В країні дрімучих трав
Шрифт:
Думчев просив, щоб Поліна Олександрівна читала Дарвіна і Фабра. Треба виконати просьбу Думчева. Побувати в бібліотеці, взяти книжки Дарвіна і Фабра. Хоч би погортати.
Як часто буденні, дрібні події, звичайні предмети викликають у людині найхимерніші зіставлення. І я спробував тут-таки, негайно, зібравши й зосередивши свої думки на всіх деталях справи, розв’язати якимсь несподіваним, незвичайним ходом загадку. Дарма! Все це нічого, анічогісінько не дало.
— Годі! — сказав я сам до себе. — Я стомився.
ЗНАЙШОВ!
Я
Я йшов до бібліотеки. Який щедрий, привітний ранок! Небо високе, блакитне, глибоке; барви квітів у палісадниках яскраві. Колір листя на деревах густо-зелений. А вітрець — зеленаво-голубий: перш ніж прилетіти в місто, вітрець змішав пахощі степових трав з запахами моря.
Але цього радісного ранку я не міг позбутися свідомості своєї безпорадності: не прочитав обгорілої записки, не зрозумів я й тих двох мікрозаписок, які випадково попали до мене. Так я й поїду в Москву з тривогою на душі.
Та ось і бібліотека. Безліч дерев’яних колон, а над ними дах з несподівано гострим шпилем і флюгером… Неначе архітектор уже почав зводити будинок, а потім передумав змінив свій попередній проект.
Кому не знайоме почуття — позволікати, затягти розставання з благородною й розумною книжкою. Чи не тому, і я, перш ніж здати книжки, присів на стільця і заходився гортати обидва томи Фабра “Інстинкт і звичаї комах”, а потім заглибився (в котрий раз!) в перегляд багатотомного Дарвіна.
Шелестіли газети в руках у читачів. Біля бар’єра, де відбувалася видача книжок, двоє дівчат тихо перемовлялись: “Треба читати критичні статті… Бєлінський… Добролюбов… Чернишевський. Що раніше читати?”
Час було здати книжки, сказати бібліотекареві, що я виїжджаю, взяти заставу, попрощатися й піти. Але я зволікав. Дивився на розгорнуті сторінки, думав про випадковість у житті людини, розглядав обличчя читачів. З веселим або нудьгуючим виглядом вони складали або розкладали загальні зошити, ручки, здавали або брали книжки і поволі або швидко йшли з бібліотеки, приходили. Мою увагу привернуло рухливе й тонке обличчя юнака в окулярах, що сидів навпроти мене. Біля нього на столі було багато різних книжок. Він то починав читати одну, потім відкладав її, брався до іншої. З того, як змінювався вираз його обличчя, я намагався здогадатись, які книжки він читає. Ось він мрійливо замислився. “Це він читає Олександра Блока, — вирішив я: — “Я знаю, Ти прийдеш. Літа минають марно”… Юнак відклав книжку, і я побачив на корінці: “Вступ в історію географії рослин”. Тут-таки я звернув увагу на зосереджений вираз обличчя іншого юнака, що на ріжку стола читав якусь книжку з нескінченними примітками й посиланнями: він раз у раз гортав книжку, заглядав на останні сторінки й знову продовжував читати. Мабуть, він читає історію фізики або хімії. Проходячи повз нього, я впізнав рядки з “Євгенія Онегіна”, видання Академії наук, том VI.
Цим двом, очевидно, дуже хотілося поговорити. Але, щоб не порушувати тиші читального залу, вони кидали один одному записки. Листувались.
Я вже стояв біля бар’єра, здавав Дарвіна і Фабра, одержував заставу і, дивлячись на азартне листування юнаків, спитав:
— А чи є в бібліотеці що-небудь про листування Дарвіна і Фабра?
— Ні, листування такого немає. А ось є ще одна книжка: Легре “Життя натураліста Фабра”.
Стоячи біля бар’єра, я почав гортати томик. І побачив: листи Дарвіна і Фабра! Виявляється, Дарвін листувався із своїм сучасником Фабром. Листування!
В обгорілій записці лишилися слова: “читайте… Дарвіна і Фабра”. Яке ж слово згоріло? Яке слово поставити між словами “читайте” та “Дарвіна і Фабра”? Слід поставити одне слово — “листування”! Все зрозуміло: “Читайте листування Дарвіна і Фабра”. Так! Така книжка є в бібліотеці Думчева, вона лежить на видноті!
Але що, що саме підкаже мені листування двох чудових учених дев’ятнадцятого століття?
Лист Дарвіна до Фабра був датований січнем 1880 року. Отже, це було за три роки до смерті Дарвіна. Я почав читати листа. Він мене вразив.
Листа було присвячено практичній перевірці питання: чи є в комахи чуття орієнтування на місцевості?
В листі було розроблено своєрідне завдання: як збити бджолу з того шляху, яким вона інстинктивно летить до свого гнізда?
Дарвін писав:
“Дорогий сер!
Дозвольте мені запропонувати вам одну думку в зв’язку з вашою чудесною розповіддю про знаходження комахою своєї оселі. Треба віднести комах у паперових трубках на сотню кроків у напрямку, протилежному тому, куди ви маєте намір зрештою принести їх. Але перш ніж повернути назад, треба вмістити бджіл у круглу коробочку, яку можна обертати навколо осі з великою швидкістю спочатку в одному напрямку, потім в іншому так, щоб на якийсь час позбавити їх чуття напрямку. Цей дослід спав мені на думку, коли в “Подорожах Врангеля по Сибіру” я прочитав про чудову здатність самоїдів триматися обраного напрямку в тумані під час мандрів по ламаній лінії серед торосів.
Ч. Дарвін”.
Великий учений розробив стратегічне завдання заплутати, перехитрити бджолу, збити її з шляху, щоб вона не знайшла свого вулика.
Виконати це завдання повинен був Фабр.
Отже, Дарвін і Фабр обирають одну мету, об’єднуються в одному завданні: збити з пантелику бджолу. Дарвін і Фабр увійшли в змову проти бджоли.
Фабр старанно готується.
Він організує своєрідну колонію земляних бджіл. Для кращого виконання завдання придумує спеціальний хитрий пристрій.
Бджіл позначено фарбою. Вмістивши бджіл у наглухо закриту трубку, Фабр ішов з нею щоразу далі від їхнього гнізда.
В найнесподіваніших місцях він кружляє, заплутує сліди, крутить закриту трубку із бджолами. Потім він відкриває її.
Бджіл випущено на волю. І вони знаходять правильний шлях, благополучно повертаються додому. Щоправда, не всі, але більшість.
Тоді Фабр задумує іншу операцію: вже не на відкритій місцевості, а в найскладніших природних умовах — у густому лісі, серед чагарників і ярів.
Наслідки ті самі! Бджоли знову перехитрували Дарвіна і Фабра: вони знаходять шлях до своєї оселі.
Отже, Фабр пересвідчився, що бджоли мають чуття напрямку. Один з вечорів свого життя Фабр називає “вікопомним”.
Того дня, 6 травня, у нього в кабінеті вийшла з кокона самка метелика сатурнії плодової, або великого нічного павиного ока.
Кабінет Фабра перетворився, як він розповідає, на “печеру чаклуна”: темної ночі, в бурю, в негоду, крізь хащі лісу сюди прилітали метелики-самці. Вони билися в шибки, в двері, заповнювали кімнати. Без кінця летіли, летіли сюди!