Викрадення в Тютюрлістані
Шрифт:
Вже сідали снідати, коли півень сказав:
— Знаєте, просто віри не йметься… Я вже собі думаю: може, все те, що було вночі, — тільки сон…
Раптом вони почули повільну ступу. Якийсь чоловік вів коня. Розгнуздав його й пустив поскубти соковитої трави на галявині. Потім підійшов до багаття й низько вклонився. Страусове перо на його капелюсі торкнулося землі. Друзі відразу запросили вершника відпочити й розділити з ними скромний сніданок.
То був один з багатьох гінців, яких розіслано вночі у всі кінці світу. Ще молодий, але з лицем аж сірим від куряви, стомленим і сумним. Навіть цікава
— По ваших обличчях видко, що ви вже знаєте… Але все одно я мушу говорити, хоч серце крається, — це мій обов’язок. Кожен може допомогти в розшуках. Викрадено королівну Віолінку, дочку короля Цинамона, нашу укохану панночку… її викрали, коли вона їхала до Тулеби. Опікувалися нею вчитель співу Доремій Бемоль і панна Кортинелла. Карета вже пересягла кордон Блаблації. Злочин вчинено тут, на вашій землі, в Тютюрлістані! Самі знаєте, дороги тут кепські… Отож колесо в кареті й поламалося, а королівна, скориставшися з цієї зупинки, вийшла нарвати квіток. Стерегли її Кортинелла й маестро Бемоль. Чари якісь на них наслано, чи що… Але вони нічого не чули й не бачили… А королівна зникла, мов у воду впала. Карету полагодили, можна їхати далі, а королівни нема. Давай її кликати: «Віоло, Віолінко!» Слуги гукають на ввесь ліс, аж луна йде. Ніхто не озивається. Трохи далі знайшли її шарф і розірвану шапочку. Там були сліди величезних підкованих чоботищ. Виходить, її вхопили не дикі звірі, а розбійники. Того ж вечора оповіщено населення всіх навколишніх сіл, на дорогах виставлено сторожу — все даремно. Ми й досі не натрапили на слід. Від Кортинеллп нічого не доб’єшся — в неї мігрень, прикладає до лоба скибочки лимона, мліє, сльози ллються, немов із пожежної помпи, а маестро Бемоль тільки водить чорними очима й теж нічого не знає, нічого не пам’ятає. Отакі охоронці! Щоб вони в юшці втопилися!
— Якщо її викрадено на тютюрлістанській землі, — мовив півень, — це загрожує нам ускладненням дипломатичних відносин.
— Я бачу, ви на цих справах розумієтесь, — шанобливо глянув на нього гонець, — Так, король Цинамон у страшеннім гніві, в королеви Цикути спазми… Всі вважають, що війна неминуча. Може, почнеться за кілька тижнів, а можливо, й за кілька днів… А скільки жертв коштував останній похід…
— Я всього лише капрал, — скромно відказав півень. — Так, справді, тяжкі часи надходять, пане офіцере.
— Капрал може мати мужніше серце, аніж дехто з полководців. Зрештою, кожен солдат носить у ранці маршальський жезл…
— Ехе-хе, — журно зітхнув півень, — але не в цьому мандрівницькому вузлику.
— Я бачу у вас на мундирі вицвілі стрічечки, а орденів дурно не дають. Якщо вибухне війна, всі будуть потрібні, надто ж ті, хто має бойовий досвід. — Гонець швидко підвівся й загнуздав коня. — Бажаю вам щасливої дороги. Бог дасть, знайдете роботу і хліб, а може, й натрапите на слід злочинців.
Гречно вклонившись, поцілував лапку Хитрусі, обійняв півня й кота.
Скочив у сідло і з копита рвонув чвалом. Вже далеко, на вершині пагорба, обернувся й махнув капелюхом.
— Ви чули… — почала Хитруся, складаючи рештки харчів.
— Пора в дорогу й нам, не гаймося!
«Може, я знайду королівну і вона мене покохає», — замріявся Мишібрат. Він зірвав жмуток трави, нишком поплював на неї і витер чоботи.
Друзі вийшли з тінистої гущавини. Далі побрались узліссям, де пахло нагрітою живицею, хвоєю, материнкою та сонцем.
Над полудень добилися до роздоріжжя. Там стояла велика дошка з недавно наклеєним оголошенням.
— Я трохи короткозорий, — морщив брови півень.
— А мені сонце сліпить очі, — викручувався Мишібрат.
Тоді Хитруся підняла мордочку й прочитала вголос:
УЧОРА ВИКРАДЕНО БЛАБЛАНСЬКУ КОРОЛІВНУ ВІОЛІНКУ
На зріст маленька, обличчя миле, очі ясні, волосся біляве, шкіра біла, як молоко. Одягнена у блакитну сукенку й золоті черевички з діамантовими пряжками. В руці віяло.
Хто знайде, хай з ласки своєї приведе її на найближчий пост королівської гвардії. Розмір винагороди не обмежений. Будь-яку інформацію буде щедро оплачено. Беру на себе спорядження добровольців, що схочуть взяти участь у розшуках.
Далі йдуть підписи, зрештою, нерозбірливі, виразно видно тільки велику тютюрлістанську печатку з короною.
— Ну, тепер ми її легко впізнаємо, — плеснув лапками Мишібрат.
— Та я королівну вже раз бачив — на параді в Блабоні, і якщо навіть її перевдягнуть, все одно вгадаю, — запевнив півень.
— Але де ж її шукати? В який бік податись?
— Вперед, просто за вітром, — потягла гострим носиком Хитруся.
Зустріч з Мозолем
Над мандрівниками шуміли величезні старі дерева, тримаючи на собі зелені арки, що терпко пахли нагрітим листям. Крізь сплетені руки-віти сіялося сонячне сяйво. Хилячи кучеряві голови, велетні зітхали й сонно гомоніли.
А далі стелились луки, де леліли майже непорушні від спеки потічки. Над ними хмари метеликів спивали мед з квіток і маяли білими та жовтими хустинками перед здивованими очицями наївних незабудок.
Ген, аж до самих стін білених хаток, тяглися побрижені вітром нивки всілякого збіжжя. Скрипіли колодязні журавлі, ліниво перегавкувалися собаки. І все навколо, повите тремтячим теплим маревом, було якесь нетривке й таке гарне, що подорожні мимохіть зупинялись і зачаровано вдивлялися в цей сонячний краєвид, який, здавалося, міг зникнути від одного подиху.
І знов заглиблювались у березові гаї, ступали на галявини, зарослі ще не розквітлим вересом, де великі жуки, сріблясті й зелені, неохоче підіймали блискучі металеві надкрилля й, висунувши прозорі плісировані крильця, відлітали, сердито гудучи на тих, хто порушив їхню дрімоту на над’їденій суниці.
— Ви знаєте, що в нас кінчаються припаси? — заговорила Хитруся. — А навряд чи ми щось знайдемо в цій глушині, — показала на довколишні ліси.
— Нічого, до кордону з Блаблацією — лише один день ходу, — махнув крилом півень.
— Значить, десь тут викрадено королівну Віолінку, — пильно розглянувся навкруг Мишібрат.
— Отож-бо і є!
Сутеніло. Коли-не-коли розлягалося кумкання деревної жабки, неначе хтось бив у маленький барабанчик.
— Знов заночуємо в лісі?
— А ти так скучив за ліжком, Мишібрате?