Українофобія: «П'ята колона» та її ляльководи

Ппродовж всієї своєї історії Росія проводить щодо України агресивну імперську політику. Варто лише згадати руйнацію Києва ордами московського князя Андрія Боголюбського, знищення Січі, зруйнування Батурина, Валуєвський та Емський укази, окупацію УНР, репресії, Голодомор та насильницьку русифікацію. Ця політика Росії не змінюється, незалежно від форми правління та ідеологічних пріорітетів Кремля. Проти України з однаковою ненавистю боролись і російські царі, і генеральні секретарі, і президенти.

Триває російська агресія і сьогодні. Однак, це вже не прямі військові дії. Ця війна інформаційна, економічна та політична.

Щодня ми стаємо свідками, як кремлівські агітатори здійснюють атаки на українську державність, територіальну цілісність, нашу культуру, мову та національну пам'ять. Мета імперської Росії — утримати під контролем свідомість українців, посіяти в наших душах сумніви та неприязнь до української незалежності, нав'язати пієтет до російської культури і держави.

Окрім цієї артпідготовки, проти України ведеться справжня політична агресія. І ведеться вона «п'ятою колоною» — політичними силами, які діють в українській полiтиці, чітко керуючись вказівками Кремля. Партія регіонів, комуністи, соціалісти, вітренківці та ціла низка промосковських угрупувань легально й нелегально з дня в день своїми політичними діями підривають основи української державності.

Для того, щоб перемогти ворога, треба добре розуміти його мотиви, стратегію та тактику. Саме цій проблемі присвячена книга талановитого публіциста, історика та громадського діяча Віктора Рога «УКРАЇНОФОБІЯ: «П'ЯТА КОЛОНА» ТА ЇЇ ЛЯЛЬКОВОДИ». Збірка не лише спонукає задуматися, але, що важливо, мобілізує до конкретної дії. Ця праця без сумніву має стати настільною книгою кожного патріотичного політика в Україні. Віктор Рог дає чіткі, іноді різкі, але завжди переконливі відповіді на складні запитання, пов'язані з імперськими посяганнями Росії щодо нашої держави. Автор викриває антиукраїнські дії кремлівських агентів й закликає до активного опору явній і прихованій окупації України.

Переконаний, що книга Віктора Рога допоможе широкій українській громадськості відповісти на запитання «хто є хто» в українській політиці. І це є вагомим кроком у напрямку посилення відпорності українського суспільства до імперських впливів Москви та очищення нашого політикуму від проросійського лоббі.

Андрій Парубій,

народний депутат України

В боях за захист української мови вже зламано багато списів і наламано багато дров. На 16 році незалежності актуальність теми, навіть у порівнянні з тими часами, коли ще Верховною Радою УРСР було прийнято недолугий Закон про мови, не зменшилась. Професійні захисники української мови, як і професійні борці за державність мови російської шукають і знаходять безліч аргументів і наводять безліч прикладів на користь своєї позиції. Поки ми цю болючу тему заговорюємо, інші народи діють, вбачаючи, і не безпідставно, в мові механізм здійснення своїх стратегічних геополітичних планів та захисту національних інтересів.

Спробуємо торкнутися цієї теми під дещо незвичним ракурсом, виходячи з кількох тез. Теза перша полягає в тому, що українську мову, на відміну від, скажімо, російської, жодна інша держава, окрім України, не буде ні захищати, ні розвивати, ні берегти. Відповідно один із сенсів української національної державності саме й полягає в тому, щоб захищати нашу мову, культуру, традицію, а отже й національну етнічну самобутність. Тим більше, що загроза є очевидною.

«З метою зміцнення державності, національної безпеки і престижу Російської Федерації, її повноправного входження до світового політичного, економічного і культурного простору, розвитку інтеграційних процесів у Співдружності Незалежних Держав» Уряд Російської Федерації 29 грудня 2005 року затвердив федеральну цільову програму «Російська мова» (2006–2010 роки).

Про що ж ідеться в цьому документі, яку мету ставить ця програма, які засоби задіяні для реалізації проекту? І яким чином він стосується України? Як інформацію для роздумів, аналізу й безпосереднього висновку вважаємо за доцільне навести кілька фрагментів з тексту програми.

Усвідомлюючи, що в сьогоднішніх умовах мова поширює кордони держави ефективніше, ніж військо, творці програми ставлять за мету «збільшення кількості осіб, проживаючих в державах — учасниках СНД і країнах Балтії та вивчаючих російську мову і культуру Росії, відповідно з 45 до 90 процентів і з 15 до 40 процентів; розширення об’єму телерадіовіщання російською мовою в державах — учасниках СНД і країнах Балтії з 45 до 90 процентів; збільшення кількості учасників міроприємств, пов’язаних з російською мовою, літературою і культурою Росії, які проводяться в державах — учасниках СНД і країнах Балтії, з 45 до 90 процентів; збільшення кількості учасників міроприємств, пов’язаних з російською мовою, літературою і культурою Росії, котрі проводяться в зарубіжних країнах, з 5 до 25 процентів; збільшення кількості і чисельності громадських організацій і об’єднань за рубежем, в діяльність котрих входить популяризація російської мови, і культури Росії, з 15 до 40 процентів».

Автори програми посилаються на Послання В.Путіна Федеральним Зборам РФ від 25 квітня 2005 року, в якому поставлена задача «формування єдиного економічного, гуманітарного і правового простору СНД, оскільки Росія зв’язана з колишніми республіками СРСР… єдністю історичної долі, російською мовою і великою культурою». Перекладаючи цю вказівку загальнозрозумілою мовою, виходить, що Москва поставила за мету відновлення російської імперії, інакше як трактувати єдиний «економічний, гуманітарний і правовий (!!!) простір».

Фінансування програми передбачає видатки в сумі 1300 мільйонів рублів, зокрема «на забезпечення ефективного функціонування російської мови як основи розвитку інтеграційних процесів в СНД — 402,5 мільйони рублів.»

Чи не з цього рядка урядового російського документу проходить фінансування різноманітних проросійських організацій та партій, які з піною навколо рота, доводять необхідність запровадження «другої державної»? Чи не на реалізацію цієї програми спрямовані «інтеграційні» дії депутатів, які голосують за це питання на «регіональному» рівні?