Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
Шрифт:
Пролунав стартовий пострiл. Вихор iз самого старту бiг четвертим, не наздоганяючи трьох переднiх, але й не вiдстаючи вiд них. Двоє чоловiкiв поруч Тiма вже розмовляли про коня, що бiг попереду. Але потiм розмова знову зiйшла на Вихора. В дедалi гучнiшому галасi Тiм чув лиш уривки: "...добре виїжджений...", "...ощаджує силу...", "...колись iще буде добрий кiнь..."
Вихор, здавалось, цього разу не мав шансiв на перемогу. Вiн тримався на четвертому мiсцi, але вже потроху вiдставав вiд трьох переднiх. Ервiн та мачуха напосiдали на Тiма, щоб сказав
I зненацька переднiй кiнь спiткнувся. Двоє, що бiгли зразу за ним, схарапудились i сахнулись убiк. А Вихор в ту мить стрiлою вихопивсь уперед i домчав до фiнiшу перший.
Натовп загукав скорiше розчаровано, нiж радiсно. Тiм почув бiля себе:
– Таких дурних перегонiв я ще зроду не бачив!
На великому табло нагорi з'явився напис "Вихор". Тiмовi аж на серцi полегшало. Йому так хотiлося засмiятись! Але натомiсть вiн мовчки вийняв iз кишенi купон, вiддав мачусi й сказав:
– Пiдiть одержiть грошi, будь ласка. Ми виграли!
Панi Талер з Ервiном бiгом кинулись до каси. Тiм не став дожидати їх, а мерщiй поїхав трамваєм додому, вийняв iз годинника свiй скарб, заховав угоду пiд пiдшивку кашкета, а грошi в кишеню пальта, перекинув пальто через руку й уже хотiв був вийти з хати, коли враз почув, що вертаються мачуха з Ервiном. Вiн швиденько сховався за завiскою в комiрчинi. Мачуха покликала: "Тiме!" Але Тiм не озвався.
– Iделишеньтойхлопець?
– почув вiн.
– Якийвiнчуд-нийстав останнiмчасом!
Голоси помалу затихли в дальших кiмнатах. Тiм iще почув, як Ервiн спитав: "То ми тепер дуже багатi?" - й мачушин рiзкий голос вiдповiв щось наче: "...рокп'ять тисяч!"
"Ну й добре, - спокiйно й холодно подумав Тiм.
– Тепер я їм бiльше не потрiбен".
Вiн виступив iз комiрчини, вiдiмкнув тихенько дверi, так само тихо замкнув їх, прокрався попiд самими вiкнами до парку, а тодi чимдуж помчав на кладовище, що було в схiднiй частинi мiста.
Лиш як гладкий вусатий сторож при цвинтарнiй брамi спитав його, який номер батькової могилки, хлопець зрозумiв, що звертатися йому слiд було не сюди. I все ж вiн вирiшив спробувати:
– А можна у вас замовити мармуровий надгробок?
– Мармур у нас не дозволяється. Тiльки пiсковик, - буркнув вусань.
– Та й не в мене слiд про це питати. А каменяр у недiлю не працює.
I раптом Тiмовi блиснула зухвала думка:
– А давайте заб'ємося об заклад, що в мого тата буде мармуровий надгробок. Ще й iз золотим написом: "Вiд твого сина Тiма, що нiколи тебе не забуде".
– Програв ти свiй заклад наперед, хлопче!
– А однаково, давайте заб'ємося! На плитку шоколаду. (Тiм побачив ту плитку шоколаду на пiдвiконнi в сторожцi.)
– А ти маєш за що купити плитку шоколаду, як програєш?
Тiм вийняв iз кишенi пальта всi свої грошi й показав сторожевi.
– Ну то як, забились?
– Дурнуватий якийсь заклад, я ще зроду так по-дурному не забивався, - промимрив той.
– Ну, та дарма!
– Вони потисли один одному руки на знак того, що забились, i рушили величезним, схожим на парк кладовищем до могилки Тiмового батька.
Ще здалеку обидва побачили на могилцi трьох робiтникiв у комбiнезонах. Гладкий сторож пiддав ходи.
– Що ж це таке!..
– вiн засопiв, наче морж, i пустився бiгцем.
На могилку якраз поставили новенький надгробок. Мармуровий! На ньому золотими лiтерами було викарбувано батькове iм'я й дати народження та смертi. А нижче: "Вiд твого сина Тiма, що нiколи тебе не забуде".
Сторожiв крик нiтрохи не збентежив робiтникiв. Вони показали йому папери, якi свiдчили, що надгробок поставлено цiлком законно. Був там навiть окремий дозвiл на мармур. Вони, мовляв, просто не схотiли будити сторожа, як приїхали, бо той саме задрiмав.
– А втiм, - додав один iз робiтникiв, - за надгробок має ще заплатити якийсь Тiм Талер.
– Правда, - озвався Тiм.
– Ось вам грошi.
– Вiн знову видобув їх iз пальта й вiдрахував тому робiтниковi скiльки треба.
Тiмовi лишилося всього пiвмарки.
Сторож буркнув щось i почвалав до сторожки. Робiтники зiбрали своє начиння, козирнули Тiмовi на прощання й теж пiшли.
А Тiм iз п'ятдесятьма пфенiгами в жменi та зi своєю чудернацькою угодою в кашкетi лишивсь на батьковiй могилцi й почав розповiдати мертвому все те, що радий був би розповiсти комусь живому.
Висловивши все, вiн iще раз подививсь на надгробок, що дуже йому подобався, тодi сказав:
– Я прийду, як могтиму знову смiятися. Скоро вернуся!
– i, збентежившись раптом, додав: - Сподiваюся, що скоро...
У сторожцi Тiм забрав у насупленого вусаня виграний шоколад. А останнi свої грошi заплатив за квиток у трамваї. Куди вiн поїде, хлопець i сам ще не знав. Вiн тiльки знав, що хоче розшукати пана Троча й повернути собi свiй проданий смiх. (Тiм же й гадки не мав, що за рогом цвинтарного муру троє робiтникiв iще раз одержали грошi вiд одного добродiя в картатому костюмi, бо вони, люди побожнi, могли взяти на себе такий грiх, як робота в недiлю, тiльки за подвiйну платню.)
Дев'ятий аркуш
ПАН РIКЕРТ
Трамвай був майже порожнiй. Опрiч Тiма, в ньому їхав iще якийсь лiтнiй панок, повненький, iз веселим кирпатим обличчям. Вiн зразу спитав хлопця, куди той їде.
– На вокзал, - вiдповiв Тiм.
– Тодi доведеться тобi пересiсти! Цей трамвай на вокзал не їде. Я добре знаю, бо менi самому треба туди.
Тiм сидiв, держачи кашкета на колiнах. Пiд пальцями в нього зашурхотiв папiр угоди, i йому раптом сяйнула блискуча думка: вигадувати якнайбезглуздiшi, якнайнеймовiрнiшi заклади. Може, вiн програє який-небудь i тодi дiстане назад свiй смiх!