Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
Шрифт:
– Якби я вмiв, то зараз засмiявся б, - поважно вiдповiв Тiм.
Замiсть нього засмiявся Троч. Та цього разу той розгонистий смiх iз кумедним "iк!" на кiнцi зовсiм не пригнiтив Тiма. Хлопець був навiть задоволений, що тепер весь час матиме свiй смiх поблизу. Вiн гадав, що так легше буде його вхопити при слушнiй нагодi. I не знав, що прикро помиляється. Одне слово, Тiм вирiшив поки що не розлучатися з бароном.
Їхня карета спинилася перед сходами, що вели з тераси аж нагору, до замку. Знизу тi сходи здавалися нескiнченнi. Та найхимернiшими там, на сходах,
– Стара ледi дуже любила собак, - пояснив барон. I Тiм вiдповiв:
– Воно й видно.
Троч хотiв був звелiти кучеровi пiдвезти їх до самого замку звивистою дорогою лiворуч вiд сходiв, коли це височенько вгорi з-за одного череп'яного бульдога виступив якийсь чоловiк i помахав їм рукою.
– То сеньйор ван дер Толен, - сказав Троч.
– Висядьмо та пiднiмiмось до нього пiшки. Менi кортить розповiсти про нашi маргариновi плани. Ото здивується!
Вони вийшли з карети, i барон майже побiг сходами нагору. Тiм повiльно йшов за ним, розглядаючи полив'яних собак. Розмови про маргарин його не цiкавили. Вiн поки що й гадки не мав, яку важливу роль вiдiграє ще маргарин у його життi.
Двадцять другий аркуш
СЕНЬЙОР ВАН ДЕР ТОЛЕН
Усерединi замок було опоряджено так, що зразу впадало в вiчi: барон, такий охочий ходити по художнiх виставках, справдi має добрий смак. Усе, аж до клямок на дверях, попiльничок та пiдстилочок бiля ванн, було просте, гарне i, видимо, дуже дороге. Тiма помiстили в затишнiй напiвкруглiй кiмнатi в однiй iз веж. Iз вiкна тої кiмнати видно було парк та долину з маслиновим гаєм. I невеличкий аеродром також можна було розглядiти. Як i годиться, аеродром мав бетоновану дорiжку з двома рядами лiхтарiв, кiлька ангарiв для лiтакiв i довгий одноповерховий будинок iз плескатим дахом - для радистiв, метеорологiв та iншої обслуги.
Виглянувши у вiкно, хлопець побачив на аеродромi два лiтаки. А третiй якраз приземлявся. Перед бiлою стiною аеродромного барака нерухомо стояв барвисто вбраний вершник - напевне, Салех-бей.
Враз хлопця хтось пiвголосом покликав:
– Пане Талер!
Тiм вiдiйшов вiд вiкна й розчинив дверi. Перед ним стояв сеньйор ван дер Толен, що з ним Тiм напередоднi на собачих сходах перемовився лиш кiлькома словами, бо барон майже без передиху торохтiв про маргарин.
– Можу я з вами поговорити так, щоб про це не дiзнався барон, пане Талер?
– Коли хочете, я не скажу йому нiчого. Але де вiн тепер?
– Поїхав на аеродром зустрiчати мiстера Пеннi.
Сеньйор ван дер Толен уже зайшов до кiмнати й упав у плетене крiсло-гойдалку. Тiм замкнув дверi й сiв на канапцi: звiдти вiн мiг дивитись i на свого гостя, й у вiкно.
Ван дер Толен, як помiтив Тiм iще напередоднi, був чоловiк не надто балакучий. Це видно було навiть по його ротi - тоненькiй рисочцi з ледь загнутими вгору кiнцями, схожiй на стулену акулячу пащу.
– Я прийшов до вас тому, що вашу спадщину ще не оформлено офiцiйно, - сказав португалець iз голландським прiзвищем.
– Менi йдеться про бароновi контрольнi акцiї. Ви знаєтесь хоч трохи на акцiях?
– Нi, - вiдповiв хлопець бiля вiкна. (Вiн саме дивився, як баронова коляска пiд'їздить до аеродрому.)
Сеньйор ван дер Толен повiльно гойдався в своєму крiслi. Його водяво-блакитнi очi неспокiйно дивились на Тiма. Погляд їхнiй був холодний, однак не колючий.
– Акцiї - це, розумiєте...
(Барон у колясцi обернувся й помахав Тiмовi рукою. Тiм теж помахав йому.)
– Акцiї - це паї в капiталi, що...
(Вершник коло бiлої стiни зрушив з мiсця: Салех-бей поїхав назустрiч Трочевi.)
– Нi, краще я поясню вам на прикладi. Ви хоч слухаєте мене?
– Авжеж, - Тiм вiдвернувся вiд вiкна.
– Так-от, уявiть собi, пане Талер, що хтось надумав посадити сад.
Хлопець кивнув головою.
– Але йому не вистачає грошей, щоб закупити саджанцiв на всю площу саду. Тому вiн сам засаджує тiльки частину площi, а решту саджанцiв пропонує купити й посадити iншим людям. А коли яблунi виростуть i почнуть родити, кожен, хто їх посадив, одержує щороку таку частку врожаю, яку частину яблунь вiн посадив.
Тiм почав рахувати вголос:
– Отже, як iз сотнi яблунь я посадив двадцять та зiбрано сто центнерiв яблук, то я одержу двадцять центнерiв. Так?
– Не зовсiм, - сеньйор ван дер Толен ледь помiтно осмiхнувся. Адже треба ще заплатити садiвникам, що доглядали садок, та робiтникам, що збирали яблука. Але приблизно ви, мабуть, зрозумiли, що таке акцiї.
Тiм кивнув головою.
– Мої акцiї - це тi дерева в садку, що їх посадив я. Це моя частка саду й урожаю.
– Цiлком слушно, пане Талер.
Сеньйор ван дер Толен замовк, погойдуючись у крiслi, а Тiм знову виглянув у вiкно. Коляска вже поверталася з аеродрому до замку. Салех-бей, як i вчора, їхав поряд верхи. Бiля барона сидiв високий, огрядний лисий чоловiк.
– Барон повертається, сеньйоре ван дер Толен.
– Тодi я коротко викладу вам своє прохання, пане Талер. Заповiт небiжчика барона складено так, що новий барон...
– Який це новий барон?
– перебив його Тiм, але зразу побачив iз виразу сеньйорового обличчя, що той про баронову таємницю нiчого не знає. Тому Тiм похопився: - Вибачте, що я вас перебив.
Хоч ван дер Толен дивився на нього, запитливо звiвши брови, наче сподiвався, що Тiм пояснить своє дивне запитання, хлопець не сказав бiльше нiчого. Тому сеньйор почав спочатку:
– Заповiт складено так хитро, що новий барон, коли схоче, може вiдсудити в вас усе майно. Ну, це справа його й ваша. Мене цiкавлять контрольнi акцiї.
У вiкнi Тiм побачив, що коляска зупинилася бiля пiднiжжя сходiв i Троч, лисий пан та Салех-бей про щось жваво розмовляють.
– А що таке контрольнi акцiї?
– спитав вiн.