Твори в п'яти томах. Том 1

Шевченко Тарас Григорович

За нас розп’ятого на древі,

І всіх апостолів святих,

Петра і Павла особливе,

Ми розрішаємо гріхи

Святою буллою ⁹ сією

Рабині божій...»

«Отій самій,

Що водили по улицях

В Празі позавчора;

Отій самій, що хилялась

По

шинках, по станях,

По чернечих переходах,

По келіях п'яна!

Ота сама заробила

Та буллу купила —

Тепер свята!.. Боже! боже!

Великая сило!

Великая славо! зглянься на людей!

Одпочинь од кари у світлому раї!

За що пропадають? за що ти караєш

Своїх і покорних, і добрих дітей?

За що закрив їх добрі очі

І вольний розум окував

Кайданами лихої ночі!..

Прозріте, люди, день настав!

Розправте руки, змийте луду,

Прокиньтесь, чехи, будьте люди,

А не посмішище ченцям!

Розбойники, кати в тіарах

Все потопили, все взяли,

Мов у Московії татаре,

І нам, сліпим, передали

Свої догмати! Кров, пожари,

Всі зла на світі, войни, чвари,

Пекельних мук безкраїй ряд...

І повен Рим байстрят!

От їх догмати і їх слава.

То явна слава... А тепер

Отим положено конглавом ¹⁰:

Хто без святої булли вмер,—

У пекло просто; хто ж заплатить —

За буллу вдвоє, ріж хоч брата,

Окроме папи і ченця,

І в рай іди! Конець концям!

У злодія вже злодій краде,

Та ще й у церкві. Гади! гади!

Чи напилися ви, чи ні

Людської крові?.. Не мені,

Великий господи, простому,

Судить великіє діла

Твоєї волі. Люта зла

Не дієш без вини нікому.

Молюся, господи, помилуй,

Спаси ти нас, святая сило,

Язви

язик мій за хули

Та язви мира ізціли.

Не дай знущатися лукавим

І над твоєю вічно-славой,

Й над нами, простими людьми!..»

І плакав Гус, молитву дія,

І тяжко плакав. Люд мовчав

І дивувався: що він діє,

На кого руку підійма!

«Дивіться, люде: осьде булла,

Що я читав...» — і показав

Перед народом. Всі здрогнули:

Іван Гус буллу розідрав!

Із Віфліємської каплиці

Аж до всесвітньої столиці¹¹

Луна, гогочучи, неслась.

Ченці ховаються... Мов кара,

Луна в конглаві оддалась,—

І похилилася тіараї

Зашипіли, мов гадюки,

Ченці в Ватікані,

Шепочеться Авіньйона ¹²

З римськими ченцями.

Шепочуться антипапи ¹³,

Аж стіни трясуться

Од шепоту. Кардинали ¹⁴,

Як гадюки, в’ються

Круг тіари. Та нищечком,

Мов коти, гризуться

За мишеня... Та й як паки?

Однієї шкури

Така сила... а м’ясива!!!

Аж здригнули мури,

Як згадали, що у Празі

Загелкали гуси ¹⁵

Та з орлами летять биться...

Конглав схаменувся,

Зібрав раду. Положили

Одностайне стати

Против Гуса. І в Констанці

Всіх ворон скликати! ¹⁶

Та стерегти якомога

І зверху, і здолу,

Щоб не втекла сіра птаха

На слав’янське поле.

Як та галич поле крила —

Ченці повалили

До Констанця; степи, шляхи,