Варфоломієва ніч
Шрифт:
Так от. Поки Тетяна Горошко впливала на підсвідомість виборця шляхом шрифту, звідкілясь іздалеку повернувся Адам Васильович (правда ж, дивне поєднання імені та по батькові? Річ у тім, що в далекому поліському селі, де народився наш опонент, точніше, опонент нашого молодого героя, всі були або Адамами, або Василями) Колосальний (це прізвище дали односельчани його предкові за особливу любов до сала).
Адам Васильович Колосальний повернувся звідкілясь іздалеку не сам, а з групою крутих іміджмейкерів, які через два дні в народі отримали назву шарамижників.
Група шарамижників вела досить дивний,
З часу приїзду шарамижників у виборчій кампанії Павла Івановича Печеніга стали траплятися різні дивні випадковості. Ну, наприклад, приїжджає наш молодий герой у село, де вчора були розклеєні афіші-оголошення, а у клубі – ні душі. Туди-сюди, а виявляється, оголошень ніхто не бачив. Пізніше Варфоломійович з'ясує, що назирці за білою «Волгою» або малиновою «Победою» їздять непримітні жигулята і старі опелята і педантично здирають оголошення. Коли дедуктивний метод старого солдата дійшов до цього, були відразу застосовані контрзасоби. Біля кожного оголошення майже цілодобово чергували свідомі пенсіонери та їхні люблячі онуки.
Дуже швидко шарамижники відмовилися від цієї тактики і стали працювати вишуканіше.
На зустрічах стали з'являтися, так би мовити, нестандартні, а точніше, провокаційні запитання. Ну, про те, що він має любовний зв'язок із журналісткою, а любовний зв'язок без штампу в паспорті – це аморалка.
Чи такі запитання: а чому це ви проводите свою кампанію на ізраїльські гроші? А як ви збираєтеся відновлювати роботу цукрового комбінату? Будь ласка, з подробицями. А-а! Не знаєте! То який з вас депутат! А де ви були, коли ми тут боролися за незалежність? А-а, в столиці? То й шмаляйте у свою столицю! І таке інше. Причому головне не саме запитання, а інтонація, з якою воно ставиться. А інтонація в людей-запитувальників була правильною. Правильною з погляду психологічного стану нашого молодого героя.
Було й таке: приїздить Павло Іванович до села на зустріч, а у клубі сидить три чоловіки. Що таке?
– А в нас, – кажуть три чоловіки, – півтори години тому закінчилася зустріч з Колосальним, тож народ не хотів чекати на наступну.
Перший раз це здалося прикрою випадковістю. Зате на другий раз стало зрозуміло, що це витончена тактика підриву противника.
А це, я вам скажу, так розхитує і без того підірвану нервову систему нашого молодого героя! Він змарнів, схуд, зблід. Щоправда, в тій країні пострадянського простору, про яку йде мова, дуже люблять мучеників. Тож мученицький імідж був не найгіршим серед інших іміджів Печеніга.
Нервова ситуація спричинила до того, що нашому молодому герою знову став ввижатися отой невидимий персонаж, який набував різних форм. Останнім часом він з'являвся у вигляді Лілі Кисіль, доньки двірника, що вселився в кімнату дяді Борі і тьоті Рози, коли вони від'їхали, точніше, коли вони були змушені від'їхати до Ізраїлю. Ви пригадуєте, дорогі друзі, мою обіцянку розповісти детальніше про це дівчисько, яке отруювало дитинство і юність нашого молодого героя?
Ось і настав час для цієї оповіді.
Дядя Вася – Василь Петрович Кисіль – був дядько небалакучий і суворий. Він мав товсту шию і великий кулак. Він дуже не любив Ідею Іванівну. «Інтелігенція вс…та» – так «лагідно» називав він її.
Ліля належала до дівчат того типу, яких називають видрами: худа, аж синя, вічно розпатлана, замурзана, з чорними нігтями і препаскудним характером. Щодо Лілі можна сказати, що вона мала дві особливості: ненаситний апетит і своєрідну допитливість. Перше спричиняло катастрофічне зменшення обсягу і кількості харчової продукції на кухні у всіх мешканців комунальної квартири. А друге полягало в тому, що вона, стоячи навшпиньках на ванні, дуже любила підглядати за сусідами крізь віконце до туалету.
І ось нашому молодому героєві не пощастило: він став об'єктом обожнювання Лілі Кисіль. Вона переслідувала його з тією настирністю, з якою дівчатка, що належать до категорії «видр», гойдаються на гойдалці, несамовито розхитуючись, або п'ють залпом із пляшки ситро, або зі злістю топчуть ногами щойно вибудуваний акуратним хлопчиком палац із піску.
Я зовсім не осуджую таких дівчаток. Як не дивно, з них виростають прекрасні молоді леді з чудовими манерами і вишуканим смаком. Це одна із загадок природи.
Так от. Ліля Кисіль переслідувала свого сусіда по комунальній квартирі Павлика Печеніга. Час від часу у своєму портфелі він знаходив записки: «Я тібя люблю» або «Жду тібя сіводня возле тувалєта в 12 часов (ноччу)». Це довело його до того, що він став боятися вночі виходити в туалет, а вдень – у під'їзд. Він боявся лишатися сам удома. Він боявся дивитися на інших дівчат, бо ревнива Лілька відразу карала свою конкурентку – викидала її портфель на смітник чи пускала плітку про те, що в тої під платтям повно бородавок і таке інше.
Переслідування з боку майбутньої леді закінчилося лише тоді, коли Ідея Іванівна, про все здогадавшись, здійснила шалений потрійний обмін квартири.
Проте Ліля Кисіль надовго, як ми вже пересвідчилися, відбила у Павла Івановича охоту до жіночої статі і любовних справ.
Заради справедливості скажемо, що «не все так погано в нашому домі». Адже, аби не Ліля Кисіль, невідомо, чи дочекалася б його Тетяна Горошко, створена спеціально для нього.
Чому це ми так захопилися цим далеким від теми персонажем? Ага. Бо на другому турі виборів Павла Івановича Печеніга йому стала ввижатися Ліля Кисіль. Вона з'являлася несподівано в залі серед виборців – трохи доросліша, проте все ще видра, і кричала: «Павлік, я тібя хачу!»
Павло Іванович розумів, що це не насправді. Що це нерви. Але нічого не міг із собою вдіяти. Він обривав промову на півслові й розгублено дивився в зал. Це справляло не найкраще враження на присутніх.
А почалося все з того, що на зустрічах серед записок виборців він став регулярно знаходити папірчик: «Я тібя хачу!»
Психологічний удар був розрахований дуже точно. Якби така записка потрапляла до Васнєцова-Паваротті на концертах, його б, звичайно, це тільки надихало. Варфоломійович щоразу спльовував би з огидою і відразу ж забував про писульку. А Павло Іванович страждав.