Вбивці на борту
Шрифт:
— Отак! Коли вони наблизяться метрів на сто, трохи загальмуєш. — І підкинув гранати у руці.
Все сталося в одну мить: Мортон загальмував, з машини переслідувачів пролунали дві довгі автоматні черги, потім він почув вибух і краєчком ока побачив колесо, яке само по собі котилося по шосе.
Американець знову дав газ. Раптом він відчув, як тіло Кертіса навалюється на його плече. Глянувши в обличчя канадця, побачив тоненьку цівку крові. Кертіс був мертвий: куля влучила в скроню.
Мортон зупинив машину край дороги, за півмилі од верфі. Хвилину постояв, вдивляючись у лице друга, який щойно врятував його від
Яхта була готова до відплиття, і агента ніхто більше не переслідував. Через годину, у відкритому морі, Мортон побачив вузький силует американського есмінця…
Звіт про прес-конференцію Мортона надрукували всі провідні газети країни. Державний департамент змушений був надіслати урядові Трухільйо ноту протесту з вимогою розшукати й суворо покарати всіх винних у викраденні професора Хесуса де Галіндеса. Домініканський посланник у Вашінгтоні був оголошений «персоною нон грата».
Та водночас по дипломатичних каналах Трухільйо повідомили про те, що американський уряд не надає «справі Галіндеса» великого значення.
Відчувши підтримку Вашінгтона, Трухільйо повівся зухвало. Він не відповів на ноту Сполучених Штатів і в свою чергу оголосив американського посла «персоною нон грата». Містеру Стівенсу довелося залишити країну.
Отже, злочинець Трухільйо тоді ще був потрібний Сполученим Штатам.
А Хесус де Галіндес? Його доля так і лишилась невідомою.
СЛІДИ ВЕДУТЬ ДО МЕКСІКИ
14 жовтня 1963 року в Алжірському кварталі Парижа було проведено поліцейську облаву. Першу протягом багатьох місяців, але вона не була чимось винятковим. На той час, коли в Алжірі вирувала боротьба за свободу і незалежність, тут майже щоночі ревли сирени поліцейських автомобілів і «танцювали» гумові палиці. Згодом до облав вдавалися не так часто; вони мали місце лише з нагоди чергового замаху на генерала де Голля або приїзду до міста важливого іноземного гостя. В таких випадках поліція звичайно заарештовувала «в інтересах безпеки» кількасот чоловіків і жінок даного кварталу, тримала їх в ув'язненні кілька днів і зрештою після перевірки випускала на волю. Крім тих, кого шукали за старі гріхи.
Саме такою була і облава 14 жовтня 1963 року. Загони поліцаїв у старомодних французьких сталевих касках зігнали докупи мешканців кількох будинків, перевірили їхні посвідчення, перетрусили злиденні помешкання. А почалося все з анонімного телефонного дзвінка. Незнайомець повідомив чергового офіцера управління поліції, що в Алжірському кварталі переховується шість африканців, які планують замах на президента де Голля. Те туманне і, як згодом виявилося, з потаємною метою зроблене попередження підняло на ноги понад двісті ажанів, десятки поліцейських агентів.
Проте облава ніяких результатів не дала. Лише в барі на Рю Лапеврер стався випадок, який, здавалося, не мав ніякого зв'язку з причиною поліцейської облави. П'яний чолов'яга в морській робі відмовився пред'явити документи поліцаєві Журдену. Аби не викликати зайвого галасу, Журден заспокійливо поплескав його по плечу й потягнувся до його кишені, щоб витягти з неї паспорт. Але матрос швидким рухом ударив його по руці. В ту ж мить п'яний опинився в залізних обіймах двох Журденових
Сніг? — запитав він, глянувши на моряка.
Той мовчки знизав плечима. Журден обережно розв'язав мішечок і взяв на палень трохи білої речовини, схожої на свіжий сніг. Журден понюхав її, обережно торкнувся кінчиком язика і задоволено кивнув головою. Речовина, безперечно, була наркотиком.
— Кокс [7] чи героїн? — звернувся поліцейський до моряка, але той уперто мовчав.
— Нічого, в лабораторії ми це швидко з'ясуємо! — пробурмотів Журден і наказав одному з своїх колег відвести затриманого. Всім упало в вічі, що тепер моряк поводився чемно, не чинив ніякого опору, навіть не лаявся. Вій посміхався, коли його заштовхували до поліцейської машини, і можна було подумати, що він якраз і мав на меті потрапити з своїм мішечком до рук поліції.
7
Кокаїн (жарг.).
Торгівля наркотиками — найпоширеніший злочин, з яким боролася в той час паризька поліція. Не дивно, що начальник відділу комісар Монтеро дуже зрадів, коли до нього привели матроса. Дрібні гендлярі, що торгували сигаретами з маріхуаною або понюшками кокаїну, щодня потрапляли в тенета поліції, але це не допомагало виявити постачальників наркотиків і ватажків контрабандистських зграй. Жоден торговець не знав свого постачальника в обличчя, а його прізвища — й поготів. Що ж до шефа «підприємства», то про нього вони мали таке ж уявлення, як про таємниці конструкції французької атомної бомби. Тим-то вважалося великим успіхом, коли до рук поліції потрапляла людина з обізнанішої категорії посередників у контрабандній торгівлі наркотиками.
Комісарові Монтеро не було ще й тридцяти років, і він лише кілька місяців працював у будинку на набережній Орфевр — головній квартирі паризької кримінальної поліції. Що він робив доти, не знав жоден з його теперішніх колег. Подейкували, ніби він був офіцером контррозвідки в Іноземному легіоні. Дехто твердив, начебто Монтеро належав до особистої охорони президента, але всі погоджувались на тому, що комісар — надзвичайно вправний криміналіст.
Перш ніж розпочати допит, Монтеро підсунув чоловікові в морській робі сигарети, а тоді, гортаючи паспорт, запитав:
— Вас звуть Самі Кхурі? Це ваше справжнє ім'я чи тільки за паспортом?
Матрос слухняно кивнув:
— Справжнє. Паспорт не підроблено. Я народився в Джіджеллі, в Алжірі, 26 грудня 1929 року. Все це ви легко можете перевірити. Моя сім'я й тепер ще живе в Джіджеллі.
Комісар Монтеро недбало відсунув паспорт убік. В ту мить йому було байдуже, як насправді звуть матроса і чи справді його паспорт не підроблений. Хай називає себе, як хоче, аби тільки розповів усе, що знає про торгівлю наркотиками та її організаторів.