Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
Шрифт:
Королiвна вихилилась далеко з вiконця, щоб краще все побачити. Вона здивовано витрiщила очi, однак навiть не всмiхнулась.
"Не смiйся, сестричко!
– подумки благав її Тiм.
– Нехай хоч весь свiт регоче, а ми не смiймося!"
Та надарма благав. Сумний чужий король не встерiгся й доторкнувся до собачки на кiнцi тiєї чудернацької низочки. I зразу ж нiби прилип до собачого хвостика. А з переляку вхопився вiльною рукою за правицю старого короля-батька. Тепер уже обидва королi мiцно приклеїлись до дивовижної процесiї. Вони
Ноги їхнi мимохiть подригувалися до танцю, кутики вуст сiпались; i раптом обидва королi незграбно, кумедно застрибали, а тодi пирснули реготом.
В ту саму мить згори, з вiконця, пролунав i королiвнин смiх. Заграла музика. Всi пустились в танок, усi стрибали, смiялись, i дiти в залi теж смiялись i тупотiли ногами з радощiв.
Сердешний Тiм сидiв, наче камiнь, посеред того моря смiху. Старенька панi Рiкерт поруч нього так смiялась, що аж затулила обличчя руками й перехилилась наперед, бо вiд смiху з очей їй котилися сльози.
В ту хвилину Тiм уперше помiтив, як схоже виявляються в людини смiх i плач. I вiн зробив страшну рiч: закрив обличчя долонями, нахиливсь уперед i вдав, нiби смiється.
А насправдi Тiм плакав. Крiзь сльози вiн мурмотiв: "Сестричко-королiвно, ну навiщо ти засмiялася? Навiщо?!"
Коли завiса впала й у залi засвiтилося свiтло, панi Рiкерт дiстала з кишенi мереживну хусточку, витерла собi очi, а тодi простягла хусточку Тiмовi:
– На, Тiме, витрись. Бач, i в тебе зо смiху аж сльози потекли. Я ж знала, що з такої комедiї й ти засмiєшся!
– I старенька переможно глянула на свого сина.
– Авжеж, мамо, - чемно вiдказав той.
– Це ти справдi непогано придумала.
– Але тi слова пан Рiкерт вимовив невесело. Вiн бачив, що хлопець iз доброго серця й з розпачу обдурив стареньку. I Тiм знав, що пан Рiкерт це бачить.
Уперше вiд того нещасливого дня на iподромi в хлопцевiй душi знялася безсила лють на барона Троча. Та лють просто полонила його всього, i вiн iще твердiше вирiшив за будь-яку цiну вiдвоювати свiй смiх.
К н и г а д р у г а
П Р И Г О Д И
Навчи мене смiятись, порятуй мою душу!
Англiйське прислiв'я
Одинадцятий аркуш
СТРАШНИЙ БАРОН
На Тiмову полегкiсть другого дня "Дельфiн" вiдплив до Генуї. Старенька панi Рiкерт на прощання довго махала Тiмовi рукою з ганку бiлої вiлли, й Тiм махав у вiдповiдь, поки бачив її.
Директор пароплавства сам вiдвiв хлопця на судно. На дорогу вiн купив йому костюмчик, черевики, ручний годинник i новiсiньку матроську торбу.
Прощаючись iз Тiмом на пiрсi, вiн сказав:
– Хвоста вгору, хлопче! Як повернешся за три тижнi сюди, то дивитимешся на свiт зовсiм iншими очима. Тодi ти, напевне, вже смiятимешся. Тож хвоста вгору, хлопче! Домовились?
Тiм
– Домовилися! Коли я повернуся до вас, пане Рiкерт, я вже смiятимусь.
Вiн iще раз подякував директоровi за все, затинаючись, бо йому раптом здушило горло, i мерщiй побiг трапом на пароплав.
Капiтан "Дельфiна" був похмурий чоловiк, що любив перехилити чарчину й геть на все дивився крiзь пальцi. Вiн ледве глянув на Тiма, коли той увiйшов до нього, i буркнув:
– Iди до стюарда. Вiн у нас теж новенький. Спатимете вдвох у однiй каютi.
Тiм, що вперше в життi потрапив на пароплав, довго блукав безпорадно по залiзних трапах, по вузьких переходах, по баковi та по ютi, шукаючи стюарда. Команда на пароплавi не була вбрана в матроську форму й вiдрiзнялась вiд пасажирiв тiльки своєю робочою одежею. Тому хлопець не знав, до кого звернутися. Попоблукавши довгенько, вiн урештi зайшов у якiсь вiдчиненi дверi на шкафутi й побачив перед собою щось подiбне до чекальнi чи вiтальнi, а посеред неї вистеленi килимом сходи з гарно вигнутим лакованим поруччям, що вели вниз, у нутро пароплава. Звiдти здiймався смачний дух смаженої риби, i Тiм здогадався, що там, унизу, йому напевне й доведеться працювати.
Хлопець спустився вниз. Там, праворуч, зразу бiля сходiв, був камбуз, звiдти смачно пахло вареним i смаженим. А просто проти сходiв - розчиненi двiйчатi дверi до великої зали-їдальнi. Столи й стiльцi в нiй були попригвинчуванi до пiдлоги.
Якийсь чоловiк у бiлiй куртцi саме накривав столи. Вся його постать, а надто кругла голова з кучерявим каштановим чубом, видалась Тiмовi знайомою, хоч хлопець iще не збагнув, хто ж це такий.
Коли Тiм увiйшов до їдальнi, чоловiк у бiлiй куртцi обернувся й сказав зовсiм не здивовано:
– А ось i ти прийшов!
Але Тiм здивувався. Цього чоловiка вiн знав. Навiть Iм'я його пам'ятав. Це був Крешимир, той самий чоловiк, що недавно на iподромi так налякав Тiма своїм запитанням, але потiм сказав: "Колись, може, я зумiю тобi допомогти". Той самий, що його водяво-блакитнi очi так нагадували Троча, барона, якого шукав Тiм.
Пан Крешимир не дав Тiмовi довго думати. Вiн вiдвiв хлопця до їхньої спiльної каюти, закинув Тiмову матроську торбу на верхню койку, а тодi дав йому картатi штани та бiлу куртку - такi самi, як мав на собi.
Нова одiж прийшлась на Тiма якраз i дуже личила йому.
– Та ти ж наче вродився, щоб стати стюардом!
– засмiявся Крешимир. Але, глянувши на поважне Тiмове обличчя, зразу змовк. Замислено подивившись на хлопця, вiн промурмотiв скорiше сам до себе, нiж до нього: - Цiкавий я знати, яка в тебе з ним справа була!
Але потiм, немовби вiдганяючи неприємну думку, випростався, поправив на собi бiлу куртку й мовив владно:
– Ну, до роботи! Йди в камбуз до Енрiко, допоможи йому чистити картоплю. Як менi треба буде, я тебе покличу. Ну, гайда!