"Володар Всесвіту"
Шрифт:
За хвилину, коли нагрілися радіолампи, на екрані інтегратора почали витанцьовувати зелені змійки. А ще через кілька секунд імла в кімнаті почала танути.
Інженер сторопіло стежив за тим, що відбувалося. Кожен предмет, кожна дрібнісінька деталь проступала в примарному сріблястосірому сяйві. Це було світло, яке ні з чим не можна порівняти: воно сприймалося як щось нереальне, химерне. І все одно Джек, навіть не встаючи з місця, міг бачити абсолютно все в кабінеті!
Погляд інженера зупинився на книжковій шафі. Всупереч сподіванням, у ній було мало технічних книг. На палітурках
— Сто чортів! — прошепотів він. — Невже бос сконструював свій «радіошолом» для…
Дивно: сама згадка про харвудівську антену викликала в Джека цілий потік думок. У пам'яті цілком виразно постав увесь день. Розрахунки, які робив інженер, пробуючи розкрити секрет конструкції Харвуда, перебігали один по одному, формули змінювалися формулами, і Джек уявляв їх так яскраво, наче перед його очима знову лежали змережані складними значками аркуші. Але й справді, і ці аркуші бачив Джек!.. Ось — пом'ятий шматок ватмана, в якому він приніс свій сніданок. У лівому горішньому кутку — невелика масна пляма. Нижче плями — перекреслена формула… Помилка?… Так, Джек пам'ятає, що формула тоді здалася йому не відповідною. Однак, слід було взяти саме її, а не оцю, що підкреслена потрійною рисою…
Напрочуд легко Джек виявив, чому його розрахунки зазнали невдачі. Він зміг би зараз точно скопіювати «радіошолом». Та водночас стало зрозумілим, що конструкцію можна значно спростити. Розрахунок має бути таким…
Джек понишпорив у кишені, шукаючи записну книжку й олівець, але з подивом відзначив, що вони йому зовсім не потрібні. Він виконував усі обчислення в думці, нічого не забуваючи. Складні формули, вивчені чверть віку тому, поставали перед очима, як на екрані. Джек бачив не тільки формулу, а навіть усю сторінку підручника, де ця формула містилась!
Інженерові стала потрібною таблиця логарифмів. І одразу ж перед ним з'явилися довжелезні стовпчики семизначних чисел. Трапилося неймовірне: таблицю логарифмів, неохоплюване уявою збіговисько цифр, Джек Петерсон міг повторити напам'ять!
Оце останнє відкриття настільки здивувало й злякало інженера, що він уже почав сумніватися: чи не сниться усе це йому і чи сповна він розуму?
Класичним способом — ущипнувши самого себе за носа. — йому вдалося встановити: ні, не спить. А ясність свідомості… О, Джек ніколи не мислив так чітко й яскраво, як зараз!.. Його пам'ять загострилася до неймовірних меж: він пам'ятав буквально все, починаючи з дитинства. Та й не тільки пам'ять. Лише тепер Джек помітив, що його нюх і слух, які зовсім притупилися останнім часом, тепер набули надзвичайної гостроти.
Джек чув запахи речей. У кімнаті пахло гнилизною, старими книжками, залізом, буковим деревом, духами «Атом», сірчаною кислотою… і цукром.
«Чому — цукром? — ошелешено думав Джек. — Адже цукор не пахне?»
Але дивно знайомий і водночас незвичайний запах бив у ніздрі тонкою відчутною цівкою. Інженер простягнув руку, і його пальці наткнулися на склянку з міцно притертою скляною пробкою.
Так, тут був цукор! Джек висипав на долоню кілька прозорих кристаликів і лизнув їх язиком.
До знайомого з дитинства смаку приєдналися
Це виходило за межі можливого. Джека била пропасниця. Він справді був у стані, близькому до божевілля, але не робив жодної спроби звільнитися від «радіо-шолома». Він жадібно поринув у дослідження, заново пізнаючи світ, який здавався вже дослідженим і вивченим повністю.
Звуки… О, увесь простір був наповнений звуками! Джек чув, як десь у кутку повзе крихітна комашина; оглушливо цокав кишеньковий годинник, крізь зачинене вікно або, може, навіть крізь стіни, звідкись доносились неквапливі важкі кроки; десь аж у джунглях заричав хижак; а ось, продираючись крізь хаос звуків, почувся характерний шум морського прибою… Як це могло трапитися? Адже до моря звідси не менш як сорок миль?!
Можна було б розгубитися в оцьому гармидері звуків, коли б Джек не набув здатності легко концентрувати свою увагу на одному з них. Як під час настройки приймача, в його вуха вривалися шерехи, вищання, вигуки, а він проминав їх, бажаючи почути ще щось цікавіше.
І раптом він здригнувся. Лагідний дівочий голос, — дивно знайомий, але, водночас, наче ніколи не чуваний раніше, — промовив:
— Ну, мій любий «володарю всесвіту», розповідайте!
— Гаразд, Бетсі… — відповів голос Харвуда. — Але спочатку я покажу вам дещо. Ходімте до мене в лабораторію.
Джек Петерсон схопився з крісла. Від його різкого руху інтегратор розладнався. Яскравозелені лінії на екрані розбіглися. Одразу ж погасло сріблястосіре сяйво навколишніх предметів. Затихли звуки, розвіялись запахи.
За вікнами одноманітно шумів дощ. У густій темряві пливли гнилі випари боліт.
Розділ IV
ОДИН У МОРІ
Глухо, протяжно кричав потопаючий теплохід. Завивала авральна сирена. Надривалися електричні дзвоники. Це була страшна хвилина, коли й людині хотілося заволати на всі груди…
Але нічого цього Мишко Лимар не чув.
Втомлений попередніми безсонними ночами, він заснув мертвим сном молодої, здорової людини в ту мить, коли його тіло торкнулося постелі.
Торпеда вибухнула саме під його каютою, розвернула борт, кинула геть сплячого і тільки завдяки щасливому випадкові не накрила його куском дерев'яної перебірки.
Мишко отямився вже на поверхні води. Його руки судорожно вчепилися в якусь деревину, в голові дзвеніло, в роті було повно чогось солоного й липкого. Він спробував закричати, але не зміг видавити з себе й звуку. Тоді, ще не здатний міркувати, він, підсвідомо борючись за життя, насилу стягнув з себе тільняшку, прив'язався до уламка, гріб кудись убік, щоб не потрапити під корабель, і, зрештою, поринув у якесь чудне напівзабуття. Остаточно він опритомнів тоді, коли через нього з плюскотом перекотилася хвиля.