Вибух
Шрифт:
Що ж, з цим можна було поки що погодитись, то більше, що й сам Кранке не схильний був применшувати свої ділові якості.
— Так, — ствердив гауптштурмфюрер, — можете цілком покластися на мене.
— Документи “Цепеліна” в порядку?
Кранке ображено знизав плечима: про це штурмбанфюрер міг би й не запитувати.
— Що маєте на увазі? — поцікавився про всяк випадок.
— Найсекретніші… Списки особливого складу школи, агентів, яких закинули до радянського тилу, диверсантів, а надто — резидентів. Ну й решту…
Кранке кивнув: звичайно, під “рештою” Краус розуміє зразки радянських
— Усе за інструкцією. Списки резидентів та агентів, що діють у російському тилу, зберігаються в єдиному примірнику в моєму особистому сейфі. Також паролі та явки.
— Добре, навіть дуже добре, — схвалив Краус. — Гадаю, у вас нема особливих ілюзій щодо становища Бреслау?
— Ще вчора я вважав, що ми протримаємось. Але якщо Конєв прорвався до Берліна…
— Завтра чи післязавтра росіяни замкнуть кільце навколо Бреслау.
— “Цепелін” не повинен потрапити в оточення! — вирвалося в Кранке, але він одразу затнувся, подумавши, що, певно, це вже залежить не від нього, не від Крауса, не від самого Головного управління імперської безпеки, а від маневру танкістів маршала Конєва. Ця думка була настільки нестерпною, що до болю в суглобах стиснув пальці.
— Що “Цепелін”, — одізвався Краус байдуже, як на думку Кранке, навіть злочинно байдуже. — З курсантів сформуєте батальйон і передасте штабу власовців — якщо він, звичайно, є в Бреслау. Але найкращим людям треба дати справжні документи, нехай просочуються через лінію фронту, осідають у радянських містах, матимуть явки й паролі, гроші…
— Але для чого?
— Не будьте наївним, Кранке, справжні розвідники цінуються в усі часи і в усіх країнах.
Кранке підвів на Крауса очі, — здається, починав розуміти, куди гне штурмбанфюрер.
— Маєте на увазі… — почав нерішуче й замовк, бо навіть сама думка про це вважалася зрадою і каралася негайно й нещадно.
Нараз подумав: каралася… Каралася вчора, позавчора, рік тому…
А сьогодні? Коли росіяни під Котбусом і їхні снаряди вибухають на вулицях Бреслау? Недарма ж і він має документи комерсанта, що торгує будівельними матеріалами…
— Так, — повторив Краус, не відвівши очей, — справжні розвідники, професіонали, такі, як ми з вами, Пауль, цінуються завжди. Я вже не кажу про список наших резидентів у росіян… Знаєте, чого він вартий?..
Тепер Кранке зрозумів остаточно.
— Ви встановили контакти з… — Все ж не міг вимовити ці слова — “з американцями”, і додав затнувшись: — У Швейцарії? Самі?
— Ні, — похитав Краус головою, дивуючись наївності гауптштурмфюрера. — Невже ви гадаєте?..
Проте Кранке вже сам зрозумів недоречність свого запитання: спеціальний “юнкерс” і шифровка Головного управління імперської безпеки про те, що штурмбанфюрер має особливі повноваження, і керівництво особливої команди “Цепеліна” мусить виконувати всі його вказівки, — хіба цього мало?
Отже, Краус, перебуваючи в Швейцарії, діяв не на власний розсуд. І його терміновий від’їзд з Берліна після провалу операції із замахом на Верховного Головнокомандувача росіян півроку тому виявився чистим блефом, як і чутки про те, що штурмбанфюрера мали розжалувати й відправити рядовим на Східний фронт. І найкраще підтвердження цього те,
Краус помовчав: розумів, які думки тривожили гауптштурмфюрера. Що ж, зрештою Кранке має рацію, тоді, після провалу акції з Іполитовим, він, Краус, ледь утримався, врятувало лише те, що літак, який висадив агента в російському тилу, розбився і весь його екіпаж потрапив у полон. Кальтенбруннер, правда, лютував, і тільки Скорцені зміг переконати його, що обставини іноді бувають сильніші за людей, — і все ж Краус позбувся свого місця в Головному управлінні, його перекинули на рядову роботу в Швейцарію, далі від начальницьких очей, але й це вважав за велике щастя. Ще б пак: про підготовку замаху на російського Верховного знав навіть фюрер, і невідомо, як зміг викрутитися сам Кальтенбруннер…
Тоді Краус зовсім занепав духом, вважав, що все скінчилося, пішло прахом, а виявляється, навпаки. Останнім часом йому вдалося встановити контакти з одним з помічників Аллена Даллеса, співробітником Управління стратегічних служб, спритним і діловим американцем, котрий вважав, що все в житті продається, на все є ціна, і навіть на товарах, котрі сьогодні начебто не купуються, завтра можна непогано заробити. Не вилучав він із сфери зацікавлень і розвідку, Краус устиг переконатися в цьому під час бернських переговорів групенфюрера СС Вольфа з американцями про сепаратний мир — штурмбанфюрер мав нагоду кілька разів зустрітися з Етоні Хейгом, пересвідчившись, що заокеанська розвідка не шкодує грошей, коли йдеться про справді цінну інформацію.
У Швейцарії Краус навчився трохи по-іншому дивитися на події, що відбувалися в Німеччині, й тверезіше оцінювати їх. Збоку, як кажуть, видніше, — і в тому, що третій рейх доживав останні місяці або навіть тижні, Краус не мав жодного сумніву. Тепер дякував богові за те, що свого часу Кальтенбруннер розгнівався на нього: Хейг досить прозоро натякнув, що кваліфіковані розвідники завжди потрібні Америці, особливо такі, що мають досвід боротьби з червоними, отже, все залежить від самого Крауса, його енергії та бажання прислужитися Управлінню стратегічних служб.
Енергії штурмбанфюрерові не треба було позичати, бажання й поготів — в результаті довелося тимчасово залишити гостинну й ситу Швейцарію, щоб приземлитися в прифронтовому Бреслау й на власні вуха почути близький гул російських гармат. Однак Краус не втратив оптимізму — встиг відчути смак до американського розмаху й вірив: ніщо не може протистояти йому.
“Опель-адмірал” заїхав на територію стадіону, частину якого зайняла команда “Цепеліна”, — Кранке й тут устиг добре влаштуватися: будинки, що займали курсанти й викладачі, відгородили колючим дротом, і вартові охороняли в’їзд до найсекретніших об’єктів. Колись для зустрічі Крауса чи якогось іншого працівника РСХА збиралися хоча б викладачі та інструктори школи, але штурмбанфюрер повідомив ще з борту “юнкерса”: його короткочасний візит не слід афішувати, — машина зупинилася біля котеджу, де розмістилися канцелярія та особисті апартаменти шефа команди “Цепеліна”, й Краус піднявся до кімнати на другому поверсі — вдень та вночі її охороняли есесівці, бо саме тут стояв сейф з винятково секретними документами.