Танці шайтана
Шрифт:
А що малий мав гострий зір, то й побачив, як мов з-під землі з'явились парубки. Намагались видерти клинок із дерева. Один парубок так і ногою в браму вперся, а не міг висмикнути шаблю.
Поки козак і хлопчик рухались селом, ніхто їм не трапився на зустріч.
Хоча малий бачив, як завмирають у дворах люди, коли вони, він і Батько Омелько, проходять повз їхні садиби.
Кілька собак кинулось під ноги коневі.
Та тільки до них наблизився козак, вони порозбігалися, підобгавши
Поки мандрівці йшли селом, вони не чули перегуків людських голосів, як ото завжди буває вранці в селі. Чулося тільки кудкудакання, іржання коней, десь настирливо мукала телиця. На далекім кутку проспівав голосистий півень і вискливо гавкотів собачка.
Батько Омелько спересердя плюнув на дорогу.
— Бач як налякали згоном! Погана вістка стрілою летить!..
Коли вони вийшли за сільський вал і перетнули белебень, і неквапно спускались пологим схилом до липового гаю, то з-за кущів з'явилась Параска.
Брела глибоким снігом і мовчки махала рукою.
Омелько тихо свиснув, і малий спинив Лиска. Хотів повернути назад до Батька Омелька. Але той показав стояти і нікуди не рухатись.
Забрьохана, вся геть у снігу, з пасмами рудого волосся, що вибилося з-під хустки і налипло на спітніле чоло, вона вибралась, зрештою, на стежку і побігла до Омелька. Лівою рукою притискувала до грудей торбу.
— Що тобі, дівчинорибчино? — Ласкаво спитав Омелько. Але в тій ласкавості наче бриніла якась загроза.
— Візьміть ось пироги з маком!.. Бо вони кажуть, що ви сатана… А я знаю, що ви — чародій, людина, але чародій…
— Спасибі за пироги! Як з'їм, тебе згадаю… А зараз вертайся додому, бо застудишся! Он як упріла!
— Не застужусь!.. А як ви взнали, що то я все?.. Своїми чарами взнали?..
— Дитино, ну які там чари?! Та все ло твоїх брудних руках і бруді на колінах. Ще по купках соломи на долівці. Ну хто ж усю солому задля втіхи перетрусить? Сама подумай. Отако нишпоритиме по всій хаті тільки тоді, коли вузлом до гузна прийшлося.
— А чому мене не звинуватили?!
— Та не хотів при всіх таку руденьку перепілочку ганьбити. Річ дуже коштовна. Дуже. Ти знайдеш і все буде тишком-нишком і ніхто не дзьобатиме. Чи хіба тобі мало дістається щодня? Га?..
— Господи! Ви справжній характерник — все, все ви знаєте!
— А от Господа не гніви! То він усе знає… а ми тільки те, що зможемо…
— То скажіть, що ж мені робити?!
— І вчепилась обома руками в керею і підтяглась навшпиньки до його підборіддя — така була мізерна.
— На Масляну маю бути у Києві на Подолі на Житньому базарі у коваля Микити… Ну а що тобі робити? Краще, як ти сама знайдеш. Щоб я сюди не повертався. Якщо ти знайдеш, а в тебе заберуть, то скажи їм, що я горлянку йому розріжу від вуха до вуха!.. Ага, ось іще одне — повернись додому і скажи, що ми пішли до Глинища…
— Так ви ж туди і йдете.
— Отож бо, дівчино?
— А ви б мене могли покохати?..
— Але за жінку не візьму, дівчино-рибчино?
— Чому?
— А ти сама подумай…
— Бо ви січовик!.. Але звідки у вас син? Як не можна жінку брати?
— Названий син. Я його з колодязя витяг.
— Батьку? — Покликав малий, вводячись у сідлі..
— Двоє на конях. Гайдуки. Я впізнав! до села завертають!
— Параско — додому! Тимко — за кущі! Ну! — Просто рикнув Омелько.
— Підождіть, підождіть, я подивлюсь — хто?
Параска вибігла наперед і витягла шию. Та й назад чимдуж, чимскорше.
— І Степан! І Василь! Страшні харцизяки! Це не Микола Коропівський.
Вони і сильні і люті!
— Тікай швидше і подалі! — Остаточно наказав січовик. — Мені свідки не потрібні! Ти чуєш?!
Дівчина побігла межи кущами. А Омелько прихилив аркебузу до груші-дички і в одну мить звільнив від полотна, сітки і кармака лижі.
Засунув свої м'які татарські чобітки в петлі лиж, взяв аркебузу. та швидко і плавко почав спускатись униз, навперейми двом вершникам. Він при тому спуску балансував аркебузою, як ярмарковий канатоходець жердиною. Він все сильніше й сильніше розганявся, зрізаючи шлях, по схилу високого горба.
Вилетів на вершників в ту мить, коли вони проходили найвужчим відтинком шляху. З одного боку схил, з другого — урвище.
Аж сам був у захваті від того, як все вдало вийшло.
Вони до останньої миті його не бачили. І не почули. І враз він вилітає просто на них.
І зненацька завиває пововчому.
Та ще й вітерець йому в спину на їхніх коней повіяв!
Один кінь здибився, оступився, послизнувся і… завалився додолу.
Другий кінь вивернувся і понісся назад вниз по дорозі. Омелько ще два рази провив вовком.
І з кожним завиванням кінь прискорював свій біг. На звороті послизнувся. Упав набік; Але вершник утримався на ньому!
А кінь все ж піднявся і помчав від вовчого виття. Кінь добрий, тарантоватий, справжній запорізький кінь.
Перший же кінь з дороги вилетів на схил і покотився вниз по схилу. Поки на заваді не стали кущі. Тут падіння коня і вершника припинилось.
Омелько піднявся трохи назад по дорозі і плавко по схилу з'їхав до коня і вершника.
Кінь лежав на боці, застрягши копитами в густе пруття ліщини. Вершник напівлежав дивно — плечима обпирався на кущі, а розкарячені ноги задер вгору по схилу.