Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Проломившись крізь кільце захисту, військо Річарда не зупинилося, а продовжувало бігти в лабіринті між будівлями, по відкритих галявинах, засаджених деревами. Стоячі біля входу в будівлю солдати почали розуміти, що прийшов час самим захистити себе, і що городяни більше не зможуть цього робити за них. Це були люди, які звикли убивати беззбройних і беззахисних. За весь час окупації, що триваала більше року, їм не доводилося битися.
Річард перший наблизився до них і зніс голову одного з них. Кара врубалася в ряди ворогів праворуч, Том — зліва. Смертоносний
Річард рухався серед ворогів так стрімко, що поряд з ним вони здавалися застиглими у вічній повільності статуями. Противники направляли мечі туди, де він тільки що був, а Річард підрізав їх на ходу і знайомив з сталлю, гострою, як бритва. Він з'являвся у них за спиною, поки вони, втративши його з виду, розгублено озиралися по сторонах і тільки й встигали зрозуміти, що дозволити йому обійти себе як відчували меч, ріжучий їх горла. Багатьох він встигав обезголовити раніше, ніж вороги розуміли, що їм завдано удару.
Річард не витрачав час на зайві, надто розмашисті рухи і широкі порізи. Він діяв скупо, працюючи мечем зі смертоносною майстерністю. Воїн не намагався довести іншим воїнам, що він краще них вміє битися, а просто вбивав. Він не давав ворогові можливості відповісти, завдаючи удару на випередження.
Зараз лорд Рал належав битві. Він цілком віддався танцю смерті, що означало для нього тільки одне: разити. Його мета, його обов'язок, його справа — вбивати ворогів швидко, ефективно і абсолютно.
Вони не були готові до зустрічі з таким жорстоким боєм.
Коли його люди взялися за солдатів, почулися гучні крики. Солдати почали падати, крики заповнили ранкове повітря.
Побачивши людину, схожу на офіцера, Річард обійшов його і приставив лезо до горла.
— Де Ніколас і Мати-Сповідниця? — Задихаючись від жару бою, запитав він.
Замість відповіді чоловік спробував схопити Річарда за руку. Але він діяв недостатньо швидко. Річард провів мечем по горлу, майже відрізавши голову, і повернувся до підбігаючого ззаду противника. Той послизнувся, намагаючись ухилитися від меча, але отримав удар в серце.
Битва люто вирувала, рухаючись між будинками по мірі того, як вони знищували противника. Ще більше солдатів, в шкірі і кольчугах, бігли до місця бою від бараків, почувши брязкіт і крики. Ці люди з жорстокими обличчями відповідали образу вбивць більш, ніж будь-хто раніше бачений Річардом.
Коли вони наблизилися, лорд Рал кинув погляд, намагаючись виділити з їх натовпу офіцера або командира. Але нікого схожого на офіцера на очі не потрапило. Ніхто з них не в змозі дати йому відповідь. Ніхто з них не знає, де Ніколас або Келен.
Річард боровся із запамороченням так само завзято, як і солдатами. Зосередившись на танці смерті і використовуючи те, чому меч навчив його раніше, він зміг подолати дію отрути. Лорд Рал розумів, що він не зможе утримати необхідну витривалість таким способом надовго, але на деякий час він був здатний люто битися з ворогом.
Йому було радісно бачити, як добре діють його люди. Вони допомагали один одному, просуваючись углиб ворожих ліній. Б'ючись таким чином, використовуючи силу один одного і задіявши взаємовиручку, вони могли вижити разом там, де по одному загинули б.
Деяким з його людей не вдалося вийти з-під разючих ударів ворога. Річард побачив кілька своїх людей, що лежали мертвими на землі. Але загарбників продовжували бити. Солдати Імперського Ордена не відчували справедливої і твердої рішучості. А людьми Річарда рухав затятий і праведний гнів. Солдати Ордену були всього лише зграєю розбійників, сп'янілих від вседозволеності. Тепер вони зіткнулися з людьми, які прийшли порахуватися з ними. Люди Ордена робили неорганізовані спроби врятувати власні життя, не думаючи скоординувати дії і організувати захист, тоді як люди лорда Рала були ведені єдиною думкою і метою — знищенням гвалтівників і вбивць, які вторглися в їх край.
Річард почув наполегливий крик Кари з вузького простору між будинками. Спочатку він подумав, що Морд-Сіт потрапила в біду, але, повернувши за ріг, побачив що на колінах перед нею стоїть здоровенний чолов'яга. Дівчина міцно тримала його за брудне чорне волосся. В одному з його вух стирчав ряд посріблених кілець. Кара притиснула ейдж до його горла. Кров стікала по підборіддю солдата.
— Скажи йому! — Закричала вона полоненому, коли Річард підбіг.
— Я не знаю, де вони!
У нападі люті Кара вдарила його рукояткою ейджа в основу черепа. Чоловік сіпнувся, його руки затремтіли від больового шоку, з грудей вирвався швидше свист, ніж крик. Очі вояки закотилися. Тримаючи його за волосся, Кара струснула і підняла на ноги.
— Розкажи йому! — Прогарчав вона.
— Вони виїхали, — пробурмотів солдат. — Ніколас виїхав вночі. Вони забрали жінку з собою, але я не знаю, хто вона.
Річард опустився на одне коліно і схопив людину за сорочку.
— Як вона виглядала?
Очі чоловіка все ще блукали.
— Довге волосся.
— Куди вони поїхали? — Допитував Річард.
— Не знаю. Пішли. Квапилися.
— Що Ніколас тобі сказав, перш ніж піти?
Очі людини зосередилися на обличчі Річарда.
— Ніколас знав, що ви збираєтеся атакувати на світанку, — доніс паруб'яга. — Він розповів мені, якою дорогою ви ввійдете в місто.
Річард насилу повірив в почуте.
— Але як він зміг дізнатися?
Чоловік вагався. Вид ейдж Кари змусив його говорити.
— Я не знаю, — зізнався він. — Перед тим як піти, Ніколас розповів мені, скільки у вас людей, коли ви будете атакувати, і з якого боку. Він наказав мені привести людей в місто, щоб захиститися від вашої атаки. Ми зібрали наших самих фанатичних послідовників. Я сказав їм, що ви збираєтеся прийти і вбити нас. Ці люди відразу повірили, ніби ви хочете почати війну.