Темпонавти
Шрифт:
Мені здається (можу ж я довірити це щоденникові), що мій інтелект має якісно відмінну основу, ніж інтелект будь-якого іншого, наприклад, Моранді.
Всі мої міркування логічні, але про ухвалу свою я вирішив Вальті не казати. Нехай вона лишається в невіданні й не хвилюється.
19 котода …71 р.
Операція минула безболісно. Вже другого дня я зміг узятися до праці. Заплатили мені, справді, фантастичні гроші, зробилося аж ніяково. Тепер стане і на життя, і на експерименти. От тільки чи надовго? І мені спало на думку дати згоду ще на кілька трансплантацій. Тоді ми з Вальтою, нарешті, зможемо побратися. Вона чудова дівчина, все розуміє, але скільки ж можна чекати?
Робота моя посувається майже так
Я бачив нині Моранді. Дивно, як я раніш не примічав, що в нього така сама своєрідна манера тримати сигарету, як і в мене. Завважив у нього біля скроні слід від розтину лазерним ножем. Невже й він згодився брати участь в експерименті з трансплантацією нервової тканини?
25 котода …71 р.
Ще двічі брали нервову тканину. Грошей тепер у мене тьма. Я вирішив на науку їх не витрачати. І так багато розтринькав раніше на якийсь брухт. Усе силкувався сьогодні згадати, навіщо я купив усі ці апарати, але намарне. Дурниці якісь, мабуть. Правильно Моранді каже, що цією бриднею не варто клопотати собі голови. Я дивуюсь, навіщо він мені це розповідає? Що, я сам не розумію? Розказав усе Вальті.
Гадав, разом посміємося. Вона спохмурніла і сказала, що забороняє мені брати участь у дослідах з пересаджуванням мозку. Я пообіцяв їй і подався до Моранді сказати йому про це. Він сидів у лабораторії на місці, де звичайно сидів я, крутив ручки у всіляких апаратах і щось записував. Він був дуже жвавий і, забачивши мене, став захоплено про щось розповідати. Я нічого не втнув. Він правив, що почав захоплюватись особливою залозою. Моранді славний хлопець, та надто вже він любить корчити з себе мудрагеля. Раніш він такий не був. Я йому сказав, що Вальта проти моєї участі в експериментах з пересаджуванням мозку. Тоді Моранді добув з кишені кольорову фотографію чудового котеджу над морем і сказав, що ще кілька пересаджень, і я зможу купити такого для нас із Вальтою. Я погодився, певна річ. Вальті нічого не казатиму. Так Моранді звелів. Я нічого не скажу їй поки що, а коли куплю для нас той чарівний котедж, тоді й викладу все. Моранді всміхнувся мені й сказав, що я кмітливий хлопець, і спитав, чи не хочу я побалакати з ним про якийсь іксаметр. Я здивувався і сказав, що зроду не чував про таку штуку. А може, це прізвище чиєсь, то я такого чоловіка не знаю. Моранді засміявся й відпустив мене, запитавши адресу Вальти.
15 рона …71 р.
Мине ішче тричи опирували. Й аніскіки не боляче. Тіки лоскітно в гулуві. Маранді каже шчо у мине типер богато гроший і я можу купети шчо зхочу. І зрадів типер можу вже ожинитися з Вальтою. Вальта сюгодні приходела і ривла і вимогала гачоб мине одпустели й шчось мині вітдали. А в мине він нечого не брав і сам мині дає попети з нивиличкої пляшички. Мині робицця весило й ловко і я танцюю а Маранді ляпас. Я сказав Вальті, що. ти не лай Маранді він мій товареш. Він сам мині так сказав.
26 рона …71 р.
ішче опирували приходела вальта і все риве і з нею дидичко чужий вуна на ньохо каже аблакат на дядичка маранді він пагано сказав не мона його кривдети він добрий і мині дає цукериків а аблакат мині нечого не дав і він з вальтою ішов і я йому показав язика вальта заривла дядичко маранді зариготав і я тоді зрадів і зариготав теж вальта сказала шчо нечого шчо закон бизсилий проти їх гроший вуна сама поквитасцця зі злочинцем і полехшить мої муки, а я і не мучуся.
Від автора. На рядку, де має бути черговий запис в щоденнику, ідуть нерозбірливі карлючки.
З газети “Вечірній експрес”: “Сьогодні, 30 рона …71 р., на 20 кілометрі 35-го шосе о 8 годині ранку зіткнулися двоє автомобілів. За кермом одного з них сиділа викладачка марської
ЯКОСЬ У МІЖСЕЗОННЯ
Корпус гвинтольоту спершу завібрував, потім різко шарпнувся і завалився на бік. Кронберг напружив м’язи, і вони напнулись. Літ, крадькома витираючи розквашеного носа, спитав мужнім голосом:
— Ну що там іще?
Гвинтоліт знову шарпнуло, і Кронберг з неймовірною швидкістю заорудував маніпуляторами.
Хард напружено вдивлявся через пілотове плече в показання приладів.
— Плівки? — майже спокійно запитав він.
Кронберг на знак згоди кивнув головою.
— Які ще такі плівки? — втрутився Літ.
Йому не відповіли, й він подумав, що даремно хоробрився і що все-таки треба було пристебнутися пасами. Розтовчений ніс — не найліпша оздоба відважного астронавта. Героєві Космосу більше личать шрами. Літ уявив себе з білим навкісним шрамом на щоці, й ця картина йому сподобалася.
— Вниз! — раптом страшним голосом заволав Хард і, як лещатами, стис Кронбергові плече.
Кронберг, надсадно видихнувши повітря, зробив невловимо швидкий рух, і гвинтоліт пірнув у брудно-зелену хмару. Кілька секунд вони мчали наосліп кудись до землі. Нараз почувся різкий поштовх, і мотор затих на високій верескливій ноті.
— Сіли! — Кронберг притулив розпашілу щоку до прохолодної шкали.
— Вважай, хлопче, тобі пощастило. За двісті метрів попереду — Чорна трясовина.
Літ не зразу зреагував на Хардові слова, заспокоєний їхнім тоном. Та потім він збагнув зміст сказаного, і по тілу пішли дрижаки. Чорна трясовина! Наймоторніше місце на планеті, не вивчене ні Першою експедицією, ні двома поколіннями ловців мушель-голдінгів. Попит на ці блискучі дрібнички то зростав, то падав, але загалом був досить високий і ризикувати задля них варто було. Ходили чутки, що дехто з контрабандистів позбивав на цій планеті великі капітали. Але Чорна трясовина! Про неї балакали таке, що і в “бувалих” чуб ставав дуба. Подейкували, що там водяться велетенські монстри і страхолюдні марища. Дурниці, звісно. Хоча…
Кронберг ляснув долонею по дошці приладу.
— Бісів апарат! Корито!
Літ запитально поглянув на Харда.
— Ремонт забере багато часу?
— Ремонт? — перепитав Хард. — Кро! Ти чуєш, він каже: “Ремонт”!?
Кронберг з цікавістю глянув на стажера і, почервонівши, натужно засміявся. Чоловіки сміялися важким грубим сміхом, і Літові зробилося моторошно.
— Що таке? Чого ви смієтесь? — бубонів він, розгублено дивлячись на них.
— Плівки, капустяна твоя голово, — простогнав крізь сльози Кронберг і раптом, споважнівши, сказав: — Є тут такі летючі плівчасті об’єкти метрів з двадцять у діаметрі. Не чув? їхні скупчення трапляються здебільшого біля поселень аборигенів. Великі скупчення плівок можуть змінити роботу надпровідних шарів Т-генератора, що живить двигун гвинтольота. Раніше таке тільки теоретично передбачалось. І ось тепер…