Украинская революция (1917-1921)
Шрифт:
За тиждень після тих подій ціла дивізія вже присягала Тимчасовому Урядові Росії і вже нібито усунено небезпеку розділу між старшинами і мужвою. Але Тимчасовий Уряд був більше ніж тимчасовий для народніх мас революційної Росії, не цілком відповідаючи їх бажанням, а ще більше тимчасовий був він для націй, поневолених Москвою.
Зерно зневіри, засіяне ранійш, росло все більше й більше. Боротьба між урядом та "Савєтом рабочіх і салдатскіх дєпутатоф" почалась в армії спершу "негласним" доглядом за старшинами, а потім постійне напруження поставило на чергу дня питання про явну офіційну контролю роспорядків і вчинків командного складу. Як
Ріжноманітною була їх структура в ріжних частинах армії: в одних вибирали від кожної частини по одному старшині та по декілька рядовиків; останніх пропорційно до складу частини, чи з огляду на скількість її адміністративних одиниць, чи з огляду на число людей; в інших вибирано певну скількість осіб від кожної частини, незважаючи на їх ранги; в третіх з'їзд представників від частин, вибираних ріжноманітним способом, вибирав з-поміж себе виконавчий орган, який залишився після закінчення з'їзду, як комітет.
Отже, склад комітетів, як видно, був дуже ріжноманітний, майже випадковий. Одиноке, що було спільне для всіх, це переважаюча більшість мужви, а не старшин. Треба додати, що старшини, які попали до комітетів, ділились на три категорії: випадкових, що в більшости нудилися своїм перебуванням у комітеті, погорджували своїми співпрацьовниками рядовиками, саботували чи зовсім не являлися на засіданнях. Демаґоґів, що робили кар'єру на комітеті не тільки своїм підходом під тодішні настрої, а навіть своєю більшою революційністю, ніж сама революція, виносячи найбільше необгрунтовані резолюції і попихаючи маси на дикі й жахливі вчинки.
І невеличку кількість таких старшин, що щиро пішли за революцією, шукаючи в комітетах можливости порозуміння з масами.
Із розвитком революції старшинство все то менше оставалось у складі комітетів, чимраз більше відходило від інтересів мас, займаючи майже вороже до них становище.
У середині самих комітетів йшла велика діференціяція. Невиразні з початку комітети, що їх метою була тільки охорона нез'ясованих для мужви завойовань революції, від так же нез'ясованих контрреволюційних спроб, які уявляли собою старшини, з розвитком революції стали установою мовляв виразно парляментарною з боротьбою партійних груп у нутрі, причому найбільше впливовими спершу були соціялісти-революціонери, що кинули гасло "земля та воля", а потім і вони мусіли відійти на друге місце, віддаючи перше большевикам.
Таким робом, комітети були складним антагоністичним колективом у свойому нутрі без виразної назовні програми.
Треба ще зазначити, що поведінка комітетів і їх діяльність була дуже імпульсивна й дуже нервова. Вояцькі елементи в комітетах дуже легко піддавались впливам, демаґоґії й провокації, тому й важко було що-небудь будувати на їхніх рішеннях.
Ми вже зазначили на початку, що комітети зразу стали в різку опозицію до командування й між ними почалась боротьба за впливи та владу.
Ніколи ніякими наказами не удавалось розмежувати функції цих двох сил.
Накази, які видавало командування, не виконувались масами без контрасиґнати комітету; знову ж командування саботувало комітетські постанови, а якщо виконувало під загрозою сили, то виконувало здебільша погано та лише формально.
Такий розріз був на руку тим, кому не залежало на істнуванні та цілости російської армії.
Автор цих рядків був із самого початку революції вибраний мужвою до дивізійного комітету Туркестанської дивізії та поважно поставився до своїх обов'язків, не приєднуючись до ніяких зі старшинських груп і залишився в комітеті аж до відокремлення Українців від III. Сибірського корпусу. Тому довелось йому взяти участь у діяльности комітетів у корпусних та армійських з'їздах і добре познайомитись із настроями тих нових кермуючих військовим життям установ, які себе вважали відпоручниками "Савєта салдатскіх і рабочіх дєпутатоф". Це знову збільшило прірву між старшинами та рядовими російської армії, бо старшини, як урядовці Тимчасового Російського Уряду, мусіли виконувати його накази, які звичайно були протилежні дорученням "Савєта раб. і сал. дєп".
Ще більший розрив у російській армії виринув після невдалої виправи Корнілова проти революційного Петрограду.
У підготовці тієї виправи взяв участь так званий "Офіцирський професійний союз".
Ініціятиву до цього союзу дала певна група старшин, яку зорганізував полковник Новосільців, бувший член першої Російської Думи – партійна людина, що належав до К. Д. партії.
Союз мав нібито захищати професійні інтереси старшин і нібито мав об'єднувати військових професіоналів, але в нього увійшли майже самі старшини резерви, які і на думці не мали продовжувати після війни свою професійну діяльність.
Отже, сам голова "Союзу" старшина запасу полковник Новосільців і його активні члени взяли активну участь у рядах тих військ, що йшли на Петроград, а тим самим скомпрометували все старшинство перед масами мужви, шо була за "Савєтом рабочіх і салдатскіх дєпутатоф".
У цій колізії дуже оригінальне було становище свідомих Українців.
Вони не були за Тимчасовим Урядом, бо вважали своєю владою Центральну Раду, але комітети категорично зачислювали останню тільки до філій ненависного їм уряду – певної відміни вияву буржуазної стихії.
Тому Українці стояли самі поміж тими двома змагаючимися силами й мусіли в своїй єдности шукати порятунку.
Українці в складі корпусу, на початку революції, не творили своїх окремих військових організацій на зразок комітетів, тільки поодиноко входили як виборні до складу їх, причому не було майже жадного російського комітету, в якому не було б декількох Українців. Якраз оте почуття територіяльної спільности, яке спонукало вояків Українців шукати поради у "своїх" старшин, а старшин, головно тих, які хотіли та вміли жити спільним життям з масами, шукати підпори у "своїх" рядовиків; це почуття причинилося до творення українських гуртків типу "землячества", з невиразними завданнями, головно культурного характеру.
Ці гуртки заклалися в кінці березня та початках квітня 1917 року. Глухо відгукувались поміж гуртками чутки про утворення уряду на Україні, деколи надходили українські часописи, яких не дуже то пускали на фронт, а з розкладом серед російського війська збільшувався неспокій за рідний край, загрожений і війною, і бандами дезертирів, та мимоволі виринала думка про необхідність свойого власного українського війська.
Гуртки почали відчувати необхідність ширшої організації.
Вже в квітні, в окремих частинах, вибрано для керування справами гуртків ради в складі голови, його заступника, секретаря, скарбника та культурного інструктора. Діяльність цих рад координувалася в обсягу дивізій тими членами з Українців загальних дивізійних комітетів, які випадково туди попали, на них же покладено обов'язок допомагати радам частин.