Твори в п'яти томах. Том 1

Шевченко Тарас Григорович

21 декабря 1845, Выонища

ТРИ ЛІТА

І день не день, і йде не йде,

А літа стрілою

Пролітають, забирають

Все добре з собою.

Окрадають добрі думи,

0 холодний

камень

Розбивають серце наше

І співають амінь,

Амінь всьому веселому

Однині до віка.

І кидають на розпутті

Сліпого каліку.

Невеликії три літа

Марно пролетіли...

А багато в моїй хаті

Лиха наробили.

Опустошили убоге

Моє серце тихе,

Погасили усе добре,

Запалили лихо,

Висушили чадом, димом

Тії добрі сльози,

Що лилися з Катрусею ¹

В московській дорозі.

Що молились з козаками

В турецькій неволі ².

І Оксану ³, мою зорю,

Мою добру долю,

Що день божий умивали...

Поки не підкрались

Злії літа та все теє

Заразом украли.

Жаль і батька, жаль і матір,

І вірну дружину,

Молодую, веселую,

Класти в домовину,

Жаль великий, брати мої!

Тяжко годувати

Малих діток неумитих

В нетопленій хаті,—

Тяжке лихо, та не таке,

Як тому дурному,

Що полюбить, побереться,

А вона другому

За три шаги продається

Та з його й сміється.

От де лихо! от де серце

Разом розірветься!

Отаке-то злеє лихо

Й зо мною спіткалось:

Серце люди полюбило

I в людях кохалось,

І вони його вітали,

Гралися,

хвалили...

А літа тихенько крались

І сльози сушили,

Сльози щирої любові;

І я прозрівати

Став потроху... Доглядаюсь,—

Бодай не казати.

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії ⁴...

І засохли мої сльози,

Сльози молодії.

І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,-

І не плачу, й не співаю,

А вию совою.

Отаке-то! Що хочете,

То те і робіте:

Чи голосно зневажайте,

Чи нишком хваліте

Мої думи,— однаково

Не вернуться знову

Літа мої молодії,

Веселеє слово

Не вернеться... І я серцем

До вас не вернуся.

І не знаю, де дінуся,

Де я пригорнуся,

І з ким буду розмовляти,

Кого розважати,

І перед ким мої думи

Буду сповідати?

Думи мої! літа мої,

Тяжкії три літа!

До кого ви прихилитесь,

Мої злії діти?

Не хилітесь ні до кого.

Ляжте дома спати...

А я піду четвертий год

Новий зустрічати.

 Добридень же, новий годе,

В торішній свитині!

Що ти несеш в Україну

В латаній торбині?

«Благоденствіє, указом

Новеньким повите».

Іди ж здоров, та не забудь

Злидням поклонитись.

22 декабря 1845, Вьюнища

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,