Вогняний вершник
Шрифт:
Світляний куб стереоекрана погас. Космонавти “Ари” почали бурхливу суперечку.
— Може, справді повернутися?
— Жоден крейсер не пройшов цієї смуги!
— Навіщо страхітливий ризик?
— Кареос наказав пробитися будь-якою ціною, — почувся голос Торріса. — Досить розмов. Готуйтеся до бою!
Усі замовкли. Магічне ім’я правителя зробило своє. Гледіс перевела подих. Крейсер “Ара” приречений. Кареос спрямував велику групу космонавтів на загибель, ніби бездушних механічних біовартових. Лише Гледіс несе в собі страшне знання причини.
Чужий крейсер наблизився, затулив собою з десяток великих сузір’їв. У променях Блакитного Світила обшивка його тьмяно переливалася темно-синіми іскрами. Торріс завмер біля пульта. Ледве ворушачи губами, сказав:
— Лівий квантогенератор — удар!
В ілюмінаторах промайнула блискавиця. Сліпучо-фіолетова, примарна, вражаюча. Компактний кулястий заряд метнувся до громади чужого крейсера. Гледіс завмерла в чеканні, не дихаючи, зціпивши кулачки біля грудей. Зараз! Що станеться?
Промениста куля зустрілася з кораблем. Вибуху не було. Заряд розплескався на міріади бризок, блакитною хвилею охопив поверхню крейсера і щез у безмір’ї простору.
— Правий квантогенератор — удар! — Вже люто крикнув Торріс.
Знову блискавиця. Знову невдача. Гледіс була вражена. Космонавти розгублено перезиралися. Нічого подібного вони не чекали. Мільярди ергів у спрямованому заряді відкидалися чужим крейсером легко, ніби шкаралупа яйця керали. Яким же полем оточили себе пірати? Де здобули таку страхітливу енергію?
— Гравітаційний промінь! — промовив Торріс серед загальної тиші. — Проти нього він не захиститься.
Наказ повис у безмовності. Ніхто не поворухнувся. Гледіс теж відчула, що якась незрима сила м’яко, проте владно охопила її тіло, змусила закам’яніти. Ні встати, ні ворухнути рукою, пі ступити кроку.
Темно-синя поверхня крейсера вже зовсім близько. Темніють гігантськими горбами якісь надбудови, оптичні отвори, мерехтять рожеві відблиски в енергорефлекторах. Екрани “Ари” згасли, замовкли сигнали двигунів, зникла вібрація.
У темній стіні піратського корабля загорівся яскраво-блакитний прямокутник шлюзу. В ньому з’явилися людські постаті, їх було троє. Вони кинулися просто в безодню космічного простору і полинули до “Ари”. Ближче, ближче. Пірати летять серед вакууму без жодних скафандрів. Вони одягнуті в легкі сріблясто-блакитні трико. Не покриті нічим обличчя, довге волосся до плечей. Дівчина уявила температуру світового простору і жахнулася. Як вони витримують?
Що це за люди? Чи, може, їй сниться? Колективний гіпноз? Чи бачить те саме Торріс? Або інші супутники?
Мабуть, бачать. Бо теж збентежені, розгублені. Всі вони не зводять поглядів з дивовижної групи. Вона все ближче і ближче. Попереду молодий прекрасний юнак. У нього фосфорично-бліде обличчя, ясно-синє волосся, очі — ніби дві зорі. Руки простягнуті вперед у пориві. Як вони рухаються, якою енергією?
— Він схожий на Горіора, — прошепотів Торріс ледве чутно. — Це вражаюче!
— Хто? — Теж пошепки запитала
— Той… перший…
— Ти знав Горіора?
— Знав. Цей пірат — точна копія героя. Якийсь жарт!
Гледіс непорушна. Тільки думка працює. Немислимо складне завдання. Чи думала вона, що її мозок прийме таке навантаження? І не лише мозок, а серце, чуття. Ось перед нею Горіор — герой мільярдів людей. Безліч юнаків та дівчат мріють стати такими, як він. І вони ж проклинають його, називаючи іншим ім’ям, ганебним прізвиськом Корсара. Як може злочин перевтілитися в таку чудову форму? Навіщо це йому? Чого він досягне, зупинивши поступ планети до щастя й добра?
Три постаті наблизилися до крейсера “Ара”, повільно полинули вздовж стін.
— Відкрити шлюзи? — Почулося запитання.
— Ні, — відповів Торріс.
Пірати зупинилися проти каюти управління, побачили крізь прозорі стіни космонавтів, привітно підняли руки вгору. Зробивши незначне зусилля, опинилися в крейсері.
Корсар усміхнувся, сказав:
— Бій скінчився. Сядьте, братове!
Гіпнотичне заціпеніння спало з космонавтів. Торріс втомлено сів у крісло пілота. Гледіс зачудовано дивилася на вожака піратів.
— Я не гніваюсь, — мовив Корсар. — Діяли не ви. Діяла воля Кареоса, закладена в вас. Маріонетковий імпульс закінчився. Тепер ви вільні. Поговоримо як брати… — Він не закінчив речення. Погляд його впав на тендітну постать дівчини. — Хто ти?
— Космолінгвіст Гледіс, — відповів замість неї Торріс.
— Гледіс, — повторив Корсар, ніби прислухаючись до мелодики ім’я. — Гледіс…
Вій довго мовчки дивився на неї. Дівчині здалося, що його очі проникають до її потаємної суті, читають усе. І не страшно Гледіс, і нема ненависті в неї до злочинного Корсара.
Тільки дитяча цікавість, ейфоричне сп’яніння небувалим враженням, жадоба нового знайомства. Геть попередні думки! Те буде потім, потім! А тепер — хай відкриється для неї новий світ — нечуваний і небачений.
Корсар чомусь засмутився, на його чолі з’явилася болісна зморшка. Він глянув на товаришів, потім перевів погляд на космонавтів.
— Познайомимося, — знову озвався він. — Я Корсар. Орана дала мені це ім’я, я з радістю приймаю його. Це — мої товариші Керра і Сано. Ми представники астероїда Свободи. Проте це вже сказав вам мій учитель.
— Чому ви зупинили крейсер “Ара”? — запитав Торріс.
— Ми не дозволимо вашій планеті контактувати з іншими світами.
— Яке право лягло в основу такої сваволі?
— Космічне Право, — просто відповів Корсар. — І не сваволя, а захист далеких світів від деспотії.
— Це егоїстичне визначення. Планета мислить інакше.
— Планета не мислить, — гірко посміхнувся Корсар. — За неї мислить правитель, а в кращому разі — групка людей. Не будемо сперечатися. Ви познайомитеся з астероїдом Свободи. Ніхто не затримає вас там. Захочете — ввійдете в Спілку Космічного Братерства. Захочете — повернетеся на свою планету. Згода?