Українські народні казки
Шрифт:
— А чому ж не зумію? — каже дівчина. — Раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму.
Ото прийшли додому, де та жінка жила. Жінка й каже:
— Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й вечір нагрій окропу, вилий у корито і борошенця туди всип, і замішай, — тільки гляди мені, щоб не гаряче було, тільки тепленьке. Та не бійся, що б не бачила, що б не чула, — стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позлазяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір. Ти нагодуй їх, то вони
Дівчина сказала:
— Добре, паніматко, так буду робити, як ви мене навчили.
Увечері дівчина хутенько затопила піч, приставила окропу, нагріла трохи, повиливала в корито, борошенця туди всипала й замішала. Стала на норозі, двічі свиснула, — як почали злазитись гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, та кожне до корита, понаїдались усі та й порозлазились.
І так цілий рік дідова дочка там служила і робила те, що їй хазяйка казала, а як кінчився рік, то та жінка й каже дівчииі:
— Ось що, дівчино: оце вже сьогодні рік, як ти в мене. Коли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то як хочеш: ти мені добре робила, спасибі тобі.
Дівчина подякувала хазяйці за хліб, сіль і за все і сказала:
— Хочу додому, — спасибі вам, паніматко!
Хазяйка й каже їй:
— Піди ж вибери якого хочеш коня й воза.
А сама наготувала повнісіньку скриню всякого добра, дала їй і випровадила з лісу. Тоді попрощалася, — сама вернулась додому, а дівчина поїхала собі.
Їде дідова дочка повз ту піч, що вона мазала, коли гляне — аж повнісінька піч пиріжків. От піч і каже:
— Дівонько-голубонько, на тобі оці пиріжки за те, що ти мене прибрала — спасибі тобі!
Дівчина подякувала, і тільки що під’їхала, а пиріжки так і пороснули у возик; піч заслонилась, а дівчина поїхала далі.
їде та їде, коли дивиться — аж біжить собака і несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шліфоване. Як тільки прибігла до возика, та й каже:
— На тобі, дівонько-голубонько, за те, що ти мені у великій пригоді стала!
Дівчина взяла, подякувала і поїхала далі, радіючи.
От їде — і так їй схотілося пити! Вона й подумала: «Заїду до тієї кринички, що я чистила, то, може, там нап’юсь". От заїхала, дивиться — аж повнісінька криничка води, аж через верх ллється, а біля неї стоїть золоте барильце й кухлик. І каже криничка:
— Напийсь і собі набери барильце й кухлик візьми!
Стала та дівчина пити — а вода така добра, що й зроду такої не пила. Набрала вона повнісіньке барильце додому та й кухлика не забула. І поїхала далі.
Коли стоїть яблунька — і така хороша, що не можна й сказати: на ній яблучка срібні та золоті, і рясно-рясно! От яблунька й каже:
— Дівонько-голубонько, на тобі ці яблучка за те, що ти мене обчистила, обполола.
Дівчина
— Ідіть, тату, забирайте добро!
Вийшов дід із хати, дивиться, аж дочка його. Він зрадів, побіг до неї та й каже:
— Де ж ти, дочко, була?
— Служила, тату, — каже дочка. — Зносьте добро!
А добра ж то — повнісінький віз, іще й намисто товсте! Стали зносити — то те гарне, а те — ще краще!
Побачила баба, що стільки дідова дочка навезла усякої всячини, і напалася на діда:
— Веди та й веди і мою дитину, куди свою водив! Ото як докучила дідові, щодня це кажучи, — сказано, заздрість бабу взяла, — то він і сказав:
— Нехай убирається, поведу.
Попрощались, і пішов дід з бабиною дочкою. Зайшли у ліс, дід і каже:
— Іди ти, дочко, а я вернусь додому.
— Добре, — відказала бабина дочка.
І розійшлися: дівчина у ліс пішла, а батько додому.
Іде бабина дочка великим лісом, коли стоїть у бур'яні яблунька та й каже:
— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, то я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина відказала:
— Оце чорт не видав, буду руки каляти. Ніколи мені!
Іде бабина дочка далі, коли стоїть криничка, така зарощена, та й каже:
— Дівонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, я тобі у великій пригоді стану!
— Оце лиха година! Мені треба йти скоренько, — сказала та дівчина та й пішла далі.
Ото йде повз ту піч, а піч і каже:
— Дівонько-голубонько, обмаж мене, я тобі у великій пригоді стану!
— Та нехай тебе лиха година маже, не я буду мазати! — сказала бабина дочка, дуже розсердилась і пішла далі.
Коли це біжить собака — така погана, що гидко й глянути, та:
— Дівонько-голубонько, обчисть мене, оббери реп’яхи на мені,— я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина поглянула та й каже:
— Оце, бісів батько тебе не видав, така погана, а щоб я коло тебе руки каляла. А щоб ти не діждала! — і пішла бабина дочка далі, лаючись.
Зустрічає її та сама жінка, що дідова дочка у неї служила, та й каже:
— Здорова була, дівчино!
Дівчина відказала:
— Доброго здоров’я, тіточко!
— Куди ти йдеш? — спиталася жінка.
А бабина дочка й каже:
— Та йду, тіточко, щоб де найнятися.
А жінка каже:
— Наймись у мене, дівчино!
— Добре, тітко, — каже дівчина. — А яке ж у вас діло?
— Та в мене діло невелике, дочко, аби ти зуміла робити, — сказала жінка.
— А чому не зумію, — відказала дівчина. — Ви мені раз розкажете, а вдруге сама знатиму.