслива... Так легко тут... Нічого не чую... Я ще з вами... поживу!
Кулішевич. А ось іще кращий подарунок. (Подає листа). Глянь!
Лучицька (аж здригнулась). Лист? Ай! Од його! (Цілує). Я не переживу такого щастя... Над силу... (Чита).
Безродний і Жалівницький з докором до Кулішевич, що така необачна.
Групіруються круг Лучицької. Вона полулежить в кріслі, вся укрита вінками; тяжко дише, страшно збентежена. Справа і зліва на колінах припали до неї Маринка й Палажка; решта - півколом ззаду; Безродний - посередині. Рецензент упустив граматку і остовпів.
(З останнім зусиллям, стаючи непритомною). Ах, який рай!.. Пише: "Здоров... Лечу до тебе... Тепер ніхто не розраїть... Все життя тобі і твоєму талану... Все моє добро твоїй рідній сцені!" (Цілує листа). Тепер я з ним... (На Безродного). Заживемо... Всіх вас піднімемо... Ах, яке щастя!! Чого ж ви плачете?? Тепер будемо щасливі... Господь зглянувся...
Безродний (через силу). Будемо... будемо...
Лучицька (блаженно простяга вперед руки). Боже! Яка радість! У грудях дзвенить... Яке щастя огорта... Он і коханий... Летім!.. Як ясно... як сонячно там... Ах! (Зразу роня руки і, звісивши голову, посувається вниз, під вінки).