Вежа блазнів
Шрифт:
— Vanitas vanitatum, Рейнмаре! Суєта суєт і всяко єсть суєта! Не будь запальним, гнів таїться в грудях дурнів. Запам'ятай — melior est canis vivus leone mortuo, краще живий собака, ніж мертвий лев.
— Бо що?
— Якщо ти не відмовишся від дурних планів помсти, то загинеш, бо ці плани для тебе — певна смерть. А мене, навіть якщо не вб'ють, то знову засадять у в'язницю. Але цього разу не на відпочинок у кармелітів, а до льоху, ad carcerem perpetuum [236] . Або на довголітнє in pace [237] у монастирі, що вони вважають ласкою. Ти знаєш, Рейнмаре, що це таке — in pace? Це поховання живцем. У підземеллі, у тісній келії, такій низькій, що там можна тільки сидіти, а в міру накопичення екскрементів треба дедалі більше гнути спину, щоб не шкребтися тіменем об стелю.
236
На вічне ув'язнення (лат.).
237
Умиротворення («в мирі», лат.).
— Що є для тебе смердючим? — обурився Рейневан. — Трагічна смерть мого брата?
— Обставини, за яких вона сталася.
Рейневана заціпило, він замовк і відвернувся. Якийсь час Рейневан дивився на Самсона-вернигору, який сидів на пеньку. «Самсон виглядає якось інакше, — подумав він. — Щоправда, фізіономія, як і перше, кретинська, але щось у ній змінилося. Що?»
— В обставинах смерті Петерліна, — заговорив він, — немає нічого незрозумілого. Його вбив Киріелейсон. Кунц Аулок et suos complices. Ex subordinatione [238] і за гроші Стерчів. Тому Стерчі повинні понести…
238
…І його компанія. За наказом… (лат.).
— Ти не слухав того, — перебив його Шарлей, — що говорила Дзержка, твоя своячка?
— Слухав. Але значення тому не надавав.
Шарлей витягнув із саков і розкоркував бутлик, навколо запахло наливкою. Бутлика, поза будь-яким сумнівом, серед прощальних дарів бенедиктинців не було. Рейневан уявлення не мав, коли і в який спосіб демерит заволодів ним. Але підозрював щонайгірше.
— Це велика помилка, — Шарлей ковтнув із бутлика, подав його Рейневанові. — Великою помилкою є не слухати Дзержки, бо вона зазвичай знає, що каже. Обставини смерті твого брата незрозумілі, хлопче. Принаймні аж ніяк не настільки зрозумілі, щоб негайно братися за кровну помсту. У тебе немає жодних доказів вини Стерчів. Tandem [239] , у тебе немає жодних доказів вини Киріелейсона. Ба, in hoc casu [240] немає навіть передумов і мотивів.
239
Нарешті (лат.).
240
У цьому випадку (лат.).
— Що ти… — Рейневан похлинувся наливкою. — Що ти верзеш? Аулока і його банду бачили в районі Бальбінова.
— Як доказ non sufficit [241] .
— У них був мотив.
— Який? Я уважно вислухав твою розповідь, Рейнмаре. Киріелейсона найняли Стерчі, швагри твоєї любки. Щоби він схопив тебе живим. Обов'язково живим. Події в тій корчмі під Бжегом доводять це неспростовно. Кунц Аулок, Сторк і де Барби — професіонали, вони роблять тільки те, за що їм заплачено. А заплачено їм за тебе, а не за твого брата. Навіщо їм залишати за собою труп? Такий залишений на шляху cadaver [242] — це для професіоналів зайвий клопіт: загрожує переслідування, закон, помста… Ні, Рейнмаре. У цьому немає логіки ні на гріш.
241
Недостатньо (лат.).
242
Труп (лат.).
— То хто ж тоді, по-твоєму, убив Петерліна? Хто? Cui bono? [243]
— Отож-бо. Варто, справді варто над цим замислитися. Ти повинен більше розповісти мені про свого брата. По дорозі в Угорщину, звичайно. Через Свидницю, Франкенштейн, Нису й Олаву.
— Ти забув про Зембиці.
— Факт. Але ти не забув. І, боюся, не забудеш. Цікаво, коли він це помітить?
— Хто? Що?
— Бенедиктинський Самсон-Медок. У пеньку, на якому він сидить, є гніздо шершнів.
243
«Кому
Велетень схопився на рівні ноги. І знову сів, зрозумівши, що його підловили.
— Так я й думав, — вишкірився Шарлей. — Ти розумієш латину, братчику.
На очах украй здивованого Рейневана велетень відповів посмішкою на посмішку.
— Меа culpa [244] , — відповів він із такою вимовою, якій віддав би належне і сам Ціцерон. — Але ж це не гріх. А якщо й так, то хто ж sine peccato est [245] ?
— Я не назвав би чеснотою підслухувати чужі розмови, вдаючи, що не знаєш мови.
244
Моя провина (лат.).
245
Без гріха (лат.).
— Це правда, — злегка нахилив голову Самсон. — І визнав свою провину. А щоб не примножувати провин, відразу попереджу, що й перейшовши на мову франків, ви не збережете таємниці. Я знаю французьку.
— Он як, — голос Шарлея був холодний як лід. — Est-ce vrai? Справді?
— Справді. On dit, et il est verite. [246]
На якийсь час запанувала тиша. Нарешті Шарлей голосно кашлянув.
— Мовою англійців, — ризикнув він, — ти, не сумніваюся, володієш так само добре?
246
Сказане — правда (фр.).
— Ywis, — відповів, не затнувшись, велет. — Herkneth, this is the point to speken short and plain. That ye han said is right enough. Namore of this. [247] Бо навіть якби я говорив усіма мовами людськими й ангельськими, то став би я як мідь та дзвінка або бубон гудячий. [248] Тож замість хизуватися красномовством, перейдімо до справи, бо час не терпить. Я йшов за вами не для розваги, а зі страшної необхідності.
— Справді? А в чому саме полягає, якщо можна поцікавитися, ця-от dira necessitas [249] ?
247
«Слухайте, річ ось у чому, коротко й відверто мовлячи. Ви сказали достатньо багато». — Процитовано уривок із Джефрі Чосера (1340?-1400), автора «Кентерберійських оповідань». Тобто це явний анахронізм, бо перше видання «Кентерберійськихоповідань» датоване 1478 або 1479 роком, а інші тексти Чосера побачили світ аж у 1532 році.
248
Перше послання св. ап. Павла до коринтян, 13; 1.
249
Жорстока необхідність (лат.).
— Подивіться на мене уважно і скажіть, поклавши руку на серце, — ви хотіли би так виглядати?
— Не хотіли б, — роззброююче чесно відповів Шарлей. — Але ти висловлюєш претензії не за тією адресою, братику. Своєю зовнішністю ти завдячуєш безпосередньо твоїм татусеві й мамусі. А посередньо — Творцеві, хоч багато що, здається, цьому суперечить.
— Моєю зовнішністю, — Самсон не звернув жодної уваги на Шарлеїв знущальний тон, — я завдячую вам. Вашим ідіотським екзорцизмам. Набешкетували ви, хлопці, чимало. Настав час подивитися правді в очі і почати розмірковувати, як виправити те, що ви вчинили. Та непогано б подумати і про відшкодування збитку тому, кому ви його заподіяли.
— Поняття не маю, про що ти кажеш, — заявив Шарлей. — Ти, друже, говориш багатьма мовами людськими й ангельськими, але всіма незрозуміло. Повторюю: я поняття не маю, про що тобі йдеться. Клянуся всім, що мені дороге, тобто своїм старим кукурайком. Je jure ca sur mon coullon. [250]
— Скільки красномовства, скільки запалу, — прокоментував велетень. — А здогадливості ні на гріш. Ти справді не розумієш, що сталося в результаті ваших дурних заклинань?
— Я… — пробурмотів Рейневан. — Я розумію… Під час екзорцизмів… щось сталося…
250
Присягаюся на власний прутень (старофр.).