Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Ешкилев Владимир Львович

Стор. 163: Не сумуй, (Грице =>) Грицю, не сумуй.

Стор. 170: Він не повернувся до Палацу Дожів, а наказав відвезти його через браму Святого

Фоми до заміської (віли =>) вілли, розташованої на Фельтринській дорозі.

Стор. 170: До бібліотеки вів таємний хід, який починався далеко за мурами (віли =>) вілли, серед виноградників, у непримітному гроті.

Стор. 171: Потім засунув на місце шафу і перевірив, чи не підслуховує хтось із боку внутрішніх приміщень (віли =>) вілли.

Стор. 178: Григорію воно здалося круглим циферблатом, на якому, показуючи за чверть третю, застигли стрілки (напомажених =>) гвардійських вусів.

Стор. 183: Та відповіла йому довгим (пристрастним =>) пристрасний поцілунком.

Стор. 186: Усі (сбірі =>) сбіри і поліційні агенти підкуплені.

Стор. 191: Якщо будеш верещати, (заклеємо =>) заклеїмо тобі рота.

Стор. 192: Ми коритимемось її волі, як корились би волі (Той =>) Тої, на плечах Якої ти подолав мовчання часу і мовчання смерті.

Стор. 204: Тепер сину капітана здалось, що він лине (звідкісь =>) звідкись здалеку, з-за меж того темного гірського громаддя, що оточувало освітлений вогнищем майданчик Відьминого лазу.

Стор. 227: Тобі ще (придеться =>) прийдеться зрозуміти, що для служіння рідній землі не треба нікуди нізвідки переходити.

Стор. 233: Накресливши такі небуденні плани, Клементина (випорхнула =>) випурхнула з кімнати, а за нею рушили служниці із залишками бульйону.

Стор. 235: Її вродливе (обличя =>) обличчя зблідло, а очі палали передчуттям уранічої насолоди, межової для дітей Єви.