Війна світів
Шрифт:
— То й добре. Оце моя кімната… Тут і вкладайтесь.
— Але як можу я спати? Коли я засну — він утече. Е, та хай йому грець!
— А як ваша рана? — спитав Кемп.
— Пусте, — подряпина і трохи крові. О Боже, як я хочу спати!
— То чого ж не лягаєте?
Невидимець, здавалось, дивився на Кемпа.
— Тому, що не хочу, щоб мої ближні зловили мене, — повільно відповів він.
Кемп здригнувся.
— Та й дурень же я! — стукнув кулаком по столу Невидимець. — Сам же й навів вас на цю думку!
XVIII.
Хоч і поранений був Невидимець, хоча і виснажений, але не повірив Кемпові, що тут він у безпеці. Він оглянув обидва вікна спальні, підняв штори і відсунув клямки, аби пересвідчитись, що в разі чого й справді можна втекти через вікно. Ніч була спокійна й тиха, над пагорбами світив молодик. Потім Невидимець перевірив замок на дверях спальні, двері до туалету і до ванни, впевнюючись, що при потребі він зможе й цим шляхом скористатися. Нарешті він заявив, що кімната його цілком задовольняє. Стояв він біля каміна, і Кемп почув, як Невидимець позіхає.
— Шкода, що я не можу розповісти вам усього зараз же. Адже я зовсім знесилився. Це, звісно, диво неймовірне. Це жахливо. Але повірте, Кемпе, це цілком можливо, незважаючи на всі аргументи, що ви наводили вранці. Я зробив відкриття. Я хотів зберегти його тільки для себе, але це немислимо. Мені потрібен спільник. І ви… ми зможемо зробити таке… Але хай уже завтра. А зараз, Кемпе, я мушу заснути, або я помру.
Стоячи посеред кімнати, Кемп дивився на одяг, над яким не було голови.
— Я, певно, залишу вас, — сказав він. — Але це й справді неймовірно… Ще кілька таких фактів, які перевертають догори дном всі мої теорії, і я збожеволію. Але це таки Дійсність!.. Чи не треба вам ще чого?
— Тільки почути “на добраніч”, - сказав Гриффін.
— Що ж, на добраніч, — промовив Кемп, потиснув невидиму руку і боком рушив до дверей.
Раптом халат швидко підійшов до нього.
— Ви зрозуміли мене? — спитав халат. — Жодних спроб перешкодити мені або затримати мене! Інакше…
Кемп трохи змінився на виду.
— Я, здається, дав вам слово, — сказав він.
Кемп тихо зачинив за собою двері, і враз у замку крутнувся ключ. Поки він стояв з виразом німого подиву на обличчі, почулися швидкі кроки до дверей туалетної кімнати, що теж були замкнені на ключ. Кемп ляснув себе рукою по лобі.
— Чи не сплю я? Це світ збожеволів чи я? Він засміявся й поклав руку на замкнені двері.
— Якийсь привид вигнав мене з моєї власної кімнати! Він вийшов на сходи, обернувся і ще раз глянув на замкнені двері.
— Факт, — мовив він, доторкаючись пальцем до гулі на потилиці. — Факт незаперечний, але…
Кемп безнадійно похитав головою, повернувся і пішов униз.
В їдальні він засвітив лампу, вийняв сигару і почав походжати по кімнаті, час від часу то вигукуючи якісь слова, то немовби сперечаючись сам із собою.
— Невидимий! — сказав він. — Але хіба ж можлива невидима тварина! В морях — можлива. Там їх тисячі, мільйони! Всі маленькі, мікроскопічні істоти… нарешті, медузи… В морі невидимих істот більше, ніж видимих! Про це я ніколи не думав раніше… Та й у ставках теж. Всі ці крихітні організми, які живуть у ставках, — шматочки безбарвного, прозорого слизу. Але в повітрі… Ні! Цього не може бути! А чому зрештою не може? Навіть людину із скла і то було б видно…
Кемп глибоко замислився. Три сигари білим попелом розсипались по килиму, перш ніж знову почувся його голос. Та й то Кемп тільки вигукнув. Тоді він перейшов до своєї приймальні і запалив газ. Кімната ця була невеличка. Оскільки доктор Кемп не практикував, в ній лежали газети. Валявся там і недбало розгорнутий останній ранковий номер. Кемп схопив його, перебіг очима і заходився читати про “Надзвичайну історію в Айпінзі”, яку в Порт-Стоу так завзято переповідав Марвелові матрос.
— Закутаний! — вигукнув Кемп. — Перевдягнений! Переховується зі своєю таємницею! Ніхто, здається, не знає про нещастя, яке спіткало його. Що ж у нього, чорт забирай, на думці?
Кемп кинув газету й почав нишпорити очима.
— Ага! — сказав він і взяв нерозгорнену ще “Сент-Джемс газет”. — Зараз дізнаємось про всю правду, — мовив доктор Кемп і розкрив газету. В очі йому впало кілька шпальт. “Ціле містечко в Сассексі збожеволіло!” — стояло в заголовку.
— Боже! — вигукнув Кемп, жадібно читаючи скептичну розповідь про відомі вже нам учорашні події в Айпінзі. Над цим звітом було передруковано й повідомлення з ранкової газети.
Доктор Кемп перечитав його ще раз. “Біг по вулиці, завдаючи ударів на всі боки. Джеферс у непритомному стані, містер Гакстер дуже постраждав… І досі не може розповісти, що він бачив. Повибивані вікна. Уся ця незвичайна історія, можливо, й вигадана, але вона занадто цікава, щоб її можна було не надрукувати”. Кемп жбурнув газету і безтямно втупився перед собою. “Мабуть, вигадка”, - подумав він.
Потім знову схопив газету й знову перечитав.
— Але до чого тут той зайда? Якого біса ганявся він за тим заблудою?
Кемп важко сів на хірургічне крісло.
— Він не тільки невидимий, — сказав доктор, — він ще й божевільний! Маніяк!
Коли бліде проміння світанку змішалося зі світлом лампи та сигарним димом, Кемп усе ще походжав по їдальні, намагаючись зрозуміти незбагненне.
Він був занадто збуджений, щоб спати. Коли сонні слуги зійшли вниз, вони застали господаря в їдальні і подумали, що це в нього від перевтоми. Він дав їм незвичайний, але виразний наказ подати в кабінет сніданок для двох, а потім сидіти собі внизу. А сам і далі все ходив по їдальні, доки не принесли ранкові газети. Понаписувано там було багато, тільки мало що заслуговувало на увагу: власне, тільки підтвердження вчорашнього і дуже невміло викладене повідомлення про події в Бердоці. Звідси Кемп довідався про те, що трапилось у “Веселих крикетистах” і дізнався про людину на ім’я Марвел. “Він примусив мене бути при ньому цілу добу”, - заявив Марвел. Було додано деякі подробиці до айпінзької історії, а саме про розірваний телеграфний дріт. Але все це зовсім не пояснювало, що спільного між Невидимцем і бродягою, бо містер Марвел не сказав нічого ні про книжки, ні про гроші, якими були напхані його кишені. Скептичне ставлення до подій уже зникло, і ціла зграя репортерів і просто цікавих взялася за розслідування цієї справи.
Кемп уважно перечитав усі повідомлення до останнього рядка і послав покоївку купити всі ранкові газети, які тільки вона зможе дістати. Він жадібно прочитав і їх.
— Він невидимий! — сказав Кемп. — І, судячи з газет, гнів його стає манією. Що тільки він зможе накоїти! А зараз він тут, нагорі, вільний, мов вітер. Що його робити? Чи можна назвати зрадою, якщо я… Авжеж ні!
Кемп підійшов до маленького, захаращеного столика в кутку і почав псати записку. Не дописавши, він розірвав її і написав іншу. Тоді перечитав і задумався. Нарешті узяв конверт і написав адресу: “Порт-Бердок, полковникові Едаю”.