Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
— Тоді більше не зупинятимемося аж до самої Темної вежі. — Він підніс руки й дивився, як дрібно вони тремтять. Відтак перевів погляд на Едді. Його обличчя було стомлене, проте без жодних слідів страху. — Ще ніколи я не підходив так близько. Я чую, як усі мої втрачені друзі та їхні втрачені батьки шепочуть до мене. Вони шепочуть з кожним подихом Вежі.
Хвилину Едді дивився на Роланда, зачаровано і налякано. Але потім майже з фізичним зусиллям розбив чари.
— Що ж, — мовив він, рушаючи до дверцят сидіння водія у «форді», — якщо раптом котрийсь із тих голосів нашепче тобі, що казати Каллему, як його схилити до того, що нам треба, обов’язково дай мені знати.
Не чекаючи відповіді, Едді зачинив за собою дверцята. Перед його очима досі стояла картина, як Роланд опускає свого великого револьвера. Як націлює його на вкляклу постать і натискає на гачок. То був чоловік, якого він називав діном і другом. Та чи міг він напевне сказати, що так само Роланд не вчинить із ним… чи зі Сьюз… чи з Джейком… якщо серце йому підкаже, що це наблизить його до Вежі? Ні, такої певності Едді не мав. Та все ж він збирався йти з ним. Пішов би, навіть якби в душі знав — о, ні, Боже, тільки не це! — що Сюзанна померла. Бо він мусив. Бо Роланд став для нього кимось більшим за діна й друга.
— Він став мені батьком, — пробурмотів Едді собі під носа, за мить до того, як Роланд відчинив дверцята і всівся на пасажирське сидіння.
— Едді, ти щось сказав? — перепитав стрілець.
— Так, — відповів Едді. — «Швидше, заради твого батька». От що я сказав.
Роланд кивнув. Едді ввімкнув передачу, і «форд» покотив у напрямку Черепахової алеї. Все ще віддалік, але вже трохи ближче, знову прогримів грім.
Розділ IV
ДАН-ТЕТЕ
Час появи дитини невпинно наближався, і Сюзанна роззирнулася навколо, знову, як навчав її Роланд, рахуючи своїх ворогів. «Ніколи не витягай зброї, — казав він, — поки не знатимеш точного числа супротивників, чи не втішишся думкою, що вони незліченні, чи не вирішиш, що настав твій час помирати». От якби ще не доводилося давати собі раду з жахливим шоломом на голові, що непрохано ліз у думки… Але хай що воно таке було, його, здавалося, не турбували Сюзаннині спроби полічити присутніх при появі на світ Міїного дитятка. І то було добре.
Головним серед присутніх був Сейр. Один з ницих, з червоною цяткою, що пульсувала посеред лоба. Ще був Скавтер, лікар між Міїних ніг, він готувався прийняти пологи. Сейр нам’яв доку боки (коли той вирішив демонструвати свою зарозумілість), але, мабуть, обережно, щоб це не вплинуло на його працездатність. Окрім Сейра, в залі було ще п’ятеро ницих, але розібрати вона змогла лише два імені. Того, що мав щелепу бульдога і важке випнуте черево, звали Габером. Поряд з ним стояв птахолюд з головою, порослою коричневим пір’ям, і лихими очима-намистинами, як у яструба. Цю істоту звали чи то Джей, чи то Джі. З ним їх було семеро, всі озброєні чимось схожим на автоматичні пістолети, що висіли в кріпильних муфтах. Щоразу, коли Скавтер нахилявся, його пістолет недбало погойдувався, показуючись з-під білого халата. Сюзанна вже подумки примітила його для себе.
Ще біля Мії стояли троє блідих нашорошених людиноподібних істот. Вампіри, оповиті темно-синіми аурами, — в цьому Сюзанна нітрохи не сумнівалася. Напевно, з тих, кого Каллаген називав третім типом. З ними — десятеро. Двоє вампірів мали при собі арбалети, третій був озброєний якимось електричним мечем, що наразі лише тьмяно ряхтіли. Якщо їй удасться відібрати пістолет у Скавтера (коли ти його відбереш, любко, виправила вона саму себе — бо читала «Силу позитивного мислення» [12] й досі вірила кожному слову, написаному преподобним Пілом), то першою її жертвою стане чоловік з електричним мечем. Хтозна, якого лиха могла накоїти така зброя, та дізнаватися про це Сюзанна Дін не мала ані найменшого бажання.
12
Книга протестантського проповідника Піла Нормана.
Ще поміж присутніх була медсестра з головою пацюка. Пульсуюче червоне око на її лобі остаточно переконало Сюзанну, що більшість ницих одягали маски, в яких ставали схожими на людей, напевно, для того, щоб не відлякувати дичину під час полювань на тротуарах Нью-Йорка. Може, й не всі вони під масками були схожі на щурів, але й на Роберта Ґоуле [13] не скидалися, це вже точно. Щуроголова медсестра була єдиною, в кого Сюзанна не помітила зброї.
13
Популярний у 60—80-х pp. XX ст. актор і співак.
Загалом одинадцятеро. Одинадцятеро у величезній і здебільшого порожній лікарні, що точно розташовувалася не під Мангеттеном, Сюзанна це відчувала. Тож якщо вона хотіла з ними розібратися, то робити це слід було саме тоді, коли всю їхню увагу буде прикуто до Міїного немовляти — її дорогоцінного дитятка.
— Лікарю, почалося! — у нервовому екстазі заверещала медсестра.
Саме так. Сюзанна перестала рахувати, бо її тілом прокотилася найжахливіша хвиля болю. Їхнім тілом. Накриваючи їх із головою. Обидві закричали в унісон.
— Тужся, тужся! — наказував Скавтер Мії.
Сюзанна заплющила очі й також стала тужитися, бо то була і її дитина… раніше була. Відчуваючи, як тілом пропливає біль, ніби вода, що нуртує, стікаючи в темряву каналізації, вона зазнала найглибшого розпачу за все своє життя. Адже дитина повністю переходила до Мії, останні кілька рядків живого повідомлення, яке Сюзанну змусили передати через власне тіло, добігали кінця. Що б там не сталося далі, ця частина закінчувалася, і Сюзанна Дін випустила на волю крик, в якому злилися воєдино полегшення і жаль, крик, що сам по собі був піснею.
А тоді, ще до того, як почався весь жах — щось настільки жахливе, що кожну найдрібнішу деталь вона пам’ятатиме, немов освітлену яскравим сяйвом, аж до дня, коли піде на галявину, де закінчується земний шлях, — вона відчула, як її зап’ястя стискає чиясь маленька гаряча рука. Під важким неприємним натиском шолома Сюзанна повернула голову. Вона чула власне важке дихання. Їхні з Мією погляди зустрілися. Мія розтулила рот і вимовила одне слово. За криком Скавтера, котрий нахилився вперед, зазираючи Мії між ніг і тримаючи напоготові щипці, Сюзанна не могла його почути. Але почула і зрозуміла, що Мія намагалася виконати свою обіцянку.