Вовки Кальї. Темна вежа V
Шрифт:
— Він поклав їм пальця до рота, — сказав Едді.
— Правду кажеш. А тепер, коли термін угоди добігає кінця, вони надсилають свою версію Великих мисливців за трунами. Крутих перців. Якщо жадібність чи злидні не змусять Тауера продати їм землю з трояндою, то вони залякають його до смерті й змусять продати.
— Так, — кивнув Джейк. І хто ж стане на Тауерів бік? Можливо, Аарон Діпно. А можливо, жодна душа. — То що нам робити?
— Купити землю самим, — осяяло Сюзанну. — Ну звісно.
Якусь мить всі приголомшено мовчали. Потім Едді задумано кивнув.
— Чом би й ні? За угодою, корпорація «Сомбра» не має привілейованого права купівлі… Думаю, вони всіляко намагалися проштовхнути це в свою угоду, але Тауер не піддався. Тож, звісно, ми купимо землю. Як ти думаєш, яку ціну в оленячих шкурах він загилить? Сорок? П'ятдесят? Якщо він любить поторгуватися, можемо підкинути йому ще якогось мотлоху, що лишили по собі Древні. Ну типу чашок, тарілок і наконечників стріл. Ото вже справлять фурор на коктейль-вечірках.
Сюзанна дивилася на нього з докором.
— Ну гаразд, це не смішно, — погодився Едді. — Але нам треба тверезо оцінювати наші можливості, крихітко. Ми купка волоцюг з брудними дулами, що втрапила в якусь паралельну реальність. Адже ми вже навіть не в Серединному світі.
— А ще, — наче виправдовуючись, сказав Джейк, — ми були там не насправжки, принаймні не так, як тоді, коли заходиш у котрісь із тих дверей. Вони відчували нашу присутність, але бачити нас не могли.
— Не квапмося, все по черзі, — заперечила Сюзанна. — Що стосується грошей, у мене їх повно. За умови, що зможемо до них дістатися.
— А скільки в тебе є? — поцікавився Джейк. — Я знаю, це неґречно з мого боку… моя мама зомліла б, якби почула, що я про таке питаю, але…
— Ми трохи занадто далеко зайшли, щоб перейматися через ввічливість, — заспокоїла його Сюзанна. — Правду кажучи, мій хороший, я й сама не знаю. Мій татко винайшов кілька новітніх процедур у стоматології, що стосувалися протезування зубів, і завдяки цьому розбагатів. Заснував компанію «Голмс Дентал Індастріз» і всі фінансові справи аж до тисяча дев'ятсот п'ятдесят дев'ятого року вів самотужки.
— До того року, коли Морт скинув тебе під поїзд, — мовив Едді.
Вона кивнула.
— Це було в серпні. Минуло близько шести тижнів, і в татка стався серцевий напад. Перший з багатьох. Думаю, частково в усьому винен стрес від того, що трапилося зі мною, але я не вважаю себе винною на сто відсотків. Він просто видихався, от і все.
— Ти не мусиш картати себе, ти ні на крихту не винна, — запротестував Едді. — Ти ж не сама стрибнула під колеса, Сьюз.
— Авжеж. Але твої відчуття і те, як довго вони тривають, не завжди мають багато спільного з реальним станом речей. Відколи померла мама, піклуватися про нього мусила я. Мусила, проте не зуміла. За всі ці роки я так і не змогла переконати себе в тому, що не винна.
— Що було, те загуло, — без особливого співчуття сказав Роланд.
— Дякую, — сухо відповіла Сюзанна. — У тебе просто-таки талант перекреслювати минуле. Хай там як, після першого нападу тато передав справи своєму фінансистові, давньому другу Мозесу Карверу. А після татової смерті дядечко Моз продовжував вести справи вже замість мене. Гадаю, що на ту мить, коли Роланд витяг мене з Нью-Йорка до цієї чарівної глушини, я була варта восьми чи десяти мільйонів доларів. Цього вистачить, щоб придбати ділянку містера Тауера — якщо він, звісно, схоче її нам продати!
— Якщо Едді не помиляється щодо Променя, то Тауер продасть її навіть за оленячі шкури, — сказав Роланд. — Я вважаю, що глибинне, приховане «я» містера Торена — ка, що змушувало його так довго не продавати ділянку, — чекає на нас.
— Чекає на прибуття кінноти, — пожартував Едді. — Як Форт-Орд у останні десять хвилин кіно з Джоном Вейном.
Роланд глянув на нього серйозно, без усміху.
— Він чекає на Світлих — воїнів Білості.
Сюзанна подивилася на свої коричневі руки, піднісши їх до обличчя.
— Тоді, думаю, на мене він точно не чекає, — зрештою сказала.
— Ні, — заперечив Роланд. — Чекає. — А сам замислився на мить, якої раси та, інша. Мія.
— Нам потрібні двері, — сказав Джейк.
— Як мінімум двоє дверей, — докинув Едді. — Одні — щоб дістатися до Тауера. Але перед тим ми маємо потрапити до Сюзанниного часу, а для цього потрібні ще одні двері. І щоб цей час був якнайближчий до того, звідки забрав її Роланд. Ото вже буде облом, якщо ми повернемося до сімдесят сьомого, перетремо з тим чуваком Карвером і довідаємося, що він оголосив Одетту Голмс мертвою ще в сімдесят першому. А все її майно відійшло родичам у Ґрін-Бей [16] чи Сан-Берду. [17]
16
Ґрін-Бей — напевно, мається на увазі одне з численних міст у США з такою назвою.
17
Сан-Берду — неформальна назва міста Сан-Бернардино (штат Каліфорнія).
— Чи потрапимо до шістдесят восьмого, а там виявиться, що містер Карвер здимів, — сказав Джейк. — Перевів усе на свої власні рахунки й гайнув доживати віку на Коста-дель-Соль. [18]
За інших обставин шокований погляд Сюзанниних круглих від подиву очей міг би здатися кумедним.
— Дядечко Моз на таке не здатен! Він же мій хрещений!
— Пробач, — сконфужено промовив Джейк. — Я читав багато детективів — Агату Крісті, Рекса Стаута, Еда Макбейна. У цих книжках таке трапляється повсякчас.
18
Коста-дель-Соль — південне узбережжя Іспанії.
— До того ж, — додав Едді, — великі гроші міняють людей.
Вона змірила його холодним оцінюючим поглядом — неприродним і чужим для її очей. Роланд (якому було відомо те, чого не знали Едді та Джейк) подумав, що цей погляд призначено для ропух, з яких вичавлюють нутрощі.
— А тобі звідки знати? — спитала вона. Але відразу ж оговталася: — Ой, вибач, серденько. Я не хотіла.
— Та пусте, — сказав Едді й усміхнувся, проте усмішка вийшла вимушеною і непевною. — Зірвалося з язика, буває. — Потягнувшись, він узяв її за руку й стис. Вона відповіла таким самим потиском. Усмішка на обличчі Едді трохи поширшала й стала природною.