Вовки Кальї. Темна вежа V
Шрифт:
«Так, — подумав Едді, штовхаючи Сюзаннин візок до столів з наїдками. — Він майстер».
Невдовзі Роланд підійшов до Бена Слайтмена. Бригадир стояв під смолоскипом, тримаючи в одній руці чашку кави, а в другій — тарілку зі шматком пирога. Роланд теж узяв собі кави й пирога. В дитячому наметі цього вечора розставили столи з наїдками, перед якими зараз вишикувалася довжелезна черга. Люди перемовлялися, але майже не сміялися. Неподалік Бенні з Джейком кидали м'яча, зрідка даючи пас Юкові. Шалапут радісно гавкав, але хлопці здавалися так само пригніченими, як і люди в черзі.
— Ти добре говорив сьогодні, — сказав Слайтмен і цокнувся з Роландом чашками.
— Правду кажеш?
— Еге ж. Звісно, вони були готові, думаю, ти й сам про це знав. От тільки Фарадей несподівано вискочив. Але ти добре з ним упорався.
— Я казав лише правду. Якщо Вовки зазнають чималих втрат, вони заберуть усіх дітей, щоб відшкодувати збитки. Легенди обростають бородами. Двадцяти трьох років достатньо, щоб борода виросла довга. Фолькен Кальї припускають, що Вовків у Краї грому тисячі, може, навіть мільйони. Але я в це не вірю.
Слайтмен подивився на нього з неприхованим зачудуванням.
— Чому?
— Бо все з часом стає непридатним, — просто відповів Роланд і додав: — Я хочу, щоб ти дещо мені пообіцяв.
Слайтмен сторожко поглянув на нього.
— Як зможу, Роланде, то пообіцяю.
— За чотири вечори приводь свого сина сюди. Його сестра померла, та я сумніваюся, що це завадить Вовкам вважати його близнюком. У нього є те, по що вони приходять.
Слайтмен навіть не приховував свого полегшення.
— Так, я приведу його. Я й сам збирався.
— Добре. А для тебе я маю завдання.
Слайтмен знову нашорошився.
— І що треба робити?
— Я спершу думав, що шести людей буде достатньо, аби дивитися за дітьми, поки ми розбиратимемося з Вовками. А тоді Розаліта спитала мене, що я робитиму, як раптом вони перелякаються й запанікують.
— Таж вони будуть у печері, правда? — стишуючи голос, запитав Слайтмен. — У печері малі далеко не втечуть, навіть якщо перелякаються.
— Але в печері є стіни, об які можна порозбивати голови. Чи ями, в які можна впасти в темряві. А якщо раптом почнеться паніка через крики, дим і вогонь, вони всі можуть упасти в провалля. Я вирішив, що для догляду за дітьми мені потрібно десятеро людей. І хотів би, щоб одним з них став ти.
— Роланде, це честь для мене.
— Цю відповідь можна розцінювати як згоду?
Слайтмен кивнув.
Роланд подивився на нього впритул.
— Ти ж розумієш, що у випадку поразки доглядачі дітей загинуть?
— Якби я вважав, що нас спіткає поразка, то не погодився б побути з дітьми. — Він помовчав. — І не відправив би свого сина разом з усіма.
— Дякую, Бен. Ти хороша людина.
Слайтмен заговорив ще тихіше.
— А в котрій шахті будуть діти? В «Глорії» чи «Червоному птахові»? — А що Роланд одразу не відповів, то похапцем додав: — Якщо це таємниця, можеш не казати…
— Не таємниця, — похитав головою стрілець. — Просто ми ще не вирішили.
— Але то буде одна з тих шахт.
— Авжеж. А як же інакше? — неуважно сказав Роланд і заходився скручувати цигарку.
— А ви влаштуєте засідку вгорі?
— Не вийде, — похитав головою Роланд. — Не той кут. — Він торкнувся своїх грудей над серцем. — Не забувай, що треба цілити сюди. В інші місця… нема сенсу. Навіть якщо куля прошиє броню, зомбі вона не зашкодить.
— Це проблема, правда?
— Це можливість, — виправив Роланд. — Знаєш осипища над входами у ті старі гранатові копальні? Схожі на дитячі слинявчики?
— Так?
— Ми сховаємося там. Під ними. А коли Вовки під'їдуть ближче, ми підведемося і… — Роланд наставив на Слайтмена вказівний палець, задерши великого, і зробив жест, наче натискав на гачок.
Бригадир розплився в усмішці.
— Роланде, це геніально!
— Ні, лише просто, — скромно заперечив Роланд. — Але просте рішення завжди найліпше. Думаю, ми заскочимо їх зненацька. Оточимо і переб'ємо по одному. Раніше ця стратегія вже мені прислужилася. Не бачу причин, щоб цього не сталося вдруге.
— Так, напевно, причин нема.
Роланд роззирнувся довкола.
— Але краще, Бен, про таке зараз не говорити. Я знаю, тобі можна довіряти, але…
Бен швидко закивав.
— Не кажи більше нічого, Роланде, я розумію.
М'ячик підкотив Бенові до ніг. Його син, усміхаючись, здійняв руки і крикнув:
— Тату! Кидай, я ловлю!
Бен щосили жбурнув м'яча. Той полетів, як тарілка Моллі в дідовій історії. Бенні підстрибнув, піймав однією рукою і засміявся. Батько з обожнюванням йому всміхнувся і перевів погляд на Роланда.
— Ото парочка, правда? Твій і мій.
— Еге ж, — погодився Роланд, кривлячи губи в подобі усмішки. — Майже як брати.
Ка-тет повільно вирушив назад до клебанії. Усі погляди містечка було звернено до них. Сама смерть їхала на чотирьох конях, що ступали поряд.
— Дорогенький, ти задоволений тим, як усе пройшло? — спитала Сюзанна в Роланда.
— Нормально, — кивнув той і заходився скручувати цигарку.
— А можна й мені цигарку? — ні сіло ні впало спитав Джейк.
Сюзанна глянула на нього шоковано і зацікавлено водночас.
— Прикуси язика, сонце. Тобі ще нема тринадцяти.
— Мій батько почав курити в десять.
— І, передчуваю, зійде в могилу ще до п'ятдесяти, — безжально заявила Сюзанна.
— Невелика втрата, — промимрив Джейк, але тему облишив.
— Як щодо Мії? — спитав Роланд, чиркаючи сірником об ніготь великого пальця. — Вона не показується?
— Якби ви, хлопці, не протуркотіли мені про неї всі вуха, я б і не знала, що така існує.