Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
Шрифт:
– Оцього я не втямлю, - промовив Тiм, наморщивши лоба.
Пан Т. Троч - тепер ми нарештi знаємо, як його звуть, - пояснив йому:
– Розумiєш, Тiме, коли ти порушиш обiцянку мовчати й розкажеш кому-небудь про цю угоду, то вже не могтимеш вигравати заклади, але й смiху свого назад не одержиш. Коли ж про неї пробалакаюсь я, то ти одержиш свiй смiх назад, проте виграватимеш заклади й далi.
– Тепер зрозумiв, - вiдказав Тiм.
– Це означає: мовчи, то будеш багатий, тiльки не смiятимешся. А пробалакаєшся -
– Атож. Ну, читай далi.
I Тiм прочитав далi:
"6. У тому випадку, коли пан Тiм Талер програє який-небудь заклад, пан Т. Троч зобов'язується повернути пановi Тiмовi Талеровi його смiх. Однак у такому разi пан Тiм Талер надалi втратить здатнiсть вигравати заклади".
– Це означає...
– хотiв був пояснити пан Троч. Але Тiм уже зрозумiв усе сам:
– Знаю, знаю! Коли я програю який-небудь заклад, то дiстану свiй смiх назад, але закладiв бiльше не виграватиму.
– I швидко перебiг очима останнiй пункт:
"7. Ця угода набуває чинностi з того моменту, коли обидвi сторони поставлять свої пiдписи пiд обома її примiрниками.
Мiсто... " "... 19.. року"
Панiв Тронiв пiдпис уже стояв лiворуч. Подумавши трохи, Тiм вирiшив, що угода цiлком законна. Вiн вийняв iз кишенi недогризок олiвця й хотiв був пiдписати, та пан Троч зупинив його.
– Це треба пiдписувати чорнилом, - i вiн подав Тiмовi свою авторучку.
На вигляд та ручка була з чистого золота, а на дотик якась химерно теплувата, наче наповнена теплою водою. Та хлопець не помiтив нi золота, нi тiєї теплоти. Вiн уже думав тiльки про своє багатство, а тому не вагаючись пiдписав обидва папери. Чорнило в ручцi виявилося червоне.
Тiльки-но Тiм пiдписав угоду, як пан Троч вельми приємно засмiявся й сказав: "Щиро дякую". Тiм вiдказав: "Будь ласка!" - i теж спробував засмiятись, але не спромiгся навiть усмiхнутися. Губи його мимохiть стислися, й рот зробився тоненькою рискою, наче бритвою прорiзаний.
Пан Троч узяв один примiрник угоди, згорнув його й сховав у внутрiшню кишеню пiджака. А другий простяг Тiмовi зi словами:
– Сховай як слiд! Коли через твоє недбальство ця угода попадеться комусь на очi, це означатиме, що ти не дотримав таємницi. I з того може вийти велика бiда для тебе!
Тiм кивнув головою, також згорнув свiй примiрник i заховав у кашкет, пiд надпороту з одного боку пiдшивку.
Потiм картатий пан поклав перед ним на столi двi монети по п'ять марок i сказав:
– Оце буде пiдвалина твого багатства!
I знову засмiявся Тiмовим смiхом. Але враз чогось дуже заквапився, покликав офiцiантку, заплатив, пiдвiвся, кинув: "Ну, щасти тобi, хлопче", - i пiшов.
Тiмовi довелось поспiшати на iподром, бо от-от мали вже початися останнi перегони. Вiн пiдбiг до каси, взяв квитка й не довго думаючи поставив грошi на кобилу Маврiцiю-другу. Коли угода, що лежить у нього в кашкетi,
I Маврiцiя-друга виграла.
Тiм, що цього разу поставив десять марок, одержав кiлька сотень. Озираючись, чи нiхто не дивиться, вiн сховав грошi в лiву внутрiшню кишеню курточки й швиденько подався з iподрому.
П'ятий аркуш
ДОПИТ УВЕЧЕРI
Аж вийшовши за браму, Тiм знов обережно помацав кишеню, де лежали вигранi грошi. Цупкий папiр залопотiв, i в Тiма шалено закалатало серце. Вiн, Тiм Талер, - багата людина! Вiн може поставити надгробок татовi. Вiн може заплатити борг панi Бебер. Вiн може щось купити мачусi й Ервiновi, а собi, коли схоче, придбає самокат. На гумових шинах, iз сиреною!
Щоб досхочу натiшитися своїм щастям, Тiм пiшов додому пiшки. Вiн радо купив би дорогою що-небудь для мачухи, але всi крамницi стояли зачиненi - недiля.
Свiй виграш у кишенi Тiм мiцно стискав рукою.
Дорогою йому стрiлося троє його однокласникiв. Постояли, поговорили, тодi один спитав:
– Що там у тебе в кишенi, Тiме? Жаба?
– Нi, паровоз!
– вiдказав Тiм i хотiв був усмiхнутися, та знову губи його стислися в тоненьку рисочку.
Але хлопцi того не помiтили. Вони засмiялися на ту вiдповiдь i один вигукнув:
– Ану, покажи твого паровоза!
– Може, поїдемо на ньому в Гонолулу!
– озвався другий.
Але Тiм ще дужче стис грошi в жменi й вiдповiв:
– Менi треба додому. Бувайте!
Та не так легко було вiд хлопцiв вiдкараскатись. Вони почекали, поки Тiм трохи вiдiйде, а тодi тихенько наздогнали його, пiдкралися ззаду, несподiвано висмикнули йому руку з кишенi - i самi сторопiли: в повiтрi замелькали й посипались додолу грошi. Великi банкноти - по двадцять, по п'ятдесят, навiть по сто марок!
Хлопцi здивувались - вони ж бо знали, що Тiм живе в так званому бiдняцькому передмiстi.
– Звiдки в тебе стiльки грошей?
– спитав один.
– Украв у директора гiдростанцiї, - вiдповiв Тiм i хотiв засмiятись, хоч i був сердитий на хлопцiв. Але смiху в нього не вийшло, натомiсть вiн так зухвало оскiрився, що хлопцi аж полякались. Вони справдi повiрили в те, що сказав Тiм, i враз кинулись навтiкача. Вiдбiгши вже далеченько, хлопцi загукали: "Тiм Талер украв грошi! Тiм Талер злодiй!"
Тiм чув те. Вiн зажурено позбирав грошi й запхав у кишеню. Тодi пiшов до рiчечки, що текла через їхнє Мiсто, сiв там на лавочку й задививсь на качачу родину, що гуляла попiд берегом.
Каченята чапали по травицi перевальцем, iще зовсiм незграбно, i вчора Тiм був би неодмiнно посмiявся з них. А сьогоднi вони навiть не здались йому кумедними. I вiд того вiн iще дужче засмутився. Вiн дививсь на каченят так, як дивляться на голу стiну, зовсiм байдуже. I хлопець вiдчув, що цiєї недiлi вiн став зовсiм не той.