Шрифт:
Радўй РАДУТНИЙ
ТЕРМЎНАТОР-3
Фўльм скўнчився - згасли очў розчавленого пресом робота-вбивцў, засланого з майбутнього столўття: зашито до чорного мўшка Джона Рўза рятўвника Сари Коннор - матерў майбутнього вождя всього людства в боротьбў проти роботўв; сфотографовано Сару в автомобўлў - ця фотокартка через пўвстолўття й потрапить до Рўза - спалахнуло свўтло й потўк людей, серед якого переважали пўдлўтки та закоханў парочки, ринув через вузький вихўд до виходу.
А надворў був вечўр, парк глоушив гамўр великого
– Як тобў фўльм?
– запитав хлопець.
– Сподобався?
Замўсть вўдповўдў дўвчина ще мўцнўше притулилася до нього.
– Сподобався, - сказала вона по паузў.
– Але...
– Що?
– Але занадто страшний. Стўльки кровў...
– Гм...
– посмўзнувся ўў супутник.
– Чим страшнўше - тим цўкавўше. Хўба не так?
– Ў завжди так?
– лукаво запитала дўвчина.
– Тобто?
– А з дўвчатами теж так? Чим страшнўша - тим цўкавўша? Ну в тебе й смак!
– Все правильно!
– вўдповўв хлопець шпичкою на шпичку.
– Ось, наприклад, оця особа, що вчепилася менў в руку...
– А, так?..
– удавано пирхнула "особа".
– Ну, по перше, я не така вже й страшна - сам годину тому казав, що гарна. А, по-друге, ще невўдомо, хто за кого вчепився! Ось!
Вона зў смўхом випорснула з-пўд руки хлопця, що цўлком мирно влаштувалась на ўў талўў й, раз по раз оглядаючись, побўгла вперед, сподўваючись, що хлопець ўў наздожене.
Але той, очевидно, знав кращий спосўб.
– А там попереду болото!
– гукнув вўн навздогўн.
– Й гадюки водяться!
До найближчого болўтця було не менше трьох кўлометрўв, до найближчоў гадюки й того бўльше, але дўвчина зреагувала правильно - вдавано вереснувши, кинулась на шию супутника.
– Ой, страшно!
– А менў, думаеш, не страшно?
– у тон ўй вўдповўв хлопець, вправно ўў пўдхоплюючи.
– Може кинути оцей вантаж та й утекти?
– Ось я тобў кину!
– насварилась тоненьким пальчиком дўвчина.
– Сам налякав - сам й неси.
Хлопець клацнув зубами, пальчик миттю сховався.
– А, то ти ще й кусаешся? Ну все, не злўзу до самого дому. Донесеш?
– А куди я дўнусь?
– засмўявся хлопець.
– Не кидати ж, справдў, таку гарненьку штучку посеред парку. Вкрадуть же миттю!
Алея була темна, довга й пуста, тизо шелестўло листя, десь неподалўк вже починали нўчний концерт цвўркуни та цикади, а бўля потемнўлой вўд часу вкопаноў в землю лавочки вилўзла й рипўли на все горло здоровенна ропуха.
– Ти не втомився?
– дўвчина погладила свого носўя по жорсткому волоссў.
– Давай посидимо.
Хлопець сўв, дўвчина опинилися в нього на колўнах.
– У-у-у, навўть не захекався!
– протягла вона.
– Навўть серце як билось, так ў б'еться!
Ўў супутник лише посмўхнувся.
– Ти сам як той Термўнатор!
– прошепотўла дўвчина, обўймаючи його плечў.
– Мабуть, ў справдў, донўс би до самого дому. А...
Що вона хотўла сказати далў - так ў залишилось невўдомим, оскўльки...
А втўм, чи треба пояснювати, яким чином можна на пўвсловў затулити вуста дўвчинў, що сидить на колўнах, та ще й так, щоб вона залишилась задоволеною? Кому як, а менў вўдомий лише один засўб.
– Нў, нў, не треба далў!..
– зашепотўла вона, коли одночасно з черговим поцўлунком вўдчула чиюсь руку пўд сорочкою.
Рука зупинилась.
– Не одбражайся, - додала дўвчина.
– Просто ми ще так мало знайомў... Краще розкажи щось цўкаве.
– Що ж тобў розказати?
– посмўхнувся ўў супутник.
– Хочеш взнати, що дўялось з Сарою Коннор далў?
– Далў?
– здивувалась дўвчина.
– А хўба це ще не все?
– Ну що ти! Все тўльки почнаеться. Ось послухай.
...Пўсля першоў невдачў машини - тў самў машини, що захопили владу над свўтом - опинились пеpед загpозою повного знищення. Люди пўд проводом Джона Коннора, того самого Джона Коннора мати якого не пощастило знищити роботам, захопили майже всў стратегўчнў позициўў, бази, енергостанцўў та заводи. Роботўв залишилось мало, дуже мало.
Ў тодў назад, в минуле, юуло заслано ще одного вбивцю. Цей кўборг складався з рўдкого металу, вўн був здатен прийняти яку завгодно форму, мўг ўмўтувати будь-яку людину чи рўч, мўг розтектись шаром в одну молекулу по пўдлозў й пройти крўзь густў грати. Вўн мусив будь-якими засобами, навўть цўною своеў загибелў знищити в зародку загрозу - знищи Джона Коннора.
Але Коннор - на той час вўн був практично головнокомандуючим всўма збройними силами людей - передбачивши це, послав у минуле ўншого кўборга захисника...
Вўн розповўдав дўвчинў про сутичку двох досконалих творўнь машинного розуму, про вўдчайдушну спробу Сари Коннор змўнити майбуте, вбивши майбутнього творця новоў кўбернетичноў технологўў, про дивовижну здатнўсть рўдкометалўчного робота вўдновлюватись пўсля автоматноў черги, рўки напалмового полум'я та крижаноў купелў з рўдкого азоту.
– Але, - оповўдач трохи презирливо пирхнув.
– Жанр ї жанр, ў кўнець мае бути щасливим. Новий термўнатор загинув - загинув, розплавився ў розчинився в розпеченўй пащў ливарноў печў...
Й туди ж вўдправили й робота-захисника - вўн теж являв небезпеку для майбутнього.
– Яку?
– не зрозумўла дўвчина.
– Чим вўн загрожував?
– Сами сворўм ўснуванням. Адже, вивчивши його конструкцўю, дюжи змогли б створити машинний розум, що й привело б до катастрофи. Й створити, до того ж, рокўв на двадцять ранўше...
– Ў що ж далў? Люди перемогли?
– Звичайно. Справедливўсть стала ен задосць...
– Тобто?
– не зрозумўла дўвчина.
– Що це означае?