Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:
Якби мені черевики,
То пішла б я на музики,
Горенько моє!
Черевиків немає,
А музика грає, грає,
Жалю завдає!
Ой піду я боса полем,
Пошукаю свою долю,
Доленько моя!
Глянь на мене, чорнобриву,
Моя доле неправдива,
Безталанна я!
Дівчаточка на музиках
У червоних черевиках,—
Я світом нужу.
Без розкоші, без любові
Зношу
У наймах зношу!
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«І багата я…»
І багата я,
І вродлива я,
Та не маю собі пари.
Безталанна я.
Тяжко, тяжко в світі жить
І нікого не любить,
Оксамитові жупани
Одинокій носить.
Полюбилась би я,
Одружилась би я
З чорнобривим сиротою,
Та не воля моя!
Батько, мати не сплять,
На сторожі стоять,
Не пускають саму мене
У садочок гулять.
А хоч пустять, то з ним,
З препоганим старим,
З моїм нелюбом багатим,
З моїм ворогом злим!
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Полюбилася я…»
Полюбилася я,
Одружилася я
З безталанним сиротою —
Така доля моя!
Люде гордії, злі
Розрізнили, взяли
Та повезли до прийому —
Оддали в москалі!
І московкою я,
Одинокою я
Старіюся в чужій хаті —
Така доля моя!
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Породила мене мати…»
Породила мене мати
У високих у палатах,
Шовком повила.
У золоті, в оксамиті,
Мов та квіточка укрита,
Росла я, росла.
І виросла я на диво:
Кароока, чорнобрива.
Білолицая.
Убогого полюбила,
Мати заміж не пустила,
Осталася я
У високих у палатах
Увесь вік свій дівувати,
Недоля моя.
Як билина при долині,
В одинокій самотині
Старіюся я.
На світ божий не дивлюся,
Ні до кого не горнуся…
А матір стару…
Прости мене, моя мати!
Буду тебе проклинати,
Поки не умру.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Ой я свого чоловіка…»
Ой я свого чоловіка
В дорогу послала,
А од шинку та до шинку
Стежечку топтала.
Та до куми заходила
Пшона позичати,
Отих дітей годувати
В нетопленій хаті.
І нагодувала,
І спати поклала,
Сама пішла до дяка
Добувати п’ятака,
Та й заночувала.
А із Криму чоловік
Ледве ноги доволік.
Воли поздихали,
Вози поламались,
З батіжками чумаченьки
Додому вертались.
Увійшов у хату,
Ударивсь об поли:
Лазять діти у запічку
Голодні і голі.
«А де ваша, діти, мати?» —
Сердешний питає.
«Тату! тату! наша мати
У шинку гуляє».
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Ой виострю товариша…»
Ой виострю товариша,
Засуну в халяву
Та піду шукати правди
І тієї слави.
Ой піду я не лугами
І не берегами.
А піду я не шляхами,
А понад шляхами.
Та спитаю в жидовина,
В багатого пана,
У шляхтича поганого
В поганім жупані.
І у ченця, як трапиться,—
Нехай не гуляє,
А святе письмо читає,
Людей поучає.
Щоб брат брата не різали,
Та не окрадали,
Та в москалі вдовиченка
Щоб не оддавали.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«По улиці вітер віє…»
По улиці вітер віє
Та сніг замітає.
По улиці попідтинню
Вдова шкандибає
Під дзвіницю, сердешная,
Руки простягати
До тих самих, до багатих,
Що сина в солдати
Позаторік заголили.
А думала жити…
Хоч на старість у невістки
В добрі одпочити.
Не довелось. Виблагала
Тую копійчину…
Та пречистій поставила
Свічечку за сина.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Ой сяду я під хатою…»
Ой сяду я під хатою,
На улицю гляну,
Як то тії дівчаточка
Без своєї Ганни,
Без моєї Ганнусеньки
У хрещика грають.
І граються невесело,
І не так співають
Дівчаточка. А моєї
Голубки немає.
У свекрухи десь воркує.
Мене виглядає.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Закувала зозуленька…»
Закувала зозуленька
В зеленому гаї,
Заплакала дівчинонька —
Дружини немає.
А дівочі молодії
Веселії літа,
Як квіточки за водою,
Пливуть з сього світа.
Якби були батько, мати
Та були б багаті,
Було б кому полюбити,
Було б кому взяти.
А то нема, сиротою
Отак і загину,
Дівуючи в самотині,
Де-небудь під тином.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]