Украинская революция (1917-1921)
Шрифт:
Це викликало великий неспокій у штабі Ковенка, куди мене знову викликали. В штабі знову розпоряжався помічник начальника штабу, бо начальник штабу ще не повернув, адреси його не знали і сильно боялися, шо він забитий. Серед тріскоту крісів, вибуху шрапнелів та гранатів у помешканню штабу йшла нарада Ковенка та Жуківського з якимись ще невідомими мені людьми, з яких одного обдертого та стомленого представили мені, як нового команданта Богданівців.
Нарада сконстатувала трагічний стан Києва, бо наші нічю відійшли до Києва I., залишивши Київ II, і тільки держалися на Кадетському Шосе [39] ,
39
(36) Кадетське шосе – зараз Повітрянофлотський проспект (прим. упорядника сайту).
Мене спитали, чи я можу негайно вирушити до Посту Волинського ліквідувати там ворожу групу та підперти контр-акцію правого крила. Я просив тільки змінити мою варту у Державнім Банку та гайдамаків на відтинку Школи Сліпих, який я заняв самочинно, щоб підперти Полуботківців і забезпечити Державний Банк. Зміну для Державного Банку призначено від Слобідського Коша. По одержанню наказу, задержав мене на хвилинку Жуківський та, передавши чек на одержання для полку грошей, дав устний наказ у разі повного розпорошення Київської залоги, що в цій надзвичайно тяжкій ситуації можливе, почати переформування полку десь на Волині, може і в часі походу, з тим, щоби до часу продовжувату боротьбу, спираючись на сільське населення.
Заки йшла зміна та збори, вислав я кінну розвідку, яка виявила, що по Бульварі пройти не можна, бо він сильно обстрілюваний, головно з панцирпотягу, який від Києва II. веде боротьбу з нашими батеріями, що під Собором Володимира, та розбиває будинок Грушевського, який уже горить.
Отже, лишився шлях Львівською вулицею, яким полк і пішов. Шкода було дивитись на те, що лишилося з полку: це був, просто кажучи, тільки обоз з невеликою вартою. Верхові виїхали вперед, а в масі йшло не більше півтора сотні людей, стомлених, вичерпаних і торохкотіли – вози, вози, вози.
На Софійській Площі, коло самого Богдана, стріляли гармати під орудою полковника Алмазова і Великий Гетьман своєю булавою ніби вказував напрям, куди стріляти: туди на схід за Дніпро!
Львівська вулиця майже не була обстрілювана, кулі ізза Дніпра завивали десь високо, перелітаючи в напрямі Володимирського Собору; позаду на Печерську гуло пекло крісової стрілянини.
Вулиця повна людей. Цікаві вистоюють майже у кожній брамі, дехто питає, чи це вже початок відвороту "військ Центральної Ради" і лише від небагатьох чуєш українську мову та стурбовані запити: "Невже ж наші відходять"?...
Бувші касарні Луцького полку – повні війська, – ситі, виспані, молоді пики, дехто жартуючи підходить до стомлених, виснажених гайдамаків та питає: "Ну, що, мабуть вже досить? доборолися?"... Це "невтральні" Сердюки, – улюбленці тих, хто їх формував.
Ми радо стрільнули б у них зі скорострілів, але їх набагато більше як нас, а до того в нас ще спішне завдання.
Ідемо далі і заки минемо перехрестя шосе і старо-житомірського шляху, щоб не було несподіванок, їду до касарень бувших залізничних курінів, бо там Бельгійські панцирники. Авта гудуть, випробовують машини, провіряють пристрої скорострільних та гарматних веж, набирають бензину, все у строгім поготівлю. Старшина на всі мої запити відповідає ляконічно: "Підготовлюємось до бою".
Ліс перед Святошином занятий сторожею польських формувань, які ставляться до нас неворожо; розпитують та співчувають.
Від ліса вислані верхові з одною сотнею, 42 людей, просто в напрямі на Пост Волинський, з якого раз у раз гупає гармата, а решта полку й обоз йдуть на Борщагівки (підгородні села) в обхід Посту Волинського, але поява нашої кінноти викликала те, що ті відділи (щось коло 100 люда), які були захопили гавбицю та лякали вогнем Київ, утікли і Пост Волинський був вільний. Гірше зі зв'язком на правому крилі: його команди не знайшли мої стежі, вони лише донесли, що коло залізниці б'ється якийсь полк імени Грушевського та рештки кінного полку Вільна Україна і що Сердюки, чи то знову прихиляються до "нейтралітету", чи то просто розбирають коні та тікають.
Так і довелося заночувати в Борщагівці, бо гайдамаки були стомлені безсонною нічю і попередніми днями бою та переходом по важких дорогах.
Ще в ночі мої стежі донесли, що полк Грушевського знявся з позиції, а Сердюки розбіглись.
Тому, ще досвіта, відіслав я весь свій обоз до Білгородки, наказавши стати за Ірпинем, а сам з охороною виїхав до Києва, довідатись, що робити далі. Зі сторони Києва щось було підозріло тихо; тільки крісові постріли чути невпинно.
_____________________________________________________________________
VI. Відворот на Житомир-Коростень. Формування Запорозького Загону. Настрій по селах на шляху. Порядок демобілізації Південно-Західного російського фронту
На шляху до Святошина величезний рух: їдуть вози, окремі гармати, групи озброєних і неозброєних людей, нарешті з 50-60, обдертих, частинно поранених вояків проходить у повному порядку та голосно співають "Ще не вмерла Україна". Це недобитки Богданівського полку. Питаю: "в чім справа?" Кажуть, "наказ відходити на Ігнатівку". Дальше гурток козаків зі старшиною. Теж відходять на Ігнатівку. Посилаю взад до полку наказ вислати квартирієрів до Ігнатівки, але сам вперто їду вперед.
Минаю "Сирецький Військовий Табор". Якийсь гурток Січових Стрільців з порожнім возом вертає до Києва. Кажуть, забули, не розумію що, в касарні та треба взяти. Їду з ними, але коло "Скакового Круга" нас зустрічає хтось крісовим вогнем. Значить справді Київ залишено, але чому ж стрілянина? Чому в боці від Політехніки бій? Очевидячки, вийшли не всі.
Шлю назад наказ відходити на Ігнатівку, але надісланий верховий хутко вертається і привозить від мого помішника Андрієнка повідомлення, що полк дістав наказ вирушити до Ігнатівки. Цей наказ доручив штаб Сердюцької дивізії. Полк негайно вирушає.
Щоби докладніше орієнтуватися, їду не "старим шляхом", а по шосе. Коло стації Святошин вантажаться на потяг дві сотні Поляків, збираючись їхати на Коростень, щоби пробитись до корпусу Довбур-Мусницького. Варту на стації перебирає від них сотня Чехів, які залишаються зовсім невтральними.
По шосе в безладі їдуть групи людей, возів і верхових. Зараз же за містом, переїхавши через Борщагівський потічок, у ліску, бачимо обичаєвий малюнок після світової війни й революції: на траві два трупи, що держать у руках карти до гри; у одного ще затиснутий ніж у кулаці. Це наслідки сварки після гри...