Восьме коло пекла
Шрифт:
Мюнх запитливо глянув на свого провідника.
— Скупатися в таку спеку — то справжня розкіш! Це найкращий басейн у парку. Тут завше вільно. А ось тут — гардероб, — показав Балич на видовжену будівлю. — Чи, може, ти взагалі не вмієш плаваги?
— Не вмію.
— Ну однаково, ходімо!
Балич штовхнув двері, пропускаючи
Мюнх поволі підійшов до самого краю тераси й зупинився, побачивши людей. їхні засмаглі, обпечені сонцем тіла й чудернацькі пози нагадали ченцеві бачені колись картини, де були зображені грішники, приречені останнім судом на довічні муки.
Одначе веселий гомін, радісні вигуки й сміх, що долинав звідусіль, аж ніяк не в’язалися з картинами пекла. Чоловіки й жінки, юнаки й дівчата, не соромлячись одне одного й анітрохи не бентежачись, лежали поруч, гуляли, ганялися одне за одним. Час од часу з трампліна або просто з берега басейну з плескотом плигав хтось у воду. Скупавшись, юнаки й дівчата вилазили на кольорові плити навколо басейну.
— Ну, ходімо! — квапив Балич.
Мюнх спустивсь на кілька східців і зупинився.
По піску до сходів, що вели на терасу, йшла молода жінка у прозорій купальній шапочці. Гарну струнку поставу облягав яскравий купальник. Золотиста шкіра, ще мокра від недавнього купання, виблискувала на сонці.
Дівчина піднялася на перший східець і скинула з голови шапочку. Хвилі ясно-рудого густого волосся впали на обличчя. Вона відкинула з чола кучері, підвела голову, глянула у бік тераси й здригнулася, побачивши Мюнха, що стояв угорі на сходах.
— Дивись, то Кама! — вигукнув Ром.
Але Модест уже впізнав її. Скам’янілий, дивився на дівчину, не в силі мовити жодного слова.
Ще хвилину тому він не був певний, вагався. Тепер, коли їхні погляди зустрілися, не сумнівався більше: це була вона!
Заплющив очі. Хотів прогнати цей прикликаний напевне якоюсь диявольською силою образ геть. Але образ не щезав.
Лишалося одне — тікати! І Мюнх різко повернувся, перестрибуючи через східці, метнувся до виходу.
Балич наздогнав його в глибині алеї.
— Моде! Що з тобою?
Він схопив інквізитора за руку, але той вирвався, немовби Баличева рука пекла його.
— Відійди! Відійди! Не підходь до мене! — майже кричав чернець.
— Моде! Вгамуйся! Що з тобою?
— Не муч мене! Відійди! Во ім’я отця і сина…
— Заспокойся! Давай сядемо тут, на траві, — Ром знову простяг до нього руку.
— Ні, ні! Геть! Геть! Згинь! — Мюнх гарячково нишпорив очима по траві.
— Послухай,
Чернець швидко нахилився й схопив камінь, що лежав біля ніг.
Ром не збирався відступати.
— Моде, це ж безглуздо…
— Відійди! А то… — застережливо вигукнув Мюнх і замахнувся.
Балич одступив на крок.
— Що тут сталося?!
Обидва враз обернулися.
До них наближався Мікша.
— Стефе! — відчайдушно заволав Мюнх і кинувся до нього. — Забери мене звідси, Стефе! Забери! — він шарпав астронома за рукав сорочки.
— Гаразд. Ходімо звідси. Так буде краще…
— Не чекав я такої реакції, — почав був Балич. Та Мікша перебив його:
— Нічого дурнішого й не вигадаєш!
— Я хотів…
— Краще помовч. Прошу тебе! Поговоримо пізніше.
ДВА СВІТИ
Мікша довго не повертався. Дарецька кілька разів телефонувала до нього, але візофон у кімнаті Мюнха було вимкнуто.
Балич вже не ховав хвилювання. Він нервово крокував кабінетом і був такий пригнічений на виду, що Кама не важилась навіть докоряти йому.
Врешті майже по двох годинах чекання кремезна постать Стефа з’явилася в напіввідчинених дверях.
— Аз мене не такий уже й кепський дипломат, як я гадав, — мовив він з порога. І, зачиняючи за собою, двері, додав: — З того, напевне, щось вийде…
— Ви надто довго розмовляли.
— Він мене геть вимучив, — зітхнув Мікша, сідаючи в крісло. — Та я не шкодую. Розмова була дурна, але загалом справа не така вже й трагічна.
— Що ти хочеш цим сказати?
— Він чекає на тебе, Камо! І з нетерпінням.
— А чи варто йти зараз?..
— Варто. Одначе спочатку ми мусимо порозмовляти втрьох.
— Що він казав про мене? — непевно запитав Балич.
— Ой, Роме, Роме, наварив ти каші!.. І сам же змушений будеш їсти.
— Як це розуміти?
— Тобі не можна показуватися йому на очі. Принаймні зараз. Ти для нього, м’яко кажучи, учень диявола!
— А ти не пробував йому втлумачити, що…
— Пробував, але надаремне. Справа куди складніша, ніж ти гадаєш. Щиро кажучи, у цій сутичці я змушений визнати тебе втраченою позицією. Принаймні зараз.
Брови Балича гнівно насупились.
— Он як? Розумію… — почав він ущипливо. — Ти рятував Камин авторитет, віддаючи на поталу мене. Моя позиція тут не має значення. Для тебе існує тільки Кама! І в який же спосіб, геніальний дипломате, ти рятував авторитет великої Ками Дарецької? Посилаючись на її божественне походження? А може, на заслуги в боротьбі з сатаною? Чи ти сам часом не почав вірити в пекельні сили?
— Дай мені скінчити, Роме! — мовив Мікша, пускаючи повз вуха зачіпки. — Мене справді цікавила лише Кама. Її авторитет!