В країні дрімучих трав
Шрифт:
— Так! Так! — радісно казав Калганов. — А тепер не так. Подивіться!
Дуже обережно, спокійно, тихо і дбайливо допомагав він Думчеву, так зворушливо, як допомагають дитині.
Десь грюкнули
Потім знову тишу порушили тихі голоси фізика та його асистента. Вони неголосно перемовлялися.
— Мікрони… цифра… мінус… Ступінь… А коли вони замовкли, тиша стала ще напруженішою.
У траві під вікном голосніше засюрчали коники, і ящірка підставила свою жовто-буру спинку променеві, ковзнула, зникла.
Раптом легкий вітрець сколихнув завіску. і по кімнаті пройшов м’який, ледь-ледь вогкий запах трави. Він ковзнув по наших обличчях. І тієї ж хвилини зламалася тиша.
Думчев раптом підвівся. Він щиро і ясно всміхнувся, подивився на нас.
— Ось! — скрикнув він радісно. — Дивіться ж!
Перед нами мінилися барви в тому ж поєднанні, як і там, у Країні Дрімучих Трав.
За допомогою Калганова Думчев склав з привезених зразків те дивовижне поєднання барв, яке виблискувало в нього на огорожі з тендітного матеріалу — з крилець метеликів.
— Ось! Ось! — повторював Думчев, і очі його ясно і сміливо дивились на нас.
Фізик довго придивлявся, щось підраховував і почав диктувати цифри асистентові. При цьому він сказав:
— Закріпіть… це поєднання, цей візерунок…
Перед нами лилися яскраві барви, вони розцвітили палату. Кольори мінилися, змішувались і вже неможливо було відокремити їх один від одного. Кольори соромливі і боязкі переходили в сильні, бадьорі; кольори мрійливі з’являлись на мить і розтавали, щоб перетворитися на гарячі, урочисті й величні.
В тиші розливалась світлова музика, лунала велична й урочиста, ясна і горда симфонія кольорів і барв.