Шрифт:
Було це восени. Біжить Лисичка польовою дорогою та й зустріча їжака.
– Добрий день, їжаче-небораче!
– крикнула Лисичка.
– Здорова була, Лисичко-сестричко!
– відповів їжак.
– Знаєш що, їжаче, ходім зі мною!
– Куди ж ти зібралася?
– Та йду отуди до саду їсти винограду.
– А не кислий він, Лисичко?
– Та де там кислий! Розповідала Сорока-білобока, що чула від Куниці, молодої дівиці, що та бачила, як господар куштував і хвалив, що солодкий, пора збирати. Ходімо наїмося ще й дітям по грону принесемо.
– Ні, Лисичко,- каже їжак,- не піду з тобою, боюся. Той господар хитрий, силець понаставляв, ще зловлюся.
– Не бійся, їжаче-небораче!
– сміючись каже Лисичка.- У мене є три міхи хитрощів, то вже я не я буду, коли тебе з сильця не визволю.
– Ну, коли так, то нехай буде й так! Пішли удвох, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Лисичка ступила необережно та й зловилася в сильце. Смикнула раз, смикнула другий раз - куди тобі! Не пускає сильце, держить за ногу.
– Ой їжаку-братику,- кричить Лисичка,- рятуй!
– Як же я тебе, Лисичко, порятую?
– мовив їжак.- Добувай свої три міхи хитрощів і рятуй себе сама.
– Та де там мої міхи?
– лементує Лисичка, а сама аж тремтить зі страху.- Бачиш, скакала через річку, і всі три міхи урвалися і впали у воду, їжаку-братику, подумай ти, може, у тебе якась хитрість знайдеться?
– У мене є одна,- відповів їжак,- та не знаю, чи буде тобі до смаку. Лягай на тім місці, де зловилася, і лежи, лапки від себе відкидай і попускай духу, що можеш. Господар побачить тебе і подумає, що ти вже гниєш, та й викине за пліт.
Послухала Лисиця їжакової ради, притаїлася, лежить, немов давно загинула. Прийшов господар, побачив її та аж носа затулив.
– От шкода!
– промовив він.- Не був кілька день коло сильця, а тут, бач, яка гарна Лисиця зловилася та вже й гнити почала. Що тепер з неї за пожиток? Викинути за пліт та й кінець.
І він відчепив Лисицю з сильця, взяв обережно за хвіст та й шпурнув за пліт у кропиву. А Лисиці тільки того й треба було. Як дасть ногам ходу, як чкурне, лиш у бур'янах зашелестіло.
Минуло два дні, чотири дні, біжить знов Лисичка польовою дорогою і зустрічає їжака.
Наступила необережно та й зловилася в сильце. Смикнула раз, смикнула другий раз - куди тобі! Не пускає сильце, держить за ногу.
– Ой їжаку-братику,- кричить Лисичка,- рятуй!
– Як же я тебе, Лисичко, порятую?
– мовив їжак.- Добувай свої три міхи хитрощів і рятуй себе сама.
– Та де там мої міхи?
– лементує Лисичка, а сама аж тремтить зі страху.- Бачиш, скакала через річку, і всі три міхи урвалися і впали у воду, їжаку-братику, подумай ти, може, у тебе якась хитрість знайдеться?
– У мене є одна,- відповів їжак,- та не знаю, чи буде тобі до смаку. Лягай на тім місці, де зловилася, і лежи, лапки від себе відкидай і попускай духу, що можеш. Господар побачить тебе і подумає, що ти вже гниєш, та й викине за пліт.
Послухала Лисиця їжакової ради, притаїлася, лежить, немов давно загинула. Прийшов господар, побачив її та аж носа затулив.
– От шкода!
– промовив він.- Не був кілька день коло сильця, а тут, бач, яка гарна Лисиця зловилася та вже й гнити почала. Що тепер з неї за пожиток? Викинути за пліт та й кінець.
І він відчепив Лисицю з сильця, взяв обережно за хвіст та й шпурнув за пліт у кропиву. А Лисиці тільки того й треба було. Як дасть ногам ходу, як чкурне, лиш у бур'янах зашелестіло.
Минуло два дні, чотири дні, біжить знов Лисичка польовою дорогою і зустрічає їжака.
– Добрий день, їжаче-небораче!
– Здорова була, Лисичко-сестричко,- відповідає їжак.
– Ходім зі мною до саду їсти винограду.
– А не страшно, Лисичко, після позавчорашнього?
– Е, що там! У мене є три міхи хитрощів, якось виплутаюся.- Пішли удвох, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! їжак-неборак якось не додивився та й спіймався в сильце.
– О Лисичко-сестричко!
– закричав бідолаха.- Спіймало мене сильце і не пускає. Ану добувай свої три міхи хитрощів і визволяй мене із зашморгу.
– Ой небоже,- мовила Лисичка,- пропали мої хитрощі всі до одної; Скакала через річку, і всі три міхи вирвалися і булькнули у воду.
– Га, то вже, видно, така моя доля, що тут мені вмирати. Прощавай, Лисичко-сестричко! Пробач мені за все, чим я тебе обидив та образив!
– Прощаю тобі, їжаче,- мовила Лисичка, витираючи сльози з очей,- прощаю тобі од всього серця.
– А йди, Лисичко-сестричко, обіймемося ще раз на прощання!
Лисиця обняла їжака, хоч і як їй було не до смаку. Та що, неборак на смерть лагодиться, та як же йому не вволити останню волю?
– Поцілуй мене, Лисичко-сестричко,- просив їжак.- Адже ми вік звікували, як брат з сестрою.
Нахилилася Лисичка до їжака, щоб його поцілувати, та ледве торкнулася своїм язиком до його зубів, а їжак тільки клац! Ухопив її зубами за язик та й держить. Що вже Лисиця не крутилася, вертілася, що вже скавучала й плакала, їжак держав за язик, поки не прийшов господар. Побачивши, що їжак спіймався в сильце і держить Лисицю за язик, він розсміявся, впіймав Лисицю, а їжака відпустив на волю.