Твори в п'яти томах. Том V
Шрифт:
У кабіні панувала цілковита тиша. Пам’ятаю тільки спотворене гримасою жаху обличчя Стенуа, що сидів напроти мене.
І враз до нас долинуло неясне гоготіння, що поволі гучнішало, перетворюючись на скреготливий гуркіт. Це наближалася вода, яку викинув з океану удар землетрусу. Вода мчала на суходіл.
Я озирнувся: на обрії виросла величезна водяна стіна, що швидко посувалася до нас, збільшуючись на очах і заповнюючи собою весь навколишній простір. Здається, я крикнув:
< image l:href="#"/>— Вода!..
Але мого голосу ніхто не чув, бо цієї секунди ракетоплан
Світло Комети, що рівно лилося до того крізь верхні ілюмінатори, миготіло тепер, мов оскаженілий промінь прожектора, пронизуючи кабіну то зверху, то знизу, — і нарешті погасло зовсім. Замість нього крізь скло ілюмінаторів пробивалося ледве помітне зеленкувате блимання.
“Ракетоплан мчить десь у глибині хвиль уздовж суходолу”, — подумав я.
Стрілки, що освітилися на циферблаті мого годинника, показували одинадцяту годину і сорок хвилин. Наближався час другого вибуху, сильнішого ніж перший.
У напівтемній кабіні я помітив, що Стенуа, махаючи рукою, щось кричить. Я нахилився вперед, силкуючись почути його голос, але цієї миті щось важке сильно вдарило мене по голові, перед очима пропливли вогняні стріли, різкий біль вибухнув у потилиці. Останнє, що я бачив, — бліде обличчя Жанни, яка повернулася до мене.
Більше я не пам’ятаю нічого…
…Я опритомнював наче після тяжкої хвороби. Свідомість поверталася помалу. Мені здавалося, що мене кидає з боку на бік, що я, обернувшись на маятник, гойдаюсь величезними розмахами, підвішений на еластичній пружині. Розмахи ставали все менші й менші, поки перетворилися на легкі приємні похитування. Я почував, що лежу на чомусь м’якому.
Я насилу відкрив очі і зараз же заплющив їх, засліплений яскравим денним світлом. Ласкавий голос проказав біля мене:
— Заспокойтеся, все минуло. Ви в цілковитій безпеці.
Це був голос Жанни. Я задоволено всміхнувся і боязко розплющив очі. Так, Жанна сиділа поруч мене, я лежав на м’яких пневматичних подушках у невеликій довгастій кімнаті. Коло вікна за столом сидів професор Пелюзьє і щось писав. Еміль Стенуа стояв позаду і гортав книжку.
Професор обернувся, його обличчя освітила лагідна усмішка. Він сказав:
— Як бачите, всі ми живі і навіть скоро досягнемо мети нашої подорожі.
— Хіба… — хотів спитати я.
Але Жанна затулила мені рот ніжною пахучою рукою:
— Мовчіть, вам не можна розмовляти. Я зараз розповім вам усе. Ви знепритомніли перед другим ударом. Важіль, зламавшись, ударив вас по голові. Ракетоплан витримав усі випробування, і хвиля винесла його в глиб суходолу, за триста кілометрів від місця нашої стоянки. Там нас відшукав розвідувальний ракетоплан, висланий Комітетом з Москви до Австралії через Південну Америку та Антарктику. Він підібрав нас, і тепер ми летимо над Антарктикою. Ви були весь час непритомні. Все минулося, товаришу Троянов, Землю врятовано.
Так ось чим пояснювалося легке похитування, яке я відчув, опритомнівши. Ми летіли в ракетоплані.
“Отже, ми летимо над Антарктикою, — подумав я. — Але ж її немає — її викинуто в космічний простір?..”
Ніби відповідаючи на мою думку, професор Пелюзьє підійшов до вікна і сказав:
— Ми летимо над полярною областю, правдивіше, над тим, що раніше було Антарктикою. Тепер тут суцільний океан. Вода Тихого та Атлантичного океанів ринула з півночі у величезну прірву, що утворилася тут, і заповнила її.
Я хотів підвестись, але не зміг. Жанна зрозуміла мене:
— Ви хочете подивитись? Зараз я допоможу вам.
Вона обережно підняла мої плечі й голову до ілюмінатора над кріслом. Крізь товсте скло було видно безмежний океан, по якому котилися величезні хвилі з сивими гребенями. Так ось яка тепер Антарктика! Я багато разів пролітав раніше над її віковічними льодами. Тепер їх не було… Тепла океанська вода ще не встигла замерзнути. З часом, мабуть, тут застигнуть нові льоди. А тепер — вода, вода, безкраї хвилі потурбованої стихії!..
Я втомлено відкинувся знову на подушки.
— Може, ви хочете послухати, що діється в світі? — спитала мене Жанна.
Я слухняно кивнув головою. Жанна натиснула на кнопку радіоприймача. Знайомий голос диктора продовжував почату фразу:
“…залишилося на своєму місці. План інженера Андрєєва був цілком правильний. Вибухами викинуто в космічні простори Антарктику. Землетрус, який виник після вибухів, спричинився до великого руйнування тільки в південній півкулі — до тропіка Козерога. Комета відходить до сузір’я Столової Гори. Землю врятовано. Увага! Припущення астронома Бермігтона справдилося. Земля втратила свого супутника — Місяць. Сила притягання Комети зірвала з орбіти Місяць і захопила його в полон. Астрономічні обсерваторії Південної півкулі, які спостерігали небесні явища в ніч проти 22 червня, встановили, що Місяць, зірвавшись з своєї орбіти, з шаленою швидкістю полетів до ядра Комети. Через деякий час Місяць зник з поля зору телескопів, віддаляючись в напрямі ядра Комети. Незабаром астрономи побачили на ядрі Комети, яка віддалялася в космічний простір, величезний вогняний спалах. То Місяць упав на Комету, залишивши на диску ядра Комети яскраву вогняну пляму. Увага! Від розвідувального ракетоплана Л-306, надісланого з Москви через Південну Америку та Антарктику до Австралії, одержано повідомлення про долю пілота Троянова та експедиції професора Пелюзьє, що вилетіла 21 червня на ракетоплані С-218 з островів Фалкленд на північ. Увага! Ракетоплан С-218 зазнав аварії і примушений був знизитися біля бухти Бланка. Пілота і пасажирів океанські хвилі винесли в глиб суходолу, де їх помітив і забрав ракетоплан Л-306…”
Я нетерплячим рухом руки попросив вимкнути репродуктор. Усе минулося. Життя тече далі. Несподівано я відчув, що дуже втомився і хочу спати. Солодка млость розливалася по всьому тілу.
Я всміхнувся і заплющив очі.
ТАЄМНИЦЯ ЙОГО СУПУТНИКІВ
Власне, у цьому не було нічого дивного. І все ж таки, коли аналізатори “Зеніта-1”, неквапливо й ритмічно клацаючи металевими клавішами, вперше відстукали рівні рядки цифр, ніхто не зміг стримати розчарованого зітхання. Навіть Командир, не кажучи вже про Штурмана, Лікаря й Фізика. Штурман уголос переклав ці цифри на звичайну людську мову: